5/126 Останній день цьогорічної весни.
Так-так. я у перший літній день писатиму про вчора - бо ж все має бути по порядку :)
то був день, коли в мені активізувалась паніка. Мені вдалось навести лад в шафі і розмістити в своєму міні-гардеробі все так, щоб помістилось все що планувалось. Але не вдалось навести лад в думках і вигнати з голови панічний страх. Той страх, що зявляється від незнання і невідомості. Такий, який народжується на зламі якогось життєвого періоду - коли не знаєш, що чекає тебе за поворотом, а пряма дорога вже закінчується і поаертати треба, бо час не стоїть на місці... У мене в такі періоди завжди викочуються сльози і я не можу сказати що це погано - це емоційно потрібний мені виплеск почуттів... І хоч я точно знаю, що в мене все буде добре, бо по-іншому просто не може бути, сльози допомагають.
На щастя, коханий чоловік прийшов з роботи і ми після вечері пішли гуляти містом наминаючи морозиво... В його компанії всі тривоги кудись самі втікають...
то був день, коли в мені активізувалась паніка. Мені вдалось навести лад в шафі і розмістити в своєму міні-гардеробі все так, щоб помістилось все що планувалось. Але не вдалось навести лад в думках і вигнати з голови панічний страх. Той страх, що зявляється від незнання і невідомості. Такий, який народжується на зламі якогось життєвого періоду - коли не знаєш, що чекає тебе за поворотом, а пряма дорога вже закінчується і поаертати треба, бо час не стоїть на місці... У мене в такі періоди завжди викочуються сльози і я не можу сказати що це погано - це емоційно потрібний мені виплеск почуттів... І хоч я точно знаю, що в мене все буде добре, бо по-іншому просто не може бути, сльози допомагають.
На щастя, коханий чоловік прийшов з роботи і ми після вечері пішли гуляти містом наминаючи морозиво... В його компанії всі тривоги кудись самі втікають...