Люди міняються.
Люди міняються.
Постійно, щоденно, мало-помалу, а, мо', й глобальніше.
Я не те, щоб просто так вважаю, я прослідковую це.
І мучить питання- чи варто відслідковувати за такими змінами щодо своїх найближчих людей?
Бо, можливо, саме через це я і розриваю з багатьма із них стосунки.
Це взагалі дуже характерно для мене.
Коли в твоєму житті з'являється якась людина і відразу чимісь захоплює- ти такою і запам'ятовуєш її. Ти добре знаєш, за що так її любиш, добре знаєш, чим вона Тебе тримає поряд. Іде час, проходять роки, і Ти все одно добре пам'ятаєш, що ця людина для Тебе- рідна, хоч може вже давно-давно вона втратила ті риси, за які Ти колись її полюбив. Та, запитуючи себе, за що любиш, все одно називаєш усе те саме.
Якби всі мої друзі не робити так по відношенню до мене, мабуть, усіх їх вже б і не було в моєму житті.
Так, за час знайомства на пам'ять намотуються всякі чудові моменти, і лише вони одні варті того, щоб далі любити когось так сильно, як і колись- давно, але, як на мене, всі події нашого життя колись відходять в спогади, а не в принципи і причини, за що Ти маєш когось поважати.
Як на мене, цілком не вірно дивитися на своїх оточуючих так, як дивився першим поглядом.
Коли Ти бачиш в них якісь зміни, особливо негативні зміни, можеш допомогти або їх зупинити, або їх розвинути.
Ти можеш бачити, чи варто Тобі "бути" з цією людиною й надалі поряд.
Я хочу дивитися на людей тепер, а не "дивитися на них колись".
Може, варто підійти до найближчого друга, якого знаєш ледь не все життя, і сказати: "Нам варто познайомитися".