Айен Анґус. Канадський троцькізм у 1930-х рр. Ч.2
Від перекладача:
тут ми розміщуємо другу частину статті Айена Анґуса про канадський троцькістський рух 1930-х рр. - початкову стадію його розвитку.
Першу частину можна прочитати тут (там само розміщено й посилання на текст ориґіналу). Досить цікавими в цій статті (як у попередній, так і в понижчій її частині) є свідчення про активність української еміґрації в троцькістському русі Канади цього періоду.
С.Г.
Айен Анґус. Канадський троцькізм у 1930-х рр. Ч.2
Свідченням нашого виходу з ізоляції став розвиток контактів у инших містах. Наради відбулися в Монреалі та Гемілтоні. Улітку 1933 р. двох нових товаришів - Ерл Берні з Міжнародної Лівої опозиції (Internatoional Left Opposition) та Сільвія Джонстон з Молодіжного клюбу Спартак (the Spartacus Youth Club) було направлено до Ванкувера, щоби організувати рух і там.
У 1933 році в Торонто ми відіграли важливу роль у формуванні єдиного масового антифашистського фронту, що саме створювався в Канаді - можливо, єдиного в світі. У найближчому числі the Labor Challenge буде опубліковано статтю, яка вповнірозглядатиме це питання, тому я не вдаватимуся в подробиці. [Примітка SHP: див. статтю The Toronto Anti-Fascist Strike].Дозвольте мені лише пробудити Ваш інтерес. Це відбулося 11 липня 1933. Участь узяли 25 тис. робітників. Упродовж двох годин швейні фабрики округу було зачинено через загальний страйк, а робітники рушили до парку Квінс, де відбувся масовий мітинґ. Моріс Спектор був одним із основних промовців та організаторів. Цей захід, разом зі страйком у Вінніпезі, був найбільшою акцією робітників у Канаді загалом, за його допомогою було ліквідовано встановлену поліцією Торонто заборону на ліві демонстрації, що Компартія не здатна була зробити впродовж 5 років.
Але на міжнародному рівні відмова сталіністів від єдиного фронту призвела до катастрофи, що мала місце після Гітлерової перемоги. Це привело Троцького до висновку про необхідність створення нового Інтернаціоналу. Канадці були в числі перших, хто приєднався до цього рішення. У жовтні 1933 Арн Свебек (Arne Swabeck) приїхав до Торонто, щоб разом зі Спектором і МакДоналдом виступити на публічному мітинґу, присвяченому питанню про «необхідність нового Інтернаціоналу» - у заході взяли участь понад 700 людей. Щоби відобразити зміни, що відбулися, Молодіжний клюб Спартак змінив назву свого журналу October Youth на Young Militant. У середині 1934 Міжнародна Ліва опозиція змінила назву на Робітничу партію Канади. Газети почали виходити реґулярно, раз на місяць. Почали рости регіональні відділення. Точні дані важко отримати, але понижчий текст допоможе зорієнтуватися.
1932 року у Торонто нас, імовірно, було менш як десять членів. У травні 1934 ми мали 40. У грудні 1934 у торонтському відділенні було 90 членів. Пізніш відкрилися філії ще в п’яти містах: Монреалі, Торонто, Гемілтоні, Вінніпезі та Ванкувері. У квітні 1934 Макс Шахтман виступив на першому громадському троцькістському мітинґу у Вінніпезі, на якому зібралося 350 людей. У листопаді в Торонто послухати Джеймса Кеннона зібралося 800 людей. Ми публікували дві газети, двома мовами. Не англійською та французькою, як тепер, а англійською та українською. Наприкінці 1934 англомовний Vanguard виходив накладом близько 1200 примірників.Тираж україномовних «Робітничих вістей» (у ориґіналі Workers Voice, насправді це видання мало назву «Робітничі вісти». - С.Г.) складав приблизно 500 екземплярів.
Українська газета була результатом розвитку групи наших українських товаришів, які мали контакти в кожному великому місті.
Вершиною розвитку канадського троцькізму 1930-х рр. став 1935 р. Робітнича партія працювала дуже вдало. Vanguard виходив раз на два тижні. Плянувалося перетворення його на тижневик, але цьому, здається, завадив брак коштів. Нині для нас складно уявити
тодішню бідність - 1935 року ми проводили збір коштів, у газеті було переразовано зібрані внески. Найбільший із них склав $20, але настільки високою була лише одна пожертва. Була ще одна в $ 15, кілька в $ 10, а більшість - набагато менше, до 25 центів включно. Безробіття й злидні складали серйозну перешкоду нашій праці.
Але до кінця 1935 року, з незрозумілих мені причин, стався спад. Газета почала виходити нереґулярно. Це може бути пов’язано з різким поправінням Комуністичної партії, що відбулося 1935 р. й принесло їй тисячі нових членів й престиж. У будь-якому разі, спостерігався спад.
Різкий міжфракційний конфлікт розколов Робітничу партію. Моріс Спектор на початку 1936 року виїхав із Канади до США, де працював у складі групи Aберна, котра перебувала в опозиції до Джеймса Кеннона. Більшість Робітничої партії, очолювана Джеком МакДоналдом, прийняла рішення про вступ до Компартії Канади з метою виходу з ізоляції. Таке рішення було ухвалено на початку 1937 року. Результатом став відкритий розкол.
Меншість, до якої долучилися Росс та Мюррей Доусони, з тактичних міркувань виступила проти вступу. Єдиною групою, що вбереглася від розколу, була Ліґа за Робітничу партію Канади (League for a Revolutionary Workers Party), яку часто також називають філдитами (Fieldites), котра виступила проти вступу з принципових причин. За словами Росса Доусона, на той момент LRWP була більшою за справжній троцькістський рухом.
Цей входження до КПК, певно, не було успішним, але воно тривало впродовж двох років. На установчому з’їзді Соціялістичної робітничої партії (Socialist Workers Party, SWP) в Чикаґо, що відбувся на початку 1938 року, канадські троцькісти вже були возз’єднані. Документ із положенням про об’єднання є в антології Documents of the Fourth International. [Примітка SHP: див. Резолюцію Четвертого Інтернаціоналу щодо Канади].
У складі Федерації громадських організацій (Co-operative Commonwealth Federation, CCF) наші товариші створили Групу соціялістичної політики (the Socialist Policy Group) й видавали мімеографований бюлетень Socialist Action. Це наробило багато галасу, після чого, 16 листопада 1938, 12 членів було виключено з CCF. Виключені, спільно з товаришами, котрі не
потрапили до CCF, оголосили про створення Соціялістичної робітничої ліґи (Socialist Workers League, SWL) - канадської секції Четвертого Інтернаціоналу й і розпочали видавати газету Socialist Action.
На момент створення Четвертого Інтернаціоналу у вересні 1938 в канадській секції було близько 75 членів. У порівнянні з 1935 роком можна помітити різкий спад, але ці люди були сильним здоровим ядром. 1939 року SWL домоглася значних успіхів. Із Компартії до нас перейшло кілька впливових людей. 1939 року ми вже мали організатора з повною зайнятістю в Торонто й із частковою - в преріях. Але в серпні 1939 року розпочалася війна й SWL було оголошено поза законом. Товаришам довелося піти в
підпілля. Вони приєдналися до CCF та Компартії, щоб мати хоч якесь прикриття для своєї праці.
У 1930-х ми мали в Канаді ефективний рух. Він міг (і часто робив це) зібрати на громадські мітинги півтисячі людей. Він мав широкі зв’язки в робітничому русі.
Товариші йшли проти течії. Компартія мала 20 тис. чи й більше членів - у 100 разів більше, ніж ми. Рух боровся за збереження проґрами революційного марксизму - і це було його найбільшим досягненням. Незважаючи на всі труднощі, незважаючи на напади
сталіністських головорізів, незважаючи на необхідність рухатися проти течії, проґраму та рух було збережено. Перші троцькісти зуміли втримати смолоскип більшовизму.
Переклад С.Г.
Далі ми плянуємо перекласти статтю цього таки автора A Brief History of Canadian Trotskyism, 1928-1939.
тут ми розміщуємо другу частину статті Айена Анґуса про канадський троцькістський рух 1930-х рр. - початкову стадію його розвитку.
Першу частину можна прочитати тут (там само розміщено й посилання на текст ориґіналу). Досить цікавими в цій статті (як у попередній, так і в понижчій її частині) є свідчення про активність української еміґрації в троцькістському русі Канади цього періоду.
С.Г.
Айен Анґус. Канадський троцькізм у 1930-х рр. Ч.2
Свідченням нашого виходу з ізоляції став розвиток контактів у инших містах. Наради відбулися в Монреалі та Гемілтоні. Улітку 1933 р. двох нових товаришів - Ерл Берні з Міжнародної Лівої опозиції (Internatoional Left Opposition) та Сільвія Джонстон з Молодіжного клюбу Спартак (the Spartacus Youth Club) було направлено до Ванкувера, щоби організувати рух і там.
У 1933 році в Торонто ми відіграли важливу роль у формуванні єдиного масового антифашистського фронту, що саме створювався в Канаді - можливо, єдиного в світі. У найближчому числі the Labor Challenge буде опубліковано статтю, яка вповнірозглядатиме це питання, тому я не вдаватимуся в подробиці. [Примітка SHP: див. статтю The Toronto Anti-Fascist Strike].Дозвольте мені лише пробудити Ваш інтерес. Це відбулося 11 липня 1933. Участь узяли 25 тис. робітників. Упродовж двох годин швейні фабрики округу було зачинено через загальний страйк, а робітники рушили до парку Квінс, де відбувся масовий мітинґ. Моріс Спектор був одним із основних промовців та організаторів. Цей захід, разом зі страйком у Вінніпезі, був найбільшою акцією робітників у Канаді загалом, за його допомогою було ліквідовано встановлену поліцією Торонто заборону на ліві демонстрації, що Компартія не здатна була зробити впродовж 5 років.
Але на міжнародному рівні відмова сталіністів від єдиного фронту призвела до катастрофи, що мала місце після Гітлерової перемоги. Це привело Троцького до висновку про необхідність створення нового Інтернаціоналу. Канадці були в числі перших, хто приєднався до цього рішення. У жовтні 1933 Арн Свебек (Arne Swabeck) приїхав до Торонто, щоб разом зі Спектором і МакДоналдом виступити на публічному мітинґу, присвяченому питанню про «необхідність нового Інтернаціоналу» - у заході взяли участь понад 700 людей. Щоби відобразити зміни, що відбулися, Молодіжний клюб Спартак змінив назву свого журналу October Youth на Young Militant. У середині 1934 Міжнародна Ліва опозиція змінила назву на Робітничу партію Канади. Газети почали виходити реґулярно, раз на місяць. Почали рости регіональні відділення. Точні дані важко отримати, але понижчий текст допоможе зорієнтуватися.
1932 року у Торонто нас, імовірно, було менш як десять членів. У травні 1934 ми мали 40. У грудні 1934 у торонтському відділенні було 90 членів. Пізніш відкрилися філії ще в п’яти містах: Монреалі, Торонто, Гемілтоні, Вінніпезі та Ванкувері. У квітні 1934 Макс Шахтман виступив на першому громадському троцькістському мітинґу у Вінніпезі, на якому зібралося 350 людей. У листопаді в Торонто послухати Джеймса Кеннона зібралося 800 людей. Ми публікували дві газети, двома мовами. Не англійською та французькою, як тепер, а англійською та українською. Наприкінці 1934 англомовний Vanguard виходив накладом близько 1200 примірників.Тираж україномовних «Робітничих вістей» (у ориґіналі Workers Voice, насправді це видання мало назву «Робітничі вісти». - С.Г.) складав приблизно 500 екземплярів.
Українська газета була результатом розвитку групи наших українських товаришів, які мали контакти в кожному великому місті.
Вершиною розвитку канадського троцькізму 1930-х рр. став 1935 р. Робітнича партія працювала дуже вдало. Vanguard виходив раз на два тижні. Плянувалося перетворення його на тижневик, але цьому, здається, завадив брак коштів. Нині для нас складно уявити
тодішню бідність - 1935 року ми проводили збір коштів, у газеті було переразовано зібрані внески. Найбільший із них склав $20, але настільки високою була лише одна пожертва. Була ще одна в $ 15, кілька в $ 10, а більшість - набагато менше, до 25 центів включно. Безробіття й злидні складали серйозну перешкоду нашій праці.
Але до кінця 1935 року, з незрозумілих мені причин, стався спад. Газета почала виходити нереґулярно. Це може бути пов’язано з різким поправінням Комуністичної партії, що відбулося 1935 р. й принесло їй тисячі нових членів й престиж. У будь-якому разі, спостерігався спад.
Різкий міжфракційний конфлікт розколов Робітничу партію. Моріс Спектор на початку 1936 року виїхав із Канади до США, де працював у складі групи Aберна, котра перебувала в опозиції до Джеймса Кеннона. Більшість Робітничої партії, очолювана Джеком МакДоналдом, прийняла рішення про вступ до Компартії Канади з метою виходу з ізоляції. Таке рішення було ухвалено на початку 1937 року. Результатом став відкритий розкол.
Меншість, до якої долучилися Росс та Мюррей Доусони, з тактичних міркувань виступила проти вступу. Єдиною групою, що вбереглася від розколу, була Ліґа за Робітничу партію Канади (League for a Revolutionary Workers Party), яку часто також називають філдитами (Fieldites), котра виступила проти вступу з принципових причин. За словами Росса Доусона, на той момент LRWP була більшою за справжній троцькістський рухом.
Цей входження до КПК, певно, не було успішним, але воно тривало впродовж двох років. На установчому з’їзді Соціялістичної робітничої партії (Socialist Workers Party, SWP) в Чикаґо, що відбувся на початку 1938 року, канадські троцькісти вже були возз’єднані. Документ із положенням про об’єднання є в антології Documents of the Fourth International. [Примітка SHP: див. Резолюцію Четвертого Інтернаціоналу щодо Канади].
У складі Федерації громадських організацій (Co-operative Commonwealth Federation, CCF) наші товариші створили Групу соціялістичної політики (the Socialist Policy Group) й видавали мімеографований бюлетень Socialist Action. Це наробило багато галасу, після чого, 16 листопада 1938, 12 членів було виключено з CCF. Виключені, спільно з товаришами, котрі не
потрапили до CCF, оголосили про створення Соціялістичної робітничої ліґи (Socialist Workers League, SWL) - канадської секції Четвертого Інтернаціоналу й і розпочали видавати газету Socialist Action.
На момент створення Четвертого Інтернаціоналу у вересні 1938 в канадській секції було близько 75 членів. У порівнянні з 1935 роком можна помітити різкий спад, але ці люди були сильним здоровим ядром. 1939 року SWL домоглася значних успіхів. Із Компартії до нас перейшло кілька впливових людей. 1939 року ми вже мали організатора з повною зайнятістю в Торонто й із частковою - в преріях. Але в серпні 1939 року розпочалася війна й SWL було оголошено поза законом. Товаришам довелося піти в
підпілля. Вони приєдналися до CCF та Компартії, щоб мати хоч якесь прикриття для своєї праці.
У 1930-х ми мали в Канаді ефективний рух. Він міг (і часто робив це) зібрати на громадські мітинги півтисячі людей. Він мав широкі зв’язки в робітничому русі.
Товариші йшли проти течії. Компартія мала 20 тис. чи й більше членів - у 100 разів більше, ніж ми. Рух боровся за збереження проґрами революційного марксизму - і це було його найбільшим досягненням. Незважаючи на всі труднощі, незважаючи на напади
сталіністських головорізів, незважаючи на необхідність рухатися проти течії, проґраму та рух було збережено. Перші троцькісти зуміли втримати смолоскип більшовизму.
Переклад С.Г.
Далі ми плянуємо перекласти статтю цього таки автора A Brief History of Canadian Trotskyism, 1928-1939.