Як добре - не думати про завтра
Це прекрасно - не думати про завтра. Послати свого внутрішнього циніка й довбяку нахуй і не думати про завтра.
Не рахувати гроші. Не думати про роботу.
Одним махом ррраз - и нахрен всех (С) - це чудово. Повірте.
Коли ти розумієш, що настільки заїбався побутом і роботою, проблемами і нюансами, що можеш померти.
І справа не в тому, що все погано. Все тривало рік і бували просто чудові та прекрасні моменти, проекти, люди.
Я просто стомилась :).
Стомилась від постійних серйозних думок, від працювання на дядю, який тебе абсолютно не цінує, від йобаної політики партії, від Луцька. Хоча Луцьк - прекрасний, але з нього треба періодично виїжджати.
Я фактично перестала подорожувати.
Стала снубом і задротом - і це жахливо.
Єдина нормальна подорож, яка була - це Республіка, і то Республіка пролетіла якось так дивно повз - бо ж блять робота...
Я не можу поїхати на вихідні кудись- бо ж блять робота. Я не можу нормально виспатись - бо ж блять робота.
І робота вже зробила з мене робота.
А я ним блять так не хочу бути. Я хочу сама вирішувати, куди і з ким я їду. Що я пишу, як я себе веду у соцмережах та в житті. Я не хочу відчувати на собі відповідальність. І це моя проблема чи щастя - я не знаю.
Мене задрало жити тут і отак. Стабільність, зарплата, кльово, круто... Так би й заліпла далі і мирилася зі всім, що робиться, сиділа би в болоті. Але хуй там, таваріщі.
Благо, стався знак - приїхали люди, які просто самі собою без будь-яких розмов нібито стукнули по голові. І тут я проснулась.
Проснулась і сказала: та хай іде все нахуй. Я хочу просто ЖИТИ.
Не рахувати гроші. Не думати про роботу.
Одним махом ррраз - и нахрен всех (С) - це чудово. Повірте.
Коли ти розумієш, що настільки заїбався побутом і роботою, проблемами і нюансами, що можеш померти.
І справа не в тому, що все погано. Все тривало рік і бували просто чудові та прекрасні моменти, проекти, люди.
Я просто стомилась :).
Стомилась від постійних серйозних думок, від працювання на дядю, який тебе абсолютно не цінує, від йобаної політики партії, від Луцька. Хоча Луцьк - прекрасний, але з нього треба періодично виїжджати.
Я фактично перестала подорожувати.
Стала снубом і задротом - і це жахливо.
Єдина нормальна подорож, яка була - це Республіка, і то Республіка пролетіла якось так дивно повз - бо ж блять робота...
Я не можу поїхати на вихідні кудись- бо ж блять робота. Я не можу нормально виспатись - бо ж блять робота.
І робота вже зробила з мене робота.
А я ним блять так не хочу бути. Я хочу сама вирішувати, куди і з ким я їду. Що я пишу, як я себе веду у соцмережах та в житті. Я не хочу відчувати на собі відповідальність. І це моя проблема чи щастя - я не знаю.
Мене задрало жити тут і отак. Стабільність, зарплата, кльово, круто... Так би й заліпла далі і мирилася зі всім, що робиться, сиділа би в болоті. Але хуй там, таваріщі.
Благо, стався знак - приїхали люди, які просто самі собою без будь-яких розмов нібито стукнули по голові. І тут я проснулась.
Проснулась і сказала: та хай іде все нахуй. Я хочу просто ЖИТИ.