День Шухевича в Кривбасі
30 червня
2011 року представники українських правих сил святкували дві дати: День
народження Романа Шухевича (хто не знає, що за мужик - хай гуглить) та 70-ту
річницю Акту проголошення відновлення незалежності України. «Святкування» мали
пройти за накатаною та трохи набридлої всім схеми: марш від Центрально-Міського
Ринку до Меморіалу жертвам Голодомору, а потім до пам’ятника
Тарасу Шевченку. І все б могло пройти як завжди, якби не одне але….
Буквально за декілька днів до Маршу представники лівих сил заявили, що всіляко будуть добиватися відміни цього дійства. На просторах Інтернету розгорнулася «священна інтернет-війна», де протиборчі сторони звинувачували один одного в усіх смертних гріхах. Автор цих строк вже звик до подібного роду «ср*чу» в інтернет-просторі, але цікавість роздирала. Впродовж тижнів «ліві» і «праві» копирсалися в історії та намагалися переконати один одного незрозуміло в чому.
І ось настало 30-те червня. Прогулюючись проспектом Карла Маркса, автор не побачив нічого незвичайного, окрім великої кількості «Беркуту». Діти гуляли на місцевому майданчику, молоді люди танцювали брейкданс, каталися скейтбордисти. Прямую від проспекту Карла Маркса по вулиці Лермонтова до Центрально-Міського ринку. Здалеку бачу жовто-блакитні прапори. Серед правих партій були замічені Українська Народна Партія та Конгрес Українських Націоналістів. Знаючи, що нічого цікавого на цьому заході не буде, я почимчикував назад прямісінько до Вічного вогню поблизу колишнього кінотеатру ім.Леніна. На відміну від націоналістів у їхніх опонентів все виглядало монолітно: червоні прапори Компартії, пара прапорів УРСР і невеликий портрет Сталіна. Що дійсно вразило, так це вік учасників обох акцій. Більшість, як з одного, так і з іншого боку, були люди старшого віку, але серед лівих були присутні хлопці віком 19-25 років у кількості приблизно 10-15 чоловік. Такого серед правих не було помітно. Там був лише один(!) юнак у камуфляжній формі. І ось тут вічне питання «Чому?». Адже до цього праві сили Кривого Рогу могли зібрати на День Соборності півтори-дві сотні молодих хлопців, а тут такий «epic fail». Відповідей може бути декілька. Або молодь виїхала «на моря», або Ринат Ковбасюк (ініціатор заходу, голова УНП, якщо хто не знає) захотів пропіарити партію і себе коханого, за що і поплатився.
Окремо хочу пройтися по виступам мітингувальників. Почнемо з лівих. Тут фрази не змінюються впродовж десятків років. «Фашизм не пройде», «фашизм підіймає голову» (ага, Беніто Мусоліні «нєрвно куріт в углу», дивлячись на таких «фашистів»), «пам’ятник Голодомору, котрого і близько не було» (аякже, люди помирали цілими родинами від обжирання та переїдання), «это всё Ющенко и его американская жена» (як в старому анекдоті «Если в кране нет воды…», тільки тут винні американці. Добре хоч масонів сюди не припхали). Відчув себе піонером на Першотравні.
Проходжу «Беркут» і йду до правих. Тут все в подібному руслі: «призрак комунізму повертається» (який, комунізм? КПУ у Верховній Раді така сама буржуазна партія, як і інші), «ОУН-УПА державне визнання» (наче їх до цього не признали), «повернути звання «Герой України» Роману Шухевичу» (ага, цікаво було б побачити Шухевича поряд з «героєм» Юхимом Звягільським, на шахтах якого кожного року гинуть десятки шахтарів), «рука Кремля» («Если в кране нет воды…», не забули ще?). Коротше кажучи, дежавю, тільки під жовто-блакитними прапорами. Таке відчуття, що я з піонерії нікуди не виходив…
Потім були змагання між правими і лівими в стилі хто-кого перематюкає. Перемогла дружба. І міліція)))
Надивившись безкоштовного цирку вирішую їхати додому. Підсумую. В даній ситуації виграли всі. Буду сподіватись, що люди оговтаються, витруть слину, яку вони скеровували на своїх ворогів та спрямують свої сили проти нашого головного ворога. Він працює в Києві, в будівлі навпроти «Будинку з химерами».
P.S. Коли писав статтю, знайомий міліціонер сказав мені, що така кількість «Беркуту» була не просто так. Мовляв, пройшла чутка, що ліві найняли молодиків аби накрити націоналістів. Можливо, це просто чутка. Хто його знає. Але після подій у Львові 9-го травня все може бути. Думаю, що глянувши на середній вік націоналістів, у юнаків прокинулася б совість і все закінчилося б матюками.
Буквально за декілька днів до Маршу представники лівих сил заявили, що всіляко будуть добиватися відміни цього дійства. На просторах Інтернету розгорнулася «священна інтернет-війна», де протиборчі сторони звинувачували один одного в усіх смертних гріхах. Автор цих строк вже звик до подібного роду «ср*чу» в інтернет-просторі, але цікавість роздирала. Впродовж тижнів «ліві» і «праві» копирсалися в історії та намагалися переконати один одного незрозуміло в чому.
І ось настало 30-те червня. Прогулюючись проспектом Карла Маркса, автор не побачив нічого незвичайного, окрім великої кількості «Беркуту». Діти гуляли на місцевому майданчику, молоді люди танцювали брейкданс, каталися скейтбордисти. Прямую від проспекту Карла Маркса по вулиці Лермонтова до Центрально-Міського ринку. Здалеку бачу жовто-блакитні прапори. Серед правих партій були замічені Українська Народна Партія та Конгрес Українських Націоналістів. Знаючи, що нічого цікавого на цьому заході не буде, я почимчикував назад прямісінько до Вічного вогню поблизу колишнього кінотеатру ім.Леніна. На відміну від націоналістів у їхніх опонентів все виглядало монолітно: червоні прапори Компартії, пара прапорів УРСР і невеликий портрет Сталіна. Що дійсно вразило, так це вік учасників обох акцій. Більшість, як з одного, так і з іншого боку, були люди старшого віку, але серед лівих були присутні хлопці віком 19-25 років у кількості приблизно 10-15 чоловік. Такого серед правих не було помітно. Там був лише один(!) юнак у камуфляжній формі. І ось тут вічне питання «Чому?». Адже до цього праві сили Кривого Рогу могли зібрати на День Соборності півтори-дві сотні молодих хлопців, а тут такий «epic fail». Відповідей може бути декілька. Або молодь виїхала «на моря», або Ринат Ковбасюк (ініціатор заходу, голова УНП, якщо хто не знає) захотів пропіарити партію і себе коханого, за що і поплатився.
Окремо хочу пройтися по виступам мітингувальників. Почнемо з лівих. Тут фрази не змінюються впродовж десятків років. «Фашизм не пройде», «фашизм підіймає голову» (ага, Беніто Мусоліні «нєрвно куріт в углу», дивлячись на таких «фашистів»), «пам’ятник Голодомору, котрого і близько не було» (аякже, люди помирали цілими родинами від обжирання та переїдання), «это всё Ющенко и его американская жена» (як в старому анекдоті «Если в кране нет воды…», тільки тут винні американці. Добре хоч масонів сюди не припхали). Відчув себе піонером на Першотравні.
Проходжу «Беркут» і йду до правих. Тут все в подібному руслі: «призрак комунізму повертається» (який, комунізм? КПУ у Верховній Раді така сама буржуазна партія, як і інші), «ОУН-УПА державне визнання» (наче їх до цього не признали), «повернути звання «Герой України» Роману Шухевичу» (ага, цікаво було б побачити Шухевича поряд з «героєм» Юхимом Звягільським, на шахтах якого кожного року гинуть десятки шахтарів), «рука Кремля» («Если в кране нет воды…», не забули ще?). Коротше кажучи, дежавю, тільки під жовто-блакитними прапорами. Таке відчуття, що я з піонерії нікуди не виходив…
Потім були змагання між правими і лівими в стилі хто-кого перематюкає. Перемогла дружба. І міліція)))
Надивившись безкоштовного цирку вирішую їхати додому. Підсумую. В даній ситуації виграли всі. Буду сподіватись, що люди оговтаються, витруть слину, яку вони скеровували на своїх ворогів та спрямують свої сили проти нашого головного ворога. Він працює в Києві, в будівлі навпроти «Будинку з химерами».
P.S. Коли писав статтю, знайомий міліціонер сказав мені, що така кількість «Беркуту» була не просто так. Мовляв, пройшла чутка, що ліві найняли молодиків аби накрити націоналістів. Можливо, це просто чутка. Хто його знає. Але після подій у Львові 9-го травня все може бути. Думаю, що глянувши на середній вік націоналістів, у юнаків прокинулася б совість і все закінчилося б матюками.