вперед-вперед... назад-назад. Про друзів
Вперед-вперед...назад-назад))) Все як у пісні Вдовіна.
Кола спілкування - вони змінюються капітально. Навіть інколи глобально. А ти навіть не помічаєш, і можеш лише періодично вдаватися до social analysis.
І от ти дивишся - і ті, з якими було весело й ненапряжно, вже тобі скучні. Як домогосподарки, які корчать із себе світських левеняток. Хоча, люди-то хороші, веселі... і тут важко врубитися, в чому ж справа. А справа, як завжди, у мені.
А далі бац - і тусовка, яка колись видавалась найкращою, з людьми мегакрутими й мультиспілкувальницькими - вже тобі позерство чистої води. І ти не знаєш, про що з ними говорити, а тим більше - і не хочеш. І знвоу ж таки причина не в них - їм так добре було і буде, це міняється моє ставлення й бачення йопт...
Далі дивишся на знайомих, колег чи колишніх колег - вони кожен у своєму маленькому світі, де тобі надто вузько, бо ж пробувала з солідарності. І не вийшло. Сама ж і винна.
Бувають і такі, які з ближніх друзів різко й дуже жорстко забанюються - і не через капітальні причини, а просто через те, що заїбали, тут сталась якась дрібничка, і ти така - ХАХА! хуяк - і шлеш їх к х**м собачим, і стає так добре і спокійно. І жодного разу не думаєш, мовляв, дарма я так зробила...
Причини, певне, у тому, що ти ростеш, їздиш, бачиш людей, працюєш із народом у різних містах і в різних ситуаціях. Відразу бачиш їх мінуси й справжні обличчя, а не маски, які всі носять на своїх мармизах, у тому числі й ти сам. У вас із ними вимальовуються спільні інтереси ще й поза роботою, і вони зв*язують більше й міцніше, аніж посиденьки в майданах і клубах з так званими місцевими, які завжди ніби-то тут...
Окрема категорія - СВОЇ. Вони залишаються завжди - вони є, були й будуть поруч тебе, а ти - поруч з ними. Інколи ближче, інколи далі. Але будуть.
І от я так дивлюся - знову в мене все помінялось.
Чи шкодую? Та хрін його зна. Скоріш за все за тим, що на деяких тратила надто багато часу колись.
Кола спілкування - вони змінюються капітально. Навіть інколи глобально. А ти навіть не помічаєш, і можеш лише періодично вдаватися до social analysis.
І от ти дивишся - і ті, з якими було весело й ненапряжно, вже тобі скучні. Як домогосподарки, які корчать із себе світських левеняток. Хоча, люди-то хороші, веселі... і тут важко врубитися, в чому ж справа. А справа, як завжди, у мені.
А далі бац - і тусовка, яка колись видавалась найкращою, з людьми мегакрутими й мультиспілкувальницькими - вже тобі позерство чистої води. І ти не знаєш, про що з ними говорити, а тим більше - і не хочеш. І знвоу ж таки причина не в них - їм так добре було і буде, це міняється моє ставлення й бачення йопт...
Далі дивишся на знайомих, колег чи колишніх колег - вони кожен у своєму маленькому світі, де тобі надто вузько, бо ж пробувала з солідарності. І не вийшло. Сама ж і винна.
Бувають і такі, які з ближніх друзів різко й дуже жорстко забанюються - і не через капітальні причини, а просто через те, що заїбали, тут сталась якась дрібничка, і ти така - ХАХА! хуяк - і шлеш їх к х**м собачим, і стає так добре і спокійно. І жодного разу не думаєш, мовляв, дарма я так зробила...
Причини, певне, у тому, що ти ростеш, їздиш, бачиш людей, працюєш із народом у різних містах і в різних ситуаціях. Відразу бачиш їх мінуси й справжні обличчя, а не маски, які всі носять на своїх мармизах, у тому числі й ти сам. У вас із ними вимальовуються спільні інтереси ще й поза роботою, і вони зв*язують більше й міцніше, аніж посиденьки в майданах і клубах з так званими місцевими, які завжди ніби-то тут...
Окрема категорія - СВОЇ. Вони залишаються завжди - вони є, були й будуть поруч тебе, а ти - поруч з ними. Інколи ближче, інколи далі. Але будуть.
І от я так дивлюся - знову в мене все помінялось.
Чи шкодую? Та хрін його зна. Скоріш за все за тим, що на деяких тратила надто багато часу колись.
Click to view