зимові підсумки
Так уже сталося, що по завершенню осені було зовсім не до підбиття підсумків. Так само і з зимою. Це була найскладніша зима в моєму житті. І в житті всієї нашої країни.
Коли місяць тому Галим, мій друг з Астани, в якого я зупинялася влітку, побажав нам "закінчити до весни", я відповіла, що ми колись бажали завершити до Нового року...
Click to viewВся моя зима просто на Майдані. З ним я лягала, з ним вставала, з ним набула нових друзів чи відновила старі зв'язки, з ним охолола до багатьох людей, які (мені ніколи не зрозуміти як) байдуже ставилися до Майдану. З ним я спала, з ним мріяла, з ним змінювалася, їла, мислила, купалася. З ним двічі за цю зиму з'їздила в Росію до Роми. За все, через що ми пройшли з ним разом, я безмежно вдячна йому. Часом дуже дивувало, як людина звідти може так тонко відчувати всі події, які відбуваються в нас тут... І як люди, які живуть на сусідніх вулицях, можуть не сприймати Майдану. На жаль, і такі були.
Я плакала, я раділа, я зустрічала друзів, я дізналася, що саме Юрію Вербицькому колись купляла квитки з Києва до Львова, я приносила їжу й ліки, я роздавала бутерброди, я прибирала сніг для барикад і з татом ввечері 18го лютого видовбувала бруківку, яку Ігор тягав хлопцям на передову, я проводжала в останню путь загиблих. Я знаю, що зробила ДУЖЕ мало. Я знаю, що могла бути там частіше. Знаю, що скільки свічок я б зараз не ставила і як би не молилася щоночі за дуже убієнних, уже нічого не повернеш. Це на моїй совісті. Нам усім з цим жити.
Це була зима, яка запеклася на серці болючими ранами. Ми перестали жити собою на Майдані. Ми жили одним єдиним організмом. І за відчуття цієї єдності, суголосності, справжнього колективного підсвідомого, яке згуртувало всю Україну, я безмежно вдячна Богу.
Це була найсильніша зима. Ми - Народ.
Слава Україні!