походи в лікарню
З мамою в палаті лежить неймовірна жінка. Вона - відомі ведуча, яка піднімала наше телебачення, вчила Аллу Мазур, вела чи не найголовніші політичні програми, інтелігентна, пряма й дуже цікава постать. Окрім всіх цих дуже вартісних історій про шістдесятників, ТБ, ВР, які вона розповідає, коли я приходжу провідати,в ході наших розмов і про 1918-й виявилося, що в неї будиночок у Крутах. Щоправда, вона вже років зо 15 туди не навідувалася, але запропонувала мені завітати туди, ключі дасть, все пояснить... І я от направду думаю: а що, треба точно скористатися такою можливістю. Оглянути, що там з хатою сталося, що треба доробити навесні, тримати її в курсі, а потім взимку можна було б туди на 22.01 заїжджати уже офіційно-традиційно...
У сусідній палаті лежить американка, її звати Труді, вона приїхала викладати цілий курс про артиклі в Острозькій академії. А перед тим вчилася у 1993-му у ЛНУ на першому наборі іноземців, які вивчали українську. А потім ще 2 роки російську в Ізмаїлі. Так цікаво говорити з такими людьми. Тобто, усвідомлювати, що ви знаєте мови одна одної десь однаково. Моя англійська та її українська, я маю на увазі. Якось неочікувано. Вона каже, що українська видається їй милозвучнішою за російську. Що мова відкриває розуміння, як думають носії цієї інакшої мови. А ще з неправильно вимовленого англійського звука /в/ у банальному слові "лопата" зав'язалася розмова про особливості артикуляції у слов'ян, що буквально одразу змусило її згадати про свою подругу, в якої з цим повна трагедія, тож за тиждень я спробую себе в ролі викладачки російської фонетики для іноземки.
Ще у цій же лікарні мені зроблять скоро одну операцію. Мої такі рідні рудименти таки треба прибрати, і це якось прикро. Я б не проти жити з ними все життя, але лікар сказав, що зараз, може, з ними й добре, а от під час вагітності можуть бути приколи, ех. Але раз сказали, треба робити.