П.С. - літнє
В останні години літа мені дуже хочеться написати про те, що ще грає всередині, про те, що відчувалося і як сприймалося, про те, які сни снилися і які мрії мріялися...
Це літо тягнулося в дуже специфічний спосіб... Самісінький початок червня мало не вбив - його мовчазним відльотом до Канади, моєю таки недостатньою фізичною спроможністю це осягнути серцем, самісінький початок червня привів мене у церкву на сповідь - найпершу в моєму житті, яка дала надію і Знання. Надія скоро перемикнула мене, Знання й надалі теплиться у кутку душі та з усміхом вдивляється у те, що зараз коїться в моєму дурнуватому житті.
Червень дав мені нове знайомство з дійсно незвичайною людиною. Певно, сміливо можна сказати, що таргани в нас таки з одного городу виростали, тому... Тому в це літо відбулася така швидка зміна хронотопів. Німеччина, куди у кінці першого літнього місяця мене закинуло насправді випадковим збігом, ввімкнула шалену конденсацію чуттів/емоцій/розуміння/часу, я в якийсь момент відчула, що знову почала жити. Потім був приїзд до Львова. І привчення себе до нового Міста, Міста-нетривких-спогадів, Міста-моєї-найбільшої-любові, яка там і похована. Потім були чудові замки з усамітненням і без. 12 містечок за 14 днів. Це було так просто й щиро, як і має бути все насправді... Були сни про Л., були розмови та смс, був Початок, були химери, родичання, пропозиції, було навіть щастя.
Потім був дурний вступ до магістерки - черговий фарс, чергове формальне випробування, яке нікому не було потрібне. Тільки втома й небажання.
Було два дні народження, Л. і моє. Межа прорвалася у ніч після мого ДН. І чи зшивати її, чи лишати корчитися від болю на вітрі, не мені вирішувати. Я не відчула свята на своє 21ліття. Я відчула пустку, біль і втому. І мені дуже хочеться це виправити...
Серпень болів. І давав багато густих розмов. Якщо червень обливав сльозами і завалював віщими снами з віршами, липень давав стійкі надії й намагався повернути мене сюди, то серпень трощив їх, спопеляв і знущався з нових чуттів. Це був жорстокий місяць. Йому треба змагатися з травнем...
Було море. Яке не врятувало, хоча таки нарешті відкрило нас одне одному. Були мої найдорожчі люди зі Львова, які знову дивним способом, самі того не знаючи, зціляли й давали медове відчуття безпеки. Були один вірш і одне питання. Питання поставилося минулої п'ятниці. Відповіді нема. Літо закривається риторично. Ці три місяці шалено змінили мене. Рік триває. Найважчий після 2006го рік у моєму житті триває...
Це літо тягнулося в дуже специфічний спосіб... Самісінький початок червня мало не вбив - його мовчазним відльотом до Канади, моєю таки недостатньою фізичною спроможністю це осягнути серцем, самісінький початок червня привів мене у церкву на сповідь - найпершу в моєму житті, яка дала надію і Знання. Надія скоро перемикнула мене, Знання й надалі теплиться у кутку душі та з усміхом вдивляється у те, що зараз коїться в моєму дурнуватому житті.
Червень дав мені нове знайомство з дійсно незвичайною людиною. Певно, сміливо можна сказати, що таргани в нас таки з одного городу виростали, тому... Тому в це літо відбулася така швидка зміна хронотопів. Німеччина, куди у кінці першого літнього місяця мене закинуло насправді випадковим збігом, ввімкнула шалену конденсацію чуттів/емоцій/розуміння/часу, я в якийсь момент відчула, що знову почала жити. Потім був приїзд до Львова. І привчення себе до нового Міста, Міста-нетривких-спогадів, Міста-моєї-найбільшої-любові, яка там і похована. Потім були чудові замки з усамітненням і без. 12 містечок за 14 днів. Це було так просто й щиро, як і має бути все насправді... Були сни про Л., були розмови та смс, був Початок, були химери, родичання, пропозиції, було навіть щастя.
Потім був дурний вступ до магістерки - черговий фарс, чергове формальне випробування, яке нікому не було потрібне. Тільки втома й небажання.
Було два дні народження, Л. і моє. Межа прорвалася у ніч після мого ДН. І чи зшивати її, чи лишати корчитися від болю на вітрі, не мені вирішувати. Я не відчула свята на своє 21ліття. Я відчула пустку, біль і втому. І мені дуже хочеться це виправити...
Серпень болів. І давав багато густих розмов. Якщо червень обливав сльозами і завалював віщими снами з віршами, липень давав стійкі надії й намагався повернути мене сюди, то серпень трощив їх, спопеляв і знущався з нових чуттів. Це був жорстокий місяць. Йому треба змагатися з травнем...
Було море. Яке не врятувало, хоча таки нарешті відкрило нас одне одному. Були мої найдорожчі люди зі Львова, які знову дивним способом, самі того не знаючи, зціляли й давали медове відчуття безпеки. Були один вірш і одне питання. Питання поставилося минулої п'ятниці. Відповіді нема. Літо закривається риторично. Ці три місяці шалено змінили мене. Рік триває. Найважчий після 2006го рік у моєму житті триває...