ОПОЗИЦІЯ, ТИ ТАКОЖ ВБИВЦЯ!
Оригинал взят у zagulska в ОПОЗИЦІЯ, ТИ ТАКОЖ ВБИВЦЯ!
ОПОЗИЦІЯ, ТИ ТАКОЖ ВБИВЦЯ!
Ольга Загульська
Україна в жалобі, якої ще не знала. Починалось усе з протестів проти влади, яка призупинила євроінтеграцію. Насправді, ЄС ніколи не мав наміру надавати Україні повноцінне членство. «Ми з реалістичної точки зору не можемо надати перспективу членства Україні та іншим країнам у найближчому майбутньому», - заявив голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу, виступаючи нещодавно у Лондонській школі економіки. І не тому, що зараз в Україні неправильна влада. За п’ять років президентства Ющенка не була підписана навіть асоціація.
Щодо грошей, то єврокомісар з питань розширення ЄС та європейської політики Штефан Фюле 13 лютого в інтерв’ю «Радіо Свобода» сказав наступне: «Для отримання фінансової допомоги існують прозорі умови. Це реформи, реформи й ще раз реформи. Ця допомога ставитиметься в залежність саме від реформ, а не від підписання угоди про асоціацію. Ми готові підтримати новий уряд». Тобто, новий уряд одержить кошти не відразу після створення, а коли проведе реформи. Політичні аналітики Інституту Євроатлантичного співробітництва якось сказали, що на перебудову української економіки на європейську потрібно мінімум 10 років. І це без урахування втрат, які Україна понесе на ринках СНД, створивши зону вільної торгівлі з ЄС.
Надання фінансів американські і європейські інституції, крім того, пов’язують з підтримкою МВФ, навіть мізерний 610-мільйонний кредит. Ось пакет вимог, які український уряд отримав від цієї організації 21 листопада минулого року і у зв’язку з чим прийняв рішення призупинити євроінтеграцію: 1) авансове підвищення ціни на газ і тарифів для населення приблизно на 40% і прийняття графіка подальшого підвищення до рівня, який забезпечує покриття собівартості; 2) зобов’язання заморожування базової, мінімальної, загальнономінальної зарплати на нинішньому рівні; 3) суттєве скорочення видатків бюджету, обмеження в бюджетному секторі заробітної плати і чисельності зайнятих; 4) зниження субсидій в енергетиці; 5) поступове згортання звільнення від НДС для сільського господарства та інших галузей; 6) забезпечення гнучкості обмінного курсу валют, тобто, девальвація гривні з урахуванням закладеного в угоді про зону вільної торгівлі з ЄС суттєвого підвищення імпорту над експортом, залпового і постійного.
Унаслідок таких реформ українська освіта, наука і медицина (здебільшого бюджетні) будуть не просто на корені знищені, а вирвані з коренем без перспективи відновлення. Більшості українців і зараз важко платити за навчання і лікування, а в зв’язку з суттєвим підвищенням росту тарифів на газ і опалення, та ще й на тлі росту курсу долара, у них для цих цілей взагалі не залишиться коштів. Тобто, МВФ як лікарство відновлення економічного росту прописав справжній людський, в т. ч. інтелектуальний геноцид.
Західноукраїнська професура, тим не менше, заснувала майдан, покинула робочі місця, стала вимагати для держави такої перспективи і створила умови, щоби студенти заради неї цілий місяць не вчилися.
Допустимо, група людей вважає, що фізичне і інтелектуальне вимирання Україні потрібне і зажадала, щоби про таке її бажання всі почули. Аналогічної думки притримується низка народних депутатів. Хоча по великому рахунку заклики до дій, які можуть завдати людям шкоду, призвести до їхньої смерті, є злочином.
Але для чого було так довго і так наполегливо вимагати від влади геноциду, якщо дані всіх соцопитувань на той час показували, що ті, хто його прагне, за рік перемагають на президентських виборах, одержують всю повноту влади і безперешкодно підписують з Євросоюзом угоду про асоціацію.
1 грудня майдан, крім того показав, що він зовсім не мирний. Там дислокується велика кількість агресивних осіб, здатних кидати в людей каміння і бити їх ланцюгами. Згодом стало зрозуміло, що саме бойовики визначають політику майдану. Що в такому випадку мали б зробити відповідальні політики? Розпустити майдан, щоби люди не попадали під гарячу руку міліції, яка, відповідно до своїх повноважень, вгамовує таких осіб. Бо навіть в ніч на 30 листопада «Беркут» зайшов на майдан тому, що там були особи, які дали для цього привід. Це факт! А далі всі сутички з міліцією були тільки тому, що на неї нападали.
Як показано вище, майдан від самого початку не відігравав жодної позитивної ролі для суспільства, а з 1 грудня став справжнім вогнищем дестабілізації і руйнівником держави. У перші два тижні свого існування він породив такі потворні явища як самосуди (такими, зокрема, були всі вилазки автомайдану), блокування працюючих підприємств, переслідування людей за політично належністю, силовий примус до відмови від неї. Навіть у такому вигляді майдан не мав права на існування, а коли почали гинути люди, утримувати майдан стало справжнім злочином.
Видатний спортсмен Віталій Кличко не згорнув войовничий майдан навіть на час Олімпійських ігор.
Хто б не вбивав, люди загинули не тому, що були на вулиці по своїх потребах, а тому, що були покликані на майдан без жодної на те загальносуспільної потреби. Перші жертви, до речі, стались поза межами головного місця локалізації майдану, на вулиці Грушевського і біля Верховної Ради, тобто є прямим наслідком нападу майданівців на співробітників МВД з метою захоплення будівель державної влади.
Захопленню адмінбудівель і блокуванню роботи органів влади в будь-якому випадку нема виправдання, а з урахуванням того, що цими діями керували народні депутати, тобто особи, уповноважені бути гарантами законності і збереження державного майна, бути прикладом у цьому, ступінь вини зростає в рази. Особливо, коли були задіяні силові, насильні методи, міліції, яка зобов’язана в таких випадках виявляти протидію, були завдані зумисні жорстокі тілесні пошкодження. У співробітників МВД, нагадую, кидали не тільки каміння, а й запалювальні суміші, від яких вони загорялись. Серед інших цими діями керував народний депутат Андрій Парубій. І саме на встановлених незаконно барикадах були перші загиблі люди. І ще ніхто не надав неспростовних свідчень, що їх убила міліція.
Для вирішення спірних питань депутати мають парламентську трибуну, депутатську недоторканність, величезну кількість лояльних ЗМІ. Це не прості громадяни, у яких іноді нема іншого способу, щоб їх почули, ніж вийти на гучну протестну акцію.
У розпорядженні українських опозиційних депутатів ще один засіб досягнення цілей - підтримка Заходу, і не тільки моральна. По великому рахунку, Захід взяв на себе місію пахана, який захищає будь-яку опозиційну захцянку. Хочемо одноосібно займати місце загального користування, хочемо захопити чуже чи громадське майно, хочемо змін до Конституції і виборів вже і тепер, хочемо, щоб масові безпорядки називались мирним протестом, а збройні напади на міліцію - мирним нападом, змусьте владу задовольнити наші вимоги. І Захід примушує, а в разі непокори застосовує санкції.
У всіх країнах світу, де є парламент, зміст законів і державну політику визначає парламентська більшість. Парламентська меншість може не погоджуватись, протестувати, апелювати до громадськості і врешті решт переконати своїх колег в тому, що закон в цілому, окремі його частини треба міняти. Наші депутати, крім того, взяли на озброєння блокування трибуни і мордобої. Це їх не красить, однак це розбірки недоторканних з недоторканними, в закритому приміщенні, від них не потерпають звичайні люди. Але щоби добиватись того, що вирішується парламентським способом (як не в опозиції, то при владі), підставляючи людей під кулі, це безперечний тяжкий злочин!
Майдан для опозиції став чинником реваншу за неспроможність досягати успіху як парламентським способом (але така доля меншості), так і вуличним методом (затіяні самостійно акції протесту були нечисленними, а до літа зійшли нанівець).
Нарешті здійснилось те, про що так довго мріялось - щоденні виступи з трибуни, десятки тисяч слухачів, обличчя у всіх телевізорах світу. Крім задоволення непомірних амбіцій, у майдані опозиція побачила інструмент тиску на владу. І хоча горіння майдану підтримували незалежні від опозиції чинники, вона сама вигадувала щораз нові причини для виправдання його існування: вимога дострокових парламентських виборів, захист від дострокових парламентських виборів, коли про такі наміри заявив президент, і т. п.
В іпостасі налигача опозиція бачить майдан і далі, раз його не розпустила, незважаючи на те, що сформувала свою більшість. Не врахувала тільки той момент, що не вся Україна її підтримує і насильницькі дії обернуться майданами на Південному Сході. Київський майдан і його розгалуження у західній Україні зробили для формування такої противаги все. А політика нової більшості тільки укріпить людей у їхній твердості протистояти, відстоювати і свої цінності і своє бачення майбутнього держави.
Іменуючи себе поборниками європейських демократичних цінностей, верховенства права, лідери опозиційних партій стали першими їх порушниками. Підбурювали до насильства щодо представників влади, простих громадян, якщо вони є членами провладних партій, до захоплення будівель і їх таки захоплювали і нищили. Набіги майданівців на міліцію і закономірні сутички з нею стали головним видом їхніх занять і розваг. Майдан зібрав все агресивне і людиноненависницьке, що є в Україні, і навіть за її межами.
Врешті решт пролилась людська кров і влада закликала до перемовин і пішла на низку поступок: відміна «диктаторських» законів, амністія правопорушникам (в т. ч. Андрію Дзіндзі, який направив на людей, які не мають права розбігатися, грейдер), знову амністія в обмін на захоплені адмінбудівлі.
Влада превентивно виконала взяті на себе зобов’язання. Всі учасники безпорядків були випущені з-під варти за три дні до завершення дії закону «про амністію». Здавалося, в країні наступає мир. Майдан, як його порушника, опозиція закриє. Бодай переведе у винятково мирне русло і буде строго дотримуватись ненападу.
Політична нестабільність потягнула вниз вартість гривні і всі кредитні рейтинги України. Не недолугість влади, як хтось хоче подати, а саме агресивні протестні акції. Про це чітко сказала служба кредитних рейтингів Standard & Poor's: «Україна зіткнулася з ризиком дефолту після «істотної ескалації» політичної кризи в країні». Як не схаменутися, не подумати про людей, які в своїй більшості живуть на копійки, хоча би про те, що українська руїна - не найкращий стартовий майданчик для роботи після перемоги на президентських виборах.
Ні, що там країна і люди! 18 лютого засідання парламенту і треба силою змусили провладних депутатів проголосувати за наші чергові захцянки. Майдан під керівництвом опозиційних лідерів йде в наступ на Верховну Раду, намагається прорвати міліцейські кордони, не домігшись свого, направляється на неприкритий міліцією офіс Партії регіонів, нападає на нього, підпалює його, знаючи, що там працюють люди.
Один зі співробітників виходить до озвірілих нападників з пропозицією забезпечити безперешкодний вихід жінкам і отримує смертельний удар битою по голові. Інших тягнуть на майдан і вимагають каяття за належність до ПР. Але навіть ця жорстока і ганебна поведінка підопічних не охолоджує опозиційних лідерів. Вони не розпускають майдан, деструктивні дії якого привели до чергових людських жертв, а знову намертво за нього чіпляються, розуміючи, що міліція в даній ситуації не може діяти інакше, як знешкодити кубло, з якого навіть у стані перемир’я вилазять отруйні змії і до смерті жалять людей.
Унаслідок насильного опору працівникам міліції станом на 21 лютого загинуло 77 людей. За медичною допомогою звернулося 577 потерпілих, 369 з них госпіталізовано.
Що з того, що хоче опозиція, не можна досягнути в інший спосіб, ніж силою озвірілого натовпу? Ні зміни до Конституції, ні дострокові вибори, ні потреба покарати міліціонерів ні одного людського життя не варті, не кажучи про десятки. Якби не майдан, ці люди б жили. Якщо цього не усвідомлюють студенти, які збираються їхати на київський майдан, не розуміють викладачі, які відправляють ввірених їм молодих людей туди, де вбивають, то це мали б розуміти їхні батьки. Ніщо з того, чого добивається майдан, не вартує навіть подряпини на тілі їхньої дитини, не те, що її життя. Яку корить країні можуть принести студенти на майдані, на якому нема ні крихти людяності? І це заряджене ненавистю покоління скоро стане керувати країною.
Міліція на вулицях Києва тому, що майдан показав, що не вміє і не хоче мирно протестувати. Якби не було міліції, були б захоплені і потрощені всі адмінбудівлі, як трапилось там, де міліція не мала сил цьому протистояти, були б заблоковані дороги, як у Києві.
Розбійницьку сутність майдану підтверджує випадок з охороною послів Франції, Німеччини та Польщі. Їхнє авто було понівечене тільки тому, що комусь подумалось, що там можуть знаходитись «тітушки». Розправа наступила без суду і слідства.
Завдяки майдану згоріла будівля Будинку профспілок, сплюндровані інші приміщення (в т. ч. консерваторія), на руїну перетворився Майдан Незалежності і частина Хрещатика, по всій західній Україні спалено приміщення МВС і СБУ, прокуратури. Їхнє відновлення буде коштувати мільярди гривень. Особливо відмічу, що у цьому регіоні не було ні одного випадку протидії майдану міліцією. Навіть у той час, коли захоплювались обласні адміністрації.
Керівництво Львівської області каже, що у Львові дебоширили «тітушки» з Харкова. Можливо, але головну руйнівну роботу виконали «мирні» львів’яни. Тисячі жителів міста аплодували і допомагали підпалам і погромам, блокували солдатів внутрішніх військ, щоби вони не припинили ці безчинства. Наступного дня солідарність з «народом», який вдався до небачених з воєнних часів актів вандалізму, висловила львівська інтелігенція, хто мовчазно, а хто і гучно. Замість того, щоби своїм авторитетом змусити войовничих земляків не множити людські жертви і не шукати цьому виправдання.
І саме «мирні» львів’яни з райвідділків міліції викрадали зброю. Як повідомив начальник ГУМВС у Львівській області Олександр Рудяк, - 1189 одиниць. Частину вже знайшли, гадаю не у приїжджих «тітушок», а у місцевих майданерів, але решта залишилась у руках викрадачів і з нею тепер будуть нападати на підприємства, банки, магазини, вбивати жителів регіону.
Серед людей будуть жити і загартовані та вишколені на різних майданах бойовики. Частина з них стане міліцією. А частина міліціонерів порахувала за прийнятне впасти ниць на коліна перед штурмовиками, громилами, вбивцями і взяти їх під свій захист. Ніколи ще спайка міліції зі злочинцями не була такою показовою. І це ще одне гидке обличчя майдану і його небезпечні для держави наслідки.
Майдан з самого початку мав добре підготовлених бійців і вогнепальну зброю. Про якість цієї підготовки і кількість зброї та інших засобів ураження свідчить кількість потерпілих серед міліціонерів. З 18 лютого по медичну допомогу звернулось 565 працівників органів внутрішніх справ, з них 410 - госпіталізовані, 13 - вбиті. 20 лютого до медичних закладів доставлено більше 50 правоохоронців, 30 з них з вогнепальними пораненнями, троє працівників правоохоронних органів померли.
Приносити зброю на майдан, нагадаю, закликав нардеп Анатолій Гриценко. Попереджав, що снайпери є не тільки в МВС, а й на майдані, поза майданом, набагато професійніші і досвідченіші від міліцейських, і зброї на руках мільйони одиниць, різної, в т. ч. прицільного дальнього бою, а, отже, все це дахував. Абзацом вище - наслідки цього запрошення і прикриття.
Коли Андрія Клюєва обвинувачували у розгоні майдану в ніч на 30 листопада, Гриценко у своєму блозі на УП (14.12.13) написав: «Не вдасться Клюєву ЗА ТАКЕ звірство не відповісти перед Законом. Раніше, чи пізніше - сяде! Краще прийти з повинною і самому здатися слідству». Тепер я маю підстави сказати ті самі слова Гриценку: «Раніше, чи пізніше - сядете! Краще прийти з повинною і самому здатися слідству». Це ж стосується командира самооборони, а насправді штурмового загону - Андрія Парубія.
Уже наявних смертей співгромадян майдану не досить. Юрій Луценко, перебуваючи 20 лютого у Львові, закликав міліціонерів, які зібрались підтримувати майдан, брати із собою особисту табельну зброю. «Час слів і гасел минув, скандування закінчилось», - патетично заявив він. А це значить, що майдан збирається наступати і не приховує, що з вогнепальною зброєю. Як показали події біля офісу Партії регіонів, навіть на простих людей, живцем їх палити. Був час, коли я захищала Луценка, а тепер бачу, що йому смертної кари мало.
Аналізуючи київські події 18-20 лютого, у мене виникає така аналогія. Завод, працює тисячі людей, він починає горіти, валяться конструкції. Керівництво заводу замість того, щоб дати команду людям негайно втікати, закликає їх залишатись на місці і рятувати майно. З подібним закликом звертається до тих, що назовні. Залізяччя ж важніше, ніж життя. Люди залишаються, багато з них гине, ще більше - тяжко травмовані.
Так ось дії Кличка, Яценюка, Тягнибока, Порошенка і інших їм подібних - це дії керівництва заводу, яке закликало людей залишатися на місці, незважаючи на смертельну небезпеку. Усі вони - вбивці! Права міліція, не права, з цим треба було розбиратись пізніше. Але в той час, коли люди почали чинити їй агресивний опір і від того гинути, їх треба було з майдану забрати. Існування цієї потвори не варте ні одного людського життя.
Після того, як зірвався від газу будинок у Дніпропетровську, ті, хто відповідав за безпеку функціонування газової мережі, потрапили під суд і одержали покарання, незважаючи на те, що пробували відвернути біду. А тут не тільки ні однієї дії, щоби уникнути смерті людей, а заклики не відходити, стояти до кінця. При тому, що самі керманичі опору міліції знаходились в найнебезпечнішому на майдані місці, в оточенні живого щита.
Партія регіонів, до речі, спорядивши з Донецька до Києва цілий поїзд своїх прихильників, побачивши, що у Києві стріляють, навіть з вагонів їх не випустила і відправила додому. На повернення назад дав команду активістам «Українського фронту» харківський губернатор Михайло Добкін. «Проти мирного населення і міліції там (в Києві) застосовується вогнепальна зброю, і ми не маємо права ризикувати життям людей», - пояснив він своє рішення.
А опозиції, чим більше вбитих, тим більше людських ресурсів подавай. Не гребує навіть студентами. Бо, чим більше жертв серед молодих людей, тим більше антивладне обурення. То хто більше заслуговує Гаазького трибуналу - влада чи опозиція?
Я згідна зі студентами, вчитись, як і виконувати якусь іншу роботу тоді, коли вбивають людей, не можливо. Від переживань розколюється голова, пропадає сон і все валиться з рук. Але, їдучи зараз на майдан, ви їдете підтримувати вбивць і засвоювати науку, як холоднокровно і прицільно знешкодити співвітчизника чи вчиняти безлади. Ви їдете вчитись, як руйнувати мир у країні і саму країну.
Ви їдете підтримувати тих, для кого майдан слугує засобом насильства над інакомислячими і задоволення владних амбіцій в незаконний спосіб. Чим займається опозиція в Раді у час, коли українці ще не можуть оговтатись від того, що майже 80 загиблих за три дні внаслідок вуличних сутичок, це не в Єгипті, Лівані чи Сирії, це у нас, у центрі Європи? Найважливішою для себе роботою - перетягує владні повноваження. За рік до президентських виборів, коли ці повноваження можна одержати без людських жертв.
Майданники глибоко помиляються, гадаючи, що ніколи не попадуть під суд, вина за втрачені життя буде покладена тільки на владу і міліцію. Вони вже названі винуватцями, навіть своїми друзями, зокрема президентом Литви Далею Грібаускайте. «Те, що відбувається в Україні, не має жодного оправдання, і я би навіть назвала це злочином. Це я відношу до обох сторін - і до влади, і до частини опозиції, яка провокує агресивні дії, які привели не тільки до кровопролиття, а й до загибелі людей», - заявила вона.
Литовська керманичка, мабуть тому, що у Вільнюсі і далеко, не бачить, що та частина опозиції, яку вона звинувачує, не є відокремленою від опозиції парламентської, а тісно з нею взаємодіє. Юрій Луценко був співучасником штурму офісу Партії регіонів, знущань над його співробітниками. Леся Оробець, висвітлюючи цю подію в соцмережах, бідкалась, що в приміщення полетів «коктейль Молотова», люди захопили офіс, а негідник-«Беркут» почав всіх розганяти, з захопленням розповідала, як мітингувальники з будинку виносять документи, їх палять і самовіддано борються за решту поверхів.
Мимо наших очей і нашого розуму не минуло ніщо. І як тільки нинішня опозиція з тріском втратить владу, у тіні якої вона сховалась від заслуженого покарання, їй буде виставлено рахунок за все. Кров людська - не водиця, проливати не годиться.
ОПОЗИЦІЯ, ТИ ТАКОЖ ВБИВЦЯ!
Ольга Загульська
Україна в жалобі, якої ще не знала. Починалось усе з протестів проти влади, яка призупинила євроінтеграцію. Насправді, ЄС ніколи не мав наміру надавати Україні повноцінне членство. «Ми з реалістичної точки зору не можемо надати перспективу членства Україні та іншим країнам у найближчому майбутньому», - заявив голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу, виступаючи нещодавно у Лондонській школі економіки. І не тому, що зараз в Україні неправильна влада. За п’ять років президентства Ющенка не була підписана навіть асоціація.
Щодо грошей, то єврокомісар з питань розширення ЄС та європейської політики Штефан Фюле 13 лютого в інтерв’ю «Радіо Свобода» сказав наступне: «Для отримання фінансової допомоги існують прозорі умови. Це реформи, реформи й ще раз реформи. Ця допомога ставитиметься в залежність саме від реформ, а не від підписання угоди про асоціацію. Ми готові підтримати новий уряд». Тобто, новий уряд одержить кошти не відразу після створення, а коли проведе реформи. Політичні аналітики Інституту Євроатлантичного співробітництва якось сказали, що на перебудову української економіки на європейську потрібно мінімум 10 років. І це без урахування втрат, які Україна понесе на ринках СНД, створивши зону вільної торгівлі з ЄС.
Надання фінансів американські і європейські інституції, крім того, пов’язують з підтримкою МВФ, навіть мізерний 610-мільйонний кредит. Ось пакет вимог, які український уряд отримав від цієї організації 21 листопада минулого року і у зв’язку з чим прийняв рішення призупинити євроінтеграцію: 1) авансове підвищення ціни на газ і тарифів для населення приблизно на 40% і прийняття графіка подальшого підвищення до рівня, який забезпечує покриття собівартості; 2) зобов’язання заморожування базової, мінімальної, загальнономінальної зарплати на нинішньому рівні; 3) суттєве скорочення видатків бюджету, обмеження в бюджетному секторі заробітної плати і чисельності зайнятих; 4) зниження субсидій в енергетиці; 5) поступове згортання звільнення від НДС для сільського господарства та інших галузей; 6) забезпечення гнучкості обмінного курсу валют, тобто, девальвація гривні з урахуванням закладеного в угоді про зону вільної торгівлі з ЄС суттєвого підвищення імпорту над експортом, залпового і постійного.
Унаслідок таких реформ українська освіта, наука і медицина (здебільшого бюджетні) будуть не просто на корені знищені, а вирвані з коренем без перспективи відновлення. Більшості українців і зараз важко платити за навчання і лікування, а в зв’язку з суттєвим підвищенням росту тарифів на газ і опалення, та ще й на тлі росту курсу долара, у них для цих цілей взагалі не залишиться коштів. Тобто, МВФ як лікарство відновлення економічного росту прописав справжній людський, в т. ч. інтелектуальний геноцид.
Західноукраїнська професура, тим не менше, заснувала майдан, покинула робочі місця, стала вимагати для держави такої перспективи і створила умови, щоби студенти заради неї цілий місяць не вчилися.
Допустимо, група людей вважає, що фізичне і інтелектуальне вимирання Україні потрібне і зажадала, щоби про таке її бажання всі почули. Аналогічної думки притримується низка народних депутатів. Хоча по великому рахунку заклики до дій, які можуть завдати людям шкоду, призвести до їхньої смерті, є злочином.
Але для чого було так довго і так наполегливо вимагати від влади геноциду, якщо дані всіх соцопитувань на той час показували, що ті, хто його прагне, за рік перемагають на президентських виборах, одержують всю повноту влади і безперешкодно підписують з Євросоюзом угоду про асоціацію.
1 грудня майдан, крім того показав, що він зовсім не мирний. Там дислокується велика кількість агресивних осіб, здатних кидати в людей каміння і бити їх ланцюгами. Згодом стало зрозуміло, що саме бойовики визначають політику майдану. Що в такому випадку мали б зробити відповідальні політики? Розпустити майдан, щоби люди не попадали під гарячу руку міліції, яка, відповідно до своїх повноважень, вгамовує таких осіб. Бо навіть в ніч на 30 листопада «Беркут» зайшов на майдан тому, що там були особи, які дали для цього привід. Це факт! А далі всі сутички з міліцією були тільки тому, що на неї нападали.
Як показано вище, майдан від самого початку не відігравав жодної позитивної ролі для суспільства, а з 1 грудня став справжнім вогнищем дестабілізації і руйнівником держави. У перші два тижні свого існування він породив такі потворні явища як самосуди (такими, зокрема, були всі вилазки автомайдану), блокування працюючих підприємств, переслідування людей за політично належністю, силовий примус до відмови від неї. Навіть у такому вигляді майдан не мав права на існування, а коли почали гинути люди, утримувати майдан стало справжнім злочином.
Видатний спортсмен Віталій Кличко не згорнув войовничий майдан навіть на час Олімпійських ігор.
Хто б не вбивав, люди загинули не тому, що були на вулиці по своїх потребах, а тому, що були покликані на майдан без жодної на те загальносуспільної потреби. Перші жертви, до речі, стались поза межами головного місця локалізації майдану, на вулиці Грушевського і біля Верховної Ради, тобто є прямим наслідком нападу майданівців на співробітників МВД з метою захоплення будівель державної влади.
Захопленню адмінбудівель і блокуванню роботи органів влади в будь-якому випадку нема виправдання, а з урахуванням того, що цими діями керували народні депутати, тобто особи, уповноважені бути гарантами законності і збереження державного майна, бути прикладом у цьому, ступінь вини зростає в рази. Особливо, коли були задіяні силові, насильні методи, міліції, яка зобов’язана в таких випадках виявляти протидію, були завдані зумисні жорстокі тілесні пошкодження. У співробітників МВД, нагадую, кидали не тільки каміння, а й запалювальні суміші, від яких вони загорялись. Серед інших цими діями керував народний депутат Андрій Парубій. І саме на встановлених незаконно барикадах були перші загиблі люди. І ще ніхто не надав неспростовних свідчень, що їх убила міліція.
Для вирішення спірних питань депутати мають парламентську трибуну, депутатську недоторканність, величезну кількість лояльних ЗМІ. Це не прості громадяни, у яких іноді нема іншого способу, щоб їх почули, ніж вийти на гучну протестну акцію.
У розпорядженні українських опозиційних депутатів ще один засіб досягнення цілей - підтримка Заходу, і не тільки моральна. По великому рахунку, Захід взяв на себе місію пахана, який захищає будь-яку опозиційну захцянку. Хочемо одноосібно займати місце загального користування, хочемо захопити чуже чи громадське майно, хочемо змін до Конституції і виборів вже і тепер, хочемо, щоб масові безпорядки називались мирним протестом, а збройні напади на міліцію - мирним нападом, змусьте владу задовольнити наші вимоги. І Захід примушує, а в разі непокори застосовує санкції.
У всіх країнах світу, де є парламент, зміст законів і державну політику визначає парламентська більшість. Парламентська меншість може не погоджуватись, протестувати, апелювати до громадськості і врешті решт переконати своїх колег в тому, що закон в цілому, окремі його частини треба міняти. Наші депутати, крім того, взяли на озброєння блокування трибуни і мордобої. Це їх не красить, однак це розбірки недоторканних з недоторканними, в закритому приміщенні, від них не потерпають звичайні люди. Але щоби добиватись того, що вирішується парламентським способом (як не в опозиції, то при владі), підставляючи людей під кулі, це безперечний тяжкий злочин!
Майдан для опозиції став чинником реваншу за неспроможність досягати успіху як парламентським способом (але така доля меншості), так і вуличним методом (затіяні самостійно акції протесту були нечисленними, а до літа зійшли нанівець).
Нарешті здійснилось те, про що так довго мріялось - щоденні виступи з трибуни, десятки тисяч слухачів, обличчя у всіх телевізорах світу. Крім задоволення непомірних амбіцій, у майдані опозиція побачила інструмент тиску на владу. І хоча горіння майдану підтримували незалежні від опозиції чинники, вона сама вигадувала щораз нові причини для виправдання його існування: вимога дострокових парламентських виборів, захист від дострокових парламентських виборів, коли про такі наміри заявив президент, і т. п.
В іпостасі налигача опозиція бачить майдан і далі, раз його не розпустила, незважаючи на те, що сформувала свою більшість. Не врахувала тільки той момент, що не вся Україна її підтримує і насильницькі дії обернуться майданами на Південному Сході. Київський майдан і його розгалуження у західній Україні зробили для формування такої противаги все. А політика нової більшості тільки укріпить людей у їхній твердості протистояти, відстоювати і свої цінності і своє бачення майбутнього держави.
Іменуючи себе поборниками європейських демократичних цінностей, верховенства права, лідери опозиційних партій стали першими їх порушниками. Підбурювали до насильства щодо представників влади, простих громадян, якщо вони є членами провладних партій, до захоплення будівель і їх таки захоплювали і нищили. Набіги майданівців на міліцію і закономірні сутички з нею стали головним видом їхніх занять і розваг. Майдан зібрав все агресивне і людиноненависницьке, що є в Україні, і навіть за її межами.
Врешті решт пролилась людська кров і влада закликала до перемовин і пішла на низку поступок: відміна «диктаторських» законів, амністія правопорушникам (в т. ч. Андрію Дзіндзі, який направив на людей, які не мають права розбігатися, грейдер), знову амністія в обмін на захоплені адмінбудівлі.
Влада превентивно виконала взяті на себе зобов’язання. Всі учасники безпорядків були випущені з-під варти за три дні до завершення дії закону «про амністію». Здавалося, в країні наступає мир. Майдан, як його порушника, опозиція закриє. Бодай переведе у винятково мирне русло і буде строго дотримуватись ненападу.
Політична нестабільність потягнула вниз вартість гривні і всі кредитні рейтинги України. Не недолугість влади, як хтось хоче подати, а саме агресивні протестні акції. Про це чітко сказала служба кредитних рейтингів Standard & Poor's: «Україна зіткнулася з ризиком дефолту після «істотної ескалації» політичної кризи в країні». Як не схаменутися, не подумати про людей, які в своїй більшості живуть на копійки, хоча би про те, що українська руїна - не найкращий стартовий майданчик для роботи після перемоги на президентських виборах.
Ні, що там країна і люди! 18 лютого засідання парламенту і треба силою змусили провладних депутатів проголосувати за наші чергові захцянки. Майдан під керівництвом опозиційних лідерів йде в наступ на Верховну Раду, намагається прорвати міліцейські кордони, не домігшись свого, направляється на неприкритий міліцією офіс Партії регіонів, нападає на нього, підпалює його, знаючи, що там працюють люди.
Один зі співробітників виходить до озвірілих нападників з пропозицією забезпечити безперешкодний вихід жінкам і отримує смертельний удар битою по голові. Інших тягнуть на майдан і вимагають каяття за належність до ПР. Але навіть ця жорстока і ганебна поведінка підопічних не охолоджує опозиційних лідерів. Вони не розпускають майдан, деструктивні дії якого привели до чергових людських жертв, а знову намертво за нього чіпляються, розуміючи, що міліція в даній ситуації не може діяти інакше, як знешкодити кубло, з якого навіть у стані перемир’я вилазять отруйні змії і до смерті жалять людей.
Унаслідок насильного опору працівникам міліції станом на 21 лютого загинуло 77 людей. За медичною допомогою звернулося 577 потерпілих, 369 з них госпіталізовано.
Що з того, що хоче опозиція, не можна досягнути в інший спосіб, ніж силою озвірілого натовпу? Ні зміни до Конституції, ні дострокові вибори, ні потреба покарати міліціонерів ні одного людського життя не варті, не кажучи про десятки. Якби не майдан, ці люди б жили. Якщо цього не усвідомлюють студенти, які збираються їхати на київський майдан, не розуміють викладачі, які відправляють ввірених їм молодих людей туди, де вбивають, то це мали б розуміти їхні батьки. Ніщо з того, чого добивається майдан, не вартує навіть подряпини на тілі їхньої дитини, не те, що її життя. Яку корить країні можуть принести студенти на майдані, на якому нема ні крихти людяності? І це заряджене ненавистю покоління скоро стане керувати країною.
Міліція на вулицях Києва тому, що майдан показав, що не вміє і не хоче мирно протестувати. Якби не було міліції, були б захоплені і потрощені всі адмінбудівлі, як трапилось там, де міліція не мала сил цьому протистояти, були б заблоковані дороги, як у Києві.
Розбійницьку сутність майдану підтверджує випадок з охороною послів Франції, Німеччини та Польщі. Їхнє авто було понівечене тільки тому, що комусь подумалось, що там можуть знаходитись «тітушки». Розправа наступила без суду і слідства.
Завдяки майдану згоріла будівля Будинку профспілок, сплюндровані інші приміщення (в т. ч. консерваторія), на руїну перетворився Майдан Незалежності і частина Хрещатика, по всій західній Україні спалено приміщення МВС і СБУ, прокуратури. Їхнє відновлення буде коштувати мільярди гривень. Особливо відмічу, що у цьому регіоні не було ні одного випадку протидії майдану міліцією. Навіть у той час, коли захоплювались обласні адміністрації.
Керівництво Львівської області каже, що у Львові дебоширили «тітушки» з Харкова. Можливо, але головну руйнівну роботу виконали «мирні» львів’яни. Тисячі жителів міста аплодували і допомагали підпалам і погромам, блокували солдатів внутрішніх військ, щоби вони не припинили ці безчинства. Наступного дня солідарність з «народом», який вдався до небачених з воєнних часів актів вандалізму, висловила львівська інтелігенція, хто мовчазно, а хто і гучно. Замість того, щоби своїм авторитетом змусити войовничих земляків не множити людські жертви і не шукати цьому виправдання.
І саме «мирні» львів’яни з райвідділків міліції викрадали зброю. Як повідомив начальник ГУМВС у Львівській області Олександр Рудяк, - 1189 одиниць. Частину вже знайшли, гадаю не у приїжджих «тітушок», а у місцевих майданерів, але решта залишилась у руках викрадачів і з нею тепер будуть нападати на підприємства, банки, магазини, вбивати жителів регіону.
Серед людей будуть жити і загартовані та вишколені на різних майданах бойовики. Частина з них стане міліцією. А частина міліціонерів порахувала за прийнятне впасти ниць на коліна перед штурмовиками, громилами, вбивцями і взяти їх під свій захист. Ніколи ще спайка міліції зі злочинцями не була такою показовою. І це ще одне гидке обличчя майдану і його небезпечні для держави наслідки.
Майдан з самого початку мав добре підготовлених бійців і вогнепальну зброю. Про якість цієї підготовки і кількість зброї та інших засобів ураження свідчить кількість потерпілих серед міліціонерів. З 18 лютого по медичну допомогу звернулось 565 працівників органів внутрішніх справ, з них 410 - госпіталізовані, 13 - вбиті. 20 лютого до медичних закладів доставлено більше 50 правоохоронців, 30 з них з вогнепальними пораненнями, троє працівників правоохоронних органів померли.
Приносити зброю на майдан, нагадаю, закликав нардеп Анатолій Гриценко. Попереджав, що снайпери є не тільки в МВС, а й на майдані, поза майданом, набагато професійніші і досвідченіші від міліцейських, і зброї на руках мільйони одиниць, різної, в т. ч. прицільного дальнього бою, а, отже, все це дахував. Абзацом вище - наслідки цього запрошення і прикриття.
Коли Андрія Клюєва обвинувачували у розгоні майдану в ніч на 30 листопада, Гриценко у своєму блозі на УП (14.12.13) написав: «Не вдасться Клюєву ЗА ТАКЕ звірство не відповісти перед Законом. Раніше, чи пізніше - сяде! Краще прийти з повинною і самому здатися слідству». Тепер я маю підстави сказати ті самі слова Гриценку: «Раніше, чи пізніше - сядете! Краще прийти з повинною і самому здатися слідству». Це ж стосується командира самооборони, а насправді штурмового загону - Андрія Парубія.
Уже наявних смертей співгромадян майдану не досить. Юрій Луценко, перебуваючи 20 лютого у Львові, закликав міліціонерів, які зібрались підтримувати майдан, брати із собою особисту табельну зброю. «Час слів і гасел минув, скандування закінчилось», - патетично заявив він. А це значить, що майдан збирається наступати і не приховує, що з вогнепальною зброєю. Як показали події біля офісу Партії регіонів, навіть на простих людей, живцем їх палити. Був час, коли я захищала Луценка, а тепер бачу, що йому смертної кари мало.
Аналізуючи київські події 18-20 лютого, у мене виникає така аналогія. Завод, працює тисячі людей, він починає горіти, валяться конструкції. Керівництво заводу замість того, щоб дати команду людям негайно втікати, закликає їх залишатись на місці і рятувати майно. З подібним закликом звертається до тих, що назовні. Залізяччя ж важніше, ніж життя. Люди залишаються, багато з них гине, ще більше - тяжко травмовані.
Так ось дії Кличка, Яценюка, Тягнибока, Порошенка і інших їм подібних - це дії керівництва заводу, яке закликало людей залишатися на місці, незважаючи на смертельну небезпеку. Усі вони - вбивці! Права міліція, не права, з цим треба було розбиратись пізніше. Але в той час, коли люди почали чинити їй агресивний опір і від того гинути, їх треба було з майдану забрати. Існування цієї потвори не варте ні одного людського життя.
Після того, як зірвався від газу будинок у Дніпропетровську, ті, хто відповідав за безпеку функціонування газової мережі, потрапили під суд і одержали покарання, незважаючи на те, що пробували відвернути біду. А тут не тільки ні однієї дії, щоби уникнути смерті людей, а заклики не відходити, стояти до кінця. При тому, що самі керманичі опору міліції знаходились в найнебезпечнішому на майдані місці, в оточенні живого щита.
Партія регіонів, до речі, спорядивши з Донецька до Києва цілий поїзд своїх прихильників, побачивши, що у Києві стріляють, навіть з вагонів їх не випустила і відправила додому. На повернення назад дав команду активістам «Українського фронту» харківський губернатор Михайло Добкін. «Проти мирного населення і міліції там (в Києві) застосовується вогнепальна зброю, і ми не маємо права ризикувати життям людей», - пояснив він своє рішення.
А опозиції, чим більше вбитих, тим більше людських ресурсів подавай. Не гребує навіть студентами. Бо, чим більше жертв серед молодих людей, тим більше антивладне обурення. То хто більше заслуговує Гаазького трибуналу - влада чи опозиція?
Я згідна зі студентами, вчитись, як і виконувати якусь іншу роботу тоді, коли вбивають людей, не можливо. Від переживань розколюється голова, пропадає сон і все валиться з рук. Але, їдучи зараз на майдан, ви їдете підтримувати вбивць і засвоювати науку, як холоднокровно і прицільно знешкодити співвітчизника чи вчиняти безлади. Ви їдете вчитись, як руйнувати мир у країні і саму країну.
Ви їдете підтримувати тих, для кого майдан слугує засобом насильства над інакомислячими і задоволення владних амбіцій в незаконний спосіб. Чим займається опозиція в Раді у час, коли українці ще не можуть оговтатись від того, що майже 80 загиблих за три дні внаслідок вуличних сутичок, це не в Єгипті, Лівані чи Сирії, це у нас, у центрі Європи? Найважливішою для себе роботою - перетягує владні повноваження. За рік до президентських виборів, коли ці повноваження можна одержати без людських жертв.
Майданники глибоко помиляються, гадаючи, що ніколи не попадуть під суд, вина за втрачені життя буде покладена тільки на владу і міліцію. Вони вже названі винуватцями, навіть своїми друзями, зокрема президентом Литви Далею Грібаускайте. «Те, що відбувається в Україні, не має жодного оправдання, і я би навіть назвала це злочином. Це я відношу до обох сторін - і до влади, і до частини опозиції, яка провокує агресивні дії, які привели не тільки до кровопролиття, а й до загибелі людей», - заявила вона.
Литовська керманичка, мабуть тому, що у Вільнюсі і далеко, не бачить, що та частина опозиції, яку вона звинувачує, не є відокремленою від опозиції парламентської, а тісно з нею взаємодіє. Юрій Луценко був співучасником штурму офісу Партії регіонів, знущань над його співробітниками. Леся Оробець, висвітлюючи цю подію в соцмережах, бідкалась, що в приміщення полетів «коктейль Молотова», люди захопили офіс, а негідник-«Беркут» почав всіх розганяти, з захопленням розповідала, як мітингувальники з будинку виносять документи, їх палять і самовіддано борються за решту поверхів.
Мимо наших очей і нашого розуму не минуло ніщо. І як тільки нинішня опозиція з тріском втратить владу, у тіні якої вона сховалась від заслуженого покарання, їй буде виставлено рахунок за все. Кров людська - не водиця, проливати не годиться.