лист у нікуди
Учора доля сама вперше привела мене на сторінку Мар'яна, одного із тих хлопців, які загинули на Кавказі... Виявилося, що ми таки були знайомі. Він співав чудових пісень під гітару, ми разом пили портвейн і жартували... То було в Судаку у травні. А тепер я знаходжу його сторінку, блукаючи по контакту, і стає моторошно.
Ви колись думали, що трапляється з тими блогами-сайтами-сторінками-в-соцмережах після того, як їхніх власників уже забирають від нас? Ви колись натрапляли на ці послання у нікуди від друзів-близьких-родичів, які завалюють всі стіну повідомленнями, віршами, піснями типу "Мельницы" ("Господин горных дорог") чи Висоцького... І це не просто RIP, це ті крики душі, які вбивають розпачем і болем, бо ти, в секунду, коли натискаєш відправити, віриш - так, ти дійсно підсвідомо віриш, інтернет завжди у цьому допомагав, - що таким чином він тебе почує, що саме так, у всілякому випадку, поки його ще не передано землі, а потім поки ти не дійдеш до церкви чи могили, саме так вийде відновити-продовжити-вчинити ілюзію продовження спілкування. Бо він лишив цей статус, який навіки тепер буде у заголовку. Статус "ja na kavkazi! vsim pruvit z gir)))". І ці рядки вічні.
Ви ніколи не замислювалися над тим, що в будь-який момент ви можете лишити вічність - отаку пророчо-вбивчу - після себе і що можливо, саме оці на перший погляд віртуальні наші послання у майбутньому дадуть шанс для наших найближчих людей побудувати цю ілюзію досі-присутності тебе в цьому світі. Новий шанс таких собі віртуальних сновидінь, споминів і марень. Із повідомленнями, які чекають на прочитання в тому світі.
Це просто однин із векторів роздумів. Величезного павутиння роздумів, які не покидають нікого з нас після 12 серпня.
Світла вам пам'ять, хлопці. Повсюди на світі.
Ви колись думали, що трапляється з тими блогами-сайтами-сторінками-в-соцмережах після того, як їхніх власників уже забирають від нас? Ви колись натрапляли на ці послання у нікуди від друзів-близьких-родичів, які завалюють всі стіну повідомленнями, віршами, піснями типу "Мельницы" ("Господин горных дорог") чи Висоцького... І це не просто RIP, це ті крики душі, які вбивають розпачем і болем, бо ти, в секунду, коли натискаєш відправити, віриш - так, ти дійсно підсвідомо віриш, інтернет завжди у цьому допомагав, - що таким чином він тебе почує, що саме так, у всілякому випадку, поки його ще не передано землі, а потім поки ти не дійдеш до церкви чи могили, саме так вийде відновити-продовжити-вчинити ілюзію продовження спілкування. Бо він лишив цей статус, який навіки тепер буде у заголовку. Статус "ja na kavkazi! vsim pruvit z gir)))". І ці рядки вічні.
Ви ніколи не замислювалися над тим, що в будь-який момент ви можете лишити вічність - отаку пророчо-вбивчу - після себе і що можливо, саме оці на перший погляд віртуальні наші послання у майбутньому дадуть шанс для наших найближчих людей побудувати цю ілюзію досі-присутності тебе в цьому світі. Новий шанс таких собі віртуальних сновидінь, споминів і марень. Із повідомленнями, які чекають на прочитання в тому світі.
Це просто однин із векторів роздумів. Величезного павутиння роздумів, які не покидають нікого з нас після 12 серпня.
Світла вам пам'ять, хлопці. Повсюди на світі.