подслушанное
две юные тёлочки на лавочке в раздевалке
- ну да, а где знакомиться? ты же так не подойдешь просто так и не познакомишься? и в клубах тоже.
- ужас, да тут такие клубы, одно название. полнейший отстой, как какое-то село
- [в телефон раздраженно] мама, я тебе перезвоню через 10 минут. да, ну что такое! закончилось у меня занятие, да, но надо же еще переодеться и собраться, я выйду через 10 минут и тебя наберу, все.
- мне здесь не нравится, я уже ... года (прим.: два или пол-, забыла) в Праге, и никого не нашла. и я не думаю, что я здесь кого-то вообще найду.
- да, я тоже не думаю. ну в смысле не ты не найдешь, а я не найду
- вот в киеве у меня было парней...
останнім часом шось в спротклубі побільшало "наших". не знаю, звідки вони конкретно, бо всі ж розмовляють російською.
мене це дістає. шо вони постійно голосно розмовляють. про пацанов с раёна, про дєрзкіх тьолок, про те, кто шо вдягнув, як подивився і шо сказав.
чешки якщо між собою і триндять, то переважно не напрягаючи інших. (є одна тренерша спінінга, вона дуже страшна і страшно горлає, мене вона теж напрягає). і на якісь нейтральні теми. і вже точно не ходять на спорт парами. памятаю, колись в пражскому комьюніті був пост "ой, я кто куда ходит на спорт, я хотела бы тоже ходить, но одной скучно". я цього, канєшно, не понімаю, бо як на спорті може буть скучно? взяв гантелю - і маши, або став на дорожку - і біжи. а ці - скучають парами, пересуваються повільно, застрягають в роздягалці потриндіть і вивалюють на мене цей потік непотрібної особистої інфи і пліток.
моя подружка по йозі запитала, чи багато тут у мене друзів, із земляків. я, поки свіжа память, наскільки дозволяє моя чеська, приблизно переклала зміст розмови цих юних тьолочок. вона поржала. і сказала, шо вони таких називають якимись так тиквами (я забула як там точно, але чомусь в голові засіло, шо частина цього поняття була "тиквами")
***
їду в трамваї, десь позаду сидить чешка, дзвонить комусь з явним роздратуванням в голосі:
- ти вдома?
через деякий час дзвонить знову:
- ти вдома? як це "доїду додому - передзвоню", 5 хв тому ти казав, шо ти дома, як це?
ні, атвічай, де ти. я тобі дзвоню - ти дома. я тобі дзвоню ще раз - ти передзвониш, як доїдеш додому. як це панімать? (і так ще три рази)
чого я буду кататись по місту, якщо ти не вдома, і взагалі, ти казав, шо приїдеш додому - набереш мене, чого я сама тобі должна дзвонить? (і це ще пару раз)
(і ще пару раз про "де ти")
тяжко їй, мабудь
- ну да, а где знакомиться? ты же так не подойдешь просто так и не познакомишься? и в клубах тоже.
- ужас, да тут такие клубы, одно название. полнейший отстой, как какое-то село
- [в телефон раздраженно] мама, я тебе перезвоню через 10 минут. да, ну что такое! закончилось у меня занятие, да, но надо же еще переодеться и собраться, я выйду через 10 минут и тебя наберу, все.
- мне здесь не нравится, я уже ... года (прим.: два или пол-, забыла) в Праге, и никого не нашла. и я не думаю, что я здесь кого-то вообще найду.
- да, я тоже не думаю. ну в смысле не ты не найдешь, а я не найду
- вот в киеве у меня было парней...
останнім часом шось в спротклубі побільшало "наших". не знаю, звідки вони конкретно, бо всі ж розмовляють російською.
мене це дістає. шо вони постійно голосно розмовляють. про пацанов с раёна, про дєрзкіх тьолок, про те, кто шо вдягнув, як подивився і шо сказав.
чешки якщо між собою і триндять, то переважно не напрягаючи інших. (є одна тренерша спінінга, вона дуже страшна і страшно горлає, мене вона теж напрягає). і на якісь нейтральні теми. і вже точно не ходять на спорт парами. памятаю, колись в пражскому комьюніті був пост "ой, я кто куда ходит на спорт, я хотела бы тоже ходить, но одной скучно". я цього, канєшно, не понімаю, бо як на спорті може буть скучно? взяв гантелю - і маши, або став на дорожку - і біжи. а ці - скучають парами, пересуваються повільно, застрягають в роздягалці потриндіть і вивалюють на мене цей потік непотрібної особистої інфи і пліток.
моя подружка по йозі запитала, чи багато тут у мене друзів, із земляків. я, поки свіжа память, наскільки дозволяє моя чеська, приблизно переклала зміст розмови цих юних тьолочок. вона поржала. і сказала, шо вони таких називають якимись так тиквами (я забула як там точно, але чомусь в голові засіло, шо частина цього поняття була "тиквами")
***
їду в трамваї, десь позаду сидить чешка, дзвонить комусь з явним роздратуванням в голосі:
- ти вдома?
через деякий час дзвонить знову:
- ти вдома? як це "доїду додому - передзвоню", 5 хв тому ти казав, шо ти дома, як це?
ні, атвічай, де ти. я тобі дзвоню - ти дома. я тобі дзвоню ще раз - ти передзвониш, як доїдеш додому. як це панімать? (і так ще три рази)
чого я буду кататись по місту, якщо ти не вдома, і взагалі, ти казав, шо приїдеш додому - набереш мене, чого я сама тобі должна дзвонить? (і це ще пару раз)
(і ще пару раз про "де ти")
тяжко їй, мабудь