Про "Набої для розстрілу" Снєгірьова й сучасне історичне мітотворення
Читаю ось "Набої для розстрілу" Гелія Снєгірьова.
Згадується, як пару років тому сиділи з подругою (вона була тоді активісткою націоналістичної орг-ції СУМ, тепер уже відійшла від неї, машаАллаh) в одній кав'ярні й вона дала мені погортати якусь їхню брошурку. Там на пару сторінок було розписано процес т.зв. СВУ-СУМ як суд над реальною орг-цією, всіляко ґльорифіковано Миколу Павлушкова. Коли я над цим голосно посміявся, мовляв, яскравий приклад мітотворчости, бо ж СВУ та СУМ не існувало і весь той процес від самого початку був висмоктаний із пальця (як би, загальновідома інформація), хлопчина за сусіднім столиком почув це й почав сперечатися. Посилання на того ж Снєгірьова (якого тоді ще читав лише в уривках), публікації архівних документів у "Вітчизні" за 1989 рік (1994 року А.Балабольченко видав розширений варіянт цієї публікації у вигляді науково-популярної книжки "СВУ - суд над переконаннями") і т.п. його не переконали - бо ж у орг-ції вчили инакше. І досі вчать (приклад 1, приклад 2). Власне, міт про справжність СВУ так завзято культивувався частиною еміґрантської історіографії, що нічого дивуватися, що й нині є люди, які в нього вірять.
Про те, що ж то за "сміливець" був цей Павлушков - розділ "Прищавий хлопчик Коля", але загалом уся книжка Снєгірьова вимальовує дуже рельєфний образ цього хлопчини - не надто здібного й із комплексом вождізму, що топив усіх і вся на процесі.
Ще цікава в "Набоях для розстрілу" згадка про засудженого в справі СВУ редактора ІУНМ ВУАН Віктора Дубровського й уривок із його "зізнань" (на поличці в мене стоїть перше видання "Уваг до сучасної української літературної мови" Олени Курило 1920 року з написом олівцем на звороті обкладинки - "З бібліотеки В. Дубровського", цікаво було б простежити історію цієї книжечки після арешту її колишнього власника).
Згадується, як пару років тому сиділи з подругою (вона була тоді активісткою націоналістичної орг-ції СУМ, тепер уже відійшла від неї, машаАллаh) в одній кав'ярні й вона дала мені погортати якусь їхню брошурку. Там на пару сторінок було розписано процес т.зв. СВУ-СУМ як суд над реальною орг-цією, всіляко ґльорифіковано Миколу Павлушкова. Коли я над цим голосно посміявся, мовляв, яскравий приклад мітотворчости, бо ж СВУ та СУМ не існувало і весь той процес від самого початку був висмоктаний із пальця (як би, загальновідома інформація), хлопчина за сусіднім столиком почув це й почав сперечатися. Посилання на того ж Снєгірьова (якого тоді ще читав лише в уривках), публікації архівних документів у "Вітчизні" за 1989 рік (1994 року А.Балабольченко видав розширений варіянт цієї публікації у вигляді науково-популярної книжки "СВУ - суд над переконаннями") і т.п. його не переконали - бо ж у орг-ції вчили инакше. І досі вчать (приклад 1, приклад 2). Власне, міт про справжність СВУ так завзято культивувався частиною еміґрантської історіографії, що нічого дивуватися, що й нині є люди, які в нього вірять.
Про те, що ж то за "сміливець" був цей Павлушков - розділ "Прищавий хлопчик Коля", але загалом уся книжка Снєгірьова вимальовує дуже рельєфний образ цього хлопчини - не надто здібного й із комплексом вождізму, що топив усіх і вся на процесі.
Ще цікава в "Набоях для розстрілу" згадка про засудженого в справі СВУ редактора ІУНМ ВУАН Віктора Дубровського й уривок із його "зізнань" (на поличці в мене стоїть перше видання "Уваг до сучасної української літературної мови" Олени Курило 1920 року з написом олівцем на звороті обкладинки - "З бібліотеки В. Дубровського", цікаво було б простежити історію цієї книжечки після арешту її колишнього власника).