літні підсумки
Це літо виявилося дійсно найяскравішим за всі мої 23, я думаю. Спершу я працювала з 40 дітьми в Болгарії, заробивши чималі гроші, які й дали мені можливість вільно подорожувати протягом наступних двох місяців. Болгари в бізнесі та болгари в реальному житті - це абсолютно різні нації, в чому мені пощастило переконатися вже на початку липня. І я рада, що так сталося, бо у всілякому випадку, я тепер знаю, що хочу повернутися туди... Знову й знову.
Балкани заворожили. Я вперше була в тих краях, я закохалася в Жабляк, одне з найкрасивіших місць у Балканських горах, я шалено сумую за Луково біля Софії, за тією хатинкою з неймовірним Ґєною, якого сподіваюся побачити у листопаді в Україні. Мені бракує Мостара, про який я згадую мало не щодня. Захоплювало подих від музики хвиль у Задарі. Я радію, що нам з Аленою вдалося побачити і відчути так багато. І що я була саме з нею весь цей час.
За це літо мені вдалося побачити майже половину складу нашого чарівного табору в Етуалі. Алена, Ніна, потім Даша з Вікою у Львові, пізніше - Рубен у Туріні.
Друга поїздка теж дала мені назвичайно багато. Ми їхали з Кирилом, зупиняючись по дорозі в Кракові, засинаючи в дивних йогівських позах у нічних потягах, зустрічаючи Діму в Празі та Таню в Женеві, пізніше - Сашка в Мілані, з яким ми нарешті побачилися, байдуже, що через 13 місяців після знайомства...=)))
У Франції було настільки насичено, що мені правда зараз важко сказати, чи це були 3 тижні, чи 3 місяці. Було все, і це прекрасно. Було важко місцями, дивно, комуністично навіть, але я би хотіла про це писати не в підсумках тут, а окремими постиками. Серпень переливався через край найрізнобарвнішими подіями, які невідомо в що виллються в майбутньому, але хіба ж це важливо?.. Мені хочеться вірити, що все буде добре, що ці короткі зустрічі насправді теж укоріняться, проростаючи в справжні любов, дружбу, переливаючись сотнями повідомлень та дзвінків.
Я скажено рада, що ми поїхали з Кирюхою, що стільки всього побачили, стільки набігали, що спали під тою церквою в Венеції, що спали так мало, що бачили печери, заганяли групу в Кремьйо стопом, що падали з тих велосипедів, особливо я, особливо так... Я маю стільки слів у голові, стільки подій, вражень... Але певно, тут я маю написати про ще одну річ. Вася помер, їдучи на мопеді під Москвою, коли я була у Франції. Єдине, що мені вдалося зробити, - це поставити свічку в Кремьйо... Хай земля тобі буде пухом.
Але все одно. Дякую за це літо. Всім, кого зустріла, з ким була поруч, з ким зводила мене доля й розводила знову... Це те, що назавжди лишиться в моєму серці.
Балкани заворожили. Я вперше була в тих краях, я закохалася в Жабляк, одне з найкрасивіших місць у Балканських горах, я шалено сумую за Луково біля Софії, за тією хатинкою з неймовірним Ґєною, якого сподіваюся побачити у листопаді в Україні. Мені бракує Мостара, про який я згадую мало не щодня. Захоплювало подих від музики хвиль у Задарі. Я радію, що нам з Аленою вдалося побачити і відчути так багато. І що я була саме з нею весь цей час.
За це літо мені вдалося побачити майже половину складу нашого чарівного табору в Етуалі. Алена, Ніна, потім Даша з Вікою у Львові, пізніше - Рубен у Туріні.
Друга поїздка теж дала мені назвичайно багато. Ми їхали з Кирилом, зупиняючись по дорозі в Кракові, засинаючи в дивних йогівських позах у нічних потягах, зустрічаючи Діму в Празі та Таню в Женеві, пізніше - Сашка в Мілані, з яким ми нарешті побачилися, байдуже, що через 13 місяців після знайомства...=)))
У Франції було настільки насичено, що мені правда зараз важко сказати, чи це були 3 тижні, чи 3 місяці. Було все, і це прекрасно. Було важко місцями, дивно, комуністично навіть, але я би хотіла про це писати не в підсумках тут, а окремими постиками. Серпень переливався через край найрізнобарвнішими подіями, які невідомо в що виллються в майбутньому, але хіба ж це важливо?.. Мені хочеться вірити, що все буде добре, що ці короткі зустрічі насправді теж укоріняться, проростаючи в справжні любов, дружбу, переливаючись сотнями повідомлень та дзвінків.
Я скажено рада, що ми поїхали з Кирюхою, що стільки всього побачили, стільки набігали, що спали під тою церквою в Венеції, що спали так мало, що бачили печери, заганяли групу в Кремьйо стопом, що падали з тих велосипедів, особливо я, особливо так... Я маю стільки слів у голові, стільки подій, вражень... Але певно, тут я маю написати про ще одну річ. Вася помер, їдучи на мопеді під Москвою, коли я була у Франції. Єдине, що мені вдалося зробити, - це поставити свічку в Кремьйо... Хай земля тобі буде пухом.
Але все одно. Дякую за це літо. Всім, кого зустріла, з ким була поруч, з ким зводила мене доля й розводила знову... Це те, що назавжди лишиться в моєму серці.