моя стаття про невербальний аспект хіп-хоп культури
я стаття тільки-но полетіла до Львова, а я з нею поїду трохи більше ніж за тиждень. Із собою везтиму ще й відеоряд))
Кому цікаво - читайте, коментуйте. ВИБАЧТЕ, КАТ НЕ ПАШЕ(((((( Анцибор Дар'я
Хіп-хоп культура. Аналіз невербальних кодів
Дослідження фольклору субкультур є актуальним і яскравим явищем у постфольклорі. І якщо вже здійснено спроби аналізу деяких субкультур, то праці, які б присвячувалися фольклору культури хіп-хопу в нас фактично відсутні. Натомість на Заході маємо вже дуже серйозний аналіз фольклору цієї культури, основні напрямки якої навіть подаються в окремих енциклопедіях [3, 102].
Хіп-хоп є найперше міською вуличною культурою. І тому всі його основні ідеї орієнтовані на виживання індивіда в умовах несправедливості й безгрошів’я, на справжній вулиці, при цьому завжди лишаючись собою.
До хіп-хоп-культури входять представники різних структурних ланок. Це і репери (люди, які читають спеціальні тексти у реп-стилі), і бібої чи біґьорлз (хлопці й дівчата, які танцюють брейкданс), і райтери (неофіти називають їх ґрафітчиками, це люди, які малюють ґрафіті), і діджеї (які створюють музику тих стилів, під які танцюють бібої), і крампери чи верховики (люди, які танцюють відповідно крамп чи верхній брейк - поппінг чи локкінг), і МС (люди, які керують вечірками на кшталт ведучих).
Загалом хіп-хоп-культура розквітла у 60-70 роках ХХ століття у Сполучених Штатах Америки, у Бронксі. Її особливістю є те, що вона виникає серед емігрантів з різних куточків світу, з різними розуміннями життя, але з єдиним прагненням самоутвердитися в чужій країні. Це і визначає характер хіп-хопу як явища. Звідси й агресія в танці, і широкий одяг як вияв свободи, і графіті, якими учасники цієї культури намагаються «помітити» свою територію.
Саме визначення «хіп-хоп» вигадав 1969 року Африка Бамбаатаа, перший бібой і репер з Південного Бронксу. Будь-яка людина, причетна до субкультури, називає його першим і найкращим. Етіологічні розповіді містять дані про нього як про першопредка. Він заснував націю Зулу - перше серйозне угрупування бібоїв із власними стереотипними уявленнями. Саме Африка Бамбаатаа був тим, хто знайшов альтернативу бійкам у чорних кварталах Бронсу та підтримував мирні, ненасильницькі методи роз’яснення стосунків - у батлах [3, 102].
В Україні хіп-хоп розвивається фактично з кінця 1990х років. У Києві все почалося з «Тріумвірату творчих авангардистів», організаторами якої стали Джаззі Флюс і Борода. Це й стало точкою відліку бурхливого розвитку брейку на наших теренах.
Ми зупинимо нашу увагу виключно на танцювальній культурі. Хіп-хоп тримається на трьох танцювальних китах: брейкінг (брейкданс), поппінг і локкінг. Кожен із цих стилів має свої окремі відгалуження, дуже цікаві й неоднозначні. Так, у брейку є виключно важливими такі складові, як топрок (верхній танець, переосмислення рухів інших танців на брейкерський лад), апрок (інсценізація боротьби, образливі рухи в бік суперника) [3, 102], футворк (швидка і чітка робота ніг безпосередньо на підлозі в положенні сидячи чи лежачи), павермув (багато елементів взято з гімнастики та акробатики, тому виконання їх потребує серйозної фізичної підготовки) та фріз (завмирання у одній позі на певний час).
У брейкдансі ми бачимо підкреслену експресію, це специфічний жанр змагального, фізично визначального, травматично небезпечного, артистично винахідливого танцю з елементами акробатики та гімнастики [3, 101].
У брейкдансі, як не дивно, можемо побачити справжню тяглість традицій: від африканських ініційованих змагань серед юнаків, західно-індійських наспівів під специфічну музику, афро-бразильських танців на кшталт капуейри та північно-американських народних танців. Це справжній органічний мікс із різних культур, переосмислений і переоцінений на якісно новий лад. Оскільки брейкданс розвивався серед емігрантів з усього світу, то абсолютно логічним буде припустити, що в певних пластах танцю ми можемо віднайти модифіковані рухи з танців найрізноманітніших народів. Окремі рухи говорять самі за себе («сальса степ», «індіан степ», «рашан степ»), інші зразу видають своє походження в процесі виконання.
Будь-який фольклорний матеріал є словником формул і стійких уявлень про дійсність, які в даному випадку реалізовуються через рухи. Якщо придивитися до деяких елементів брейкдансу, ми помітимо певні спільні риси з нашими народними танцювальними елементами. Одразу хочемо зробити примітку, що при порівнянні ми використовуємо усталені в хореографічному мистецтві назви народних рухів. Наприклад, рух «шатлз» у топроку дуже нагадує наш «тинок», описаний В. Верховинцем [1, 71-73]. Дуже багато елементів із футворку можуть так чи інакше видати схожість із рухами гопака. «Coffee-mill» (англ. кавомолка) ідентична «млинку», «Russian step» з переосмисленою експресією - «плазунцю» [1, 80], а «Monkey swings» із просуванням і почерговою зміною ніг колоподібними рухами в присядці схожі на такі поширені просування в гопаку. Є навіть версія, що їх козаки використовували в нічному бою.
У будь-якому танці найперше реалізуються дві потреби: комунікації в творчому вияві та емоційного вираження через музику засобом руху. Представники хіп-хоп культури реалізують ці потреби на вуличних чемпіонатах чи екстремальних змаганнях, які називаються батлами. Для бібоїв України однією з найважливіших подій є Битва Року, яка проходить у кінці липня в Ялті. Також бібої намагаються зустрічатися на тусах - вечірках, де грають виключно фанк і брейк-біт.
Особливе місце на комунікативному рівні посідає сленг. Це не мова, а спосіб маркування мови з метою відділити «свою» інформацію від «чужої» [2, 83]. У даній субкультурі він перенасичений англіцизмами (крю - команда, флет - хата, місце, де зависають бібої, флейва - шарм). Активно використовуються назви будь-яких елементів у танці (наприклад, гєлік, свічка, бочка, стакан, твіст тощо), застосовуються сталі вирази на кшталт «прокачати тусу» (тобто зробити так, щоб усім було цікаво на вечірці), «бомбити стінку» (малювати на стіні ґрафіті), «апачі-лайн» (лінія, яка проходить на рівні сонячного сплетіння, нижче якої забороняються певні рухи руками під час батл-року), «винести когось» (виграти в когось у батлі, тим самим зупинивши його боротьбу в наступних колах - винести бібоя з кола). На додачу в кожному крю побутують свої напівафоризми, псевдоцитати, які найчастіше зароджуються під час виїзду до інших міст на батли.
Іншою цікавою особливістю даної субкультури є те, що її представники дуже активно використовують невербальний код, який можна поділити на жести, що виражають: привітання/прощання, схвалення, байтерські (незадоволення з приводу плагіату), обсценні та псевдобойові. На них ми і зупинимо свою увагу.
Стабільні привітання й прощання, характерні виключно для цієї субкультури, супроводжується традиційною словоформою: «Йо!», «Йо, піс» (від англійського peace - «мир») або «What’s up?» («Як воно?») і відповідними жестами рукам. Цей жест перейшов у повсякденне життя. При зустрічі бібої подають одне одному праву розкриту руку, потім мають провести долонею об долоню (інколи з відповідним звуком від пальців) і стукнутися кулаками. Це найбільш розповсюджене вітання. У тернопільських тусах вітаються іншим чином: стискають долоню іншого бібоя так, як її стискають при грі в армреслінг, а потім стукають кулаком. Часто кожне крю намагається придумати своє власне «жестове» вітання, що дало б змогу вирізнятися серед інших.
Прощаючись, бібої часто застосовують уже згадану формулу: «Йо, піс» або просто «Мир». Це пояснюється тим, що в брейкдансі насправді ніколи нема жодних тілесних ушкоджень супротивника в батлі.
Дуже поширеними в брейкдансі є псевдобойові жести. Брейкданс - танець, який складається з різних стилів, серед яких є батл-рок, який може виглядати надзвичайно агресивно. Це дійсно своєрідна бійка (від англ. «battle»), але тілесні ушкодження супротивнику не наносяться. У непосвячених навіть може скластися враження, що бібої насправді б’ються, але одне з найголовніших правил при батл-року - в жодному разі не зачіпати супротивника руками чи ногами. Суть батл-року - показати, що ти кращий саме у танці. Бібой In_Tact (Інтакт) розповідав: «Цілком можливо, що такими танцями спершу вирішували якісь непорозуміння, але все ж головна мета - отримати задоволення від танцю. У танці ви маєте зробити свого суперника смішним, незграбним, але при цьому потім лишитися друзями».
Псевдобойовими є жести, що наслідують удари, а також різноманітні імітації використання зброї. Це можуть бути як пістолети чи автомати, так і мечі або навіть списи. У батл-року треба багато продумувати наперед, прив’язуючи кожний рух до обставин. Скажімо, просто нізвідки в руках меч взятися не може, його потрібно звідкись витягнути. Все це варто показувати в батлі. І хоча в будь-якому танці вітаються якнайбільше експресії та новаторства, базові елементи застосовуються всюди однаково продуктивно.
У танцях постійно використовуються обсценні жести. Пов’язано це не лише з підвищеною експресивною подачею, але й із переважно чоловічим складом команд. Власне, тому в будь-яких батлах відповідні жести «нижче поясу» є звичайним явищем. Таким чином часто зображується певна зневага, зверхність над своїм суперником.
Досить цікавими є схвальні жести, якими танцюристи показують свою прихильність до рухів бібоя, який зараз перебуває в танцювальному колі. Найпоширенішим виявом схвалення є піднята вгору рука із розчепіреними пальцями, якою кількаразово махають над головою. Іншим надзвичайно поширеним виявом є кількаразове ритмічне стукання долонею по підлозі. Він використовується у випадках, коли бібой зробив дійсно щось незвичайне, цікаве чи складне.
До схвальних жестів також належать жести братання після батлу, коли треба взятися з суперником за руку, як це роблять при змаганнях з армреслінгу, й обійнятися. Як тільки батл закінчується, бібої мають забути всі батлові образи й лишитися друзями.
Ганебним є застосування щодо бібоя байтерських жестів. Загалом, байт - це плагіат, тобто повне чи часткове передирання частин рутини або якихось фішок у відоміших бібоїв. Найпоширенішим байтерським жестом є хлопання руками від ліктів до стиснутих у кулак кистей.
Дана культура дійсно об’єднує в собі творчих людей, здатних до креативного мислення. Якщо в тебе цього немає - ти випадаєш із субкультури. Пояснюється це дуже просто. У тусі вважається ганьбою, якщо ти «передрав» у когось фішку, тому що найперше ти маєш сам придумати власний стиль.
Таким чином, у хіп-хоп культурі кожен намагається віднайти й зайняти свою власну нішу, керуючись усталеними стереотипними формулами. Саме це, на нашу думку, дає поштовх для постійного саморозвитку і самовдосконалення в цій культурі.
Хіп-хоп як явище в Україні з’явився відносно недавно - приблизно 10-12 років тому. Ось чому деякі фольклорні жанри в цій субкультурі ще не розвинулися до чітких серйозних форм. Але є підстави стверджувати, що ця субкультура не занепаде, а буде тільки розвиватися, оскільки вже зараз маємо на теренах України ідейних «гуру» (найперше в обличчі команди «Ruffneck Attack», «East Side Bboys»). Отже, як відносно нове, але дуже творче, віяння, хіп-хоп культура має в подальшому усі шанси на витворення серйозного пласту самобутнього фольклору, що ми можемо помітити вже зараз.
Сьогодні хіп-хоп настільки розрісся, що перетворився на синкретичну одиницю стилів з величезним творчим потенціалом, що продукує все нові й нові ідеї і змінює таким чином певні стереотипи у суспільстві. Ця культура пустила корені у всіх видах мистецтва, витворивши нові музичні стилі (фанк, брейк-біт, реп) і незвичайні види танців (від брейкдансу до крампу), розбомбивши стіни міст у кольорові авангардні картини й запровадивши абсолютно недвозначну моду на все велике і широке в одязі. Напевно, лишається просто прийняти за аксіому те, що хіп-хоп - дійсно справжня творчість. Справжня уже тому, що витворена звичайними людьми на звичайнісіньких міських вулицях.
Використана література
1. Верховинець В. М. Теорія українського народного танцю. - К., 1990. - ст. 36-84;
2. Щепанская Т. Молодежные сообщества// Современный городской фольклор. М.: Российск.гос.гуманит.ун-т, 2003. ст. 34-86;
3. American folklore: an encyclopedia (edited by J. H. Brunvand). - Garland Publishing Inc. New York & London, 1996. ст. 101-102