гуртожитське
Нє, ну ви не повірите. Якщо ви досі не знаєте, у Львові купа бидлоти. Отакої, що матюкається не просто слово-через слово, а склад-через склад. Так от, окрім Левандівки та Майорівки (Сихів не рахую, бо чомусь саме там я таких не помічала%)) , отакий кантінґєнт тусується і в гуртожитках. Це я все до того, що вчора нам ці бидло-студенти вибили шибку%))))
ми ж бо на першому поверсі живемо.
А було це так. Сидить собі Даша в асі з Пашею, перша година ночі наближається, а під вікном солов'єм мат за матом... Дівчата вже сплять, я вже теж потроху до сну себе готую, і тут - страшенний звук розбитого скла в районі нашого вікна. Я аж підскочила з криком: "Ого!". Найкумедніше, що дівчата так і не прокинулися, хоча звук був просто жахливий. Солов'ї заткнулися. Я - геній нашого часу - подумала, що це якесь падло викинуло пляшку з поверху так десятого або ж у когось реально випало скло абощо... одним словом, я подумала про все, що завгодно, тільки не про те, що це - наше вікно...%))))))
СЬогодні ввечері Наталка починає мерзнути і питатися, чого воно, бліна, так холодно. Ані щось закортіло подивитися на підвіконні - і тут - увага! - ми бачимо величезний шмат асфальту діаметром так у 10 см, який стирчить у нашому вікні. І якось ще дуже дивно, що він не прбив і другу шибку. І тут до мене нарешті допирає, що ж то учора було... А дівчата на додачу питають, чи було вимкнене в нас світло. Я кажу, що ні, а вони починають сміятися.
- Ти, - кажуть, - уяви, як ті придурки кинули каміння, розибил вікно, а з кімнати ніяких звуків, ніяких криків, хоча світло горить. Певно, подумали, що геть ненормальні.
А ще тепер доведеться самим скло купляти, певно, бо в таких випадках, як виявилося, треба зразу бігти на прохідну, а звідти - ловити тих покидьків. І як виявилося, минулої зими Аня вже так ганяла ловити в капцях чувака, який сніжкою запустив у балкон і розбив там скло...
А зараз я слухаю концерт під гітару. Пісні Кіно, Чайфа, Плача Єремії та якихось геть мені не відомих гуртів. Отаке накатала))))
ми ж бо на першому поверсі живемо.
А було це так. Сидить собі Даша в асі з Пашею, перша година ночі наближається, а під вікном солов'єм мат за матом... Дівчата вже сплять, я вже теж потроху до сну себе готую, і тут - страшенний звук розбитого скла в районі нашого вікна. Я аж підскочила з криком: "Ого!". Найкумедніше, що дівчата так і не прокинулися, хоча звук був просто жахливий. Солов'ї заткнулися. Я - геній нашого часу - подумала, що це якесь падло викинуло пляшку з поверху так десятого або ж у когось реально випало скло абощо... одним словом, я подумала про все, що завгодно, тільки не про те, що це - наше вікно...%))))))
СЬогодні ввечері Наталка починає мерзнути і питатися, чого воно, бліна, так холодно. Ані щось закортіло подивитися на підвіконні - і тут - увага! - ми бачимо величезний шмат асфальту діаметром так у 10 см, який стирчить у нашому вікні. І якось ще дуже дивно, що він не прбив і другу шибку. І тут до мене нарешті допирає, що ж то учора було... А дівчата на додачу питають, чи було вимкнене в нас світло. Я кажу, що ні, а вони починають сміятися.
- Ти, - кажуть, - уяви, як ті придурки кинули каміння, розибил вікно, а з кімнати ніяких звуків, ніяких криків, хоча світло горить. Певно, подумали, що геть ненормальні.
А ще тепер доведеться самим скло купляти, певно, бо в таких випадках, як виявилося, треба зразу бігти на прохідну, а звідти - ловити тих покидьків. І як виявилося, минулої зими Аня вже так ганяла ловити в капцях чувака, який сніжкою запустив у балкон і розбив там скло...
А зараз я слухаю концерт під гітару. Пісні Кіно, Чайфа, Плача Єремії та якихось геть мені не відомих гуртів. Отаке накатала))))