Патріот, що віддав своє життя за людство

[comuna_ua]

Чи може соціальний революціонер палко любити свій народ, відчувати свою спорідненість із ним? Історія «героїчного періоду анархізму», що охоплює другу половину ХІХ - першу половину ХХ століття, та найяскравіші епізоди класової боротьби дають нам однозначно позитивну відповідь на це питання. Одним із найбільш яскравих прикладів видатного соціального революціонера і водночас патріота свого пригнобленого народу, що присвятив своє життя визволенню всіх пригноблених від усіх гнобителів, до якої національності вони б не належали, є Ярослав Домбровський.

Ярослав Домбровський народився 13 листопада 1836 року в Житомирі в родині збіднілих польських шляхтичів. У 1845 році, у віці 9 років, його було віддано до Брестського кадетського корпусу. Навчання дітей із польських дворянських родин у військових навчальних закладах, за умов тотального контролю та паличної дисципліни, було тоді частиною імперської русифікаторської політики. Ерріко Малатесту було вперше заарештовано, коли йому було 14 років, за те, що він написав королю Віктору Еммануїлу ІІ листа, в якому розповідав про утиски з боку місцевих властей. Ярослав теж уперше зіткнувся зі сваволею влади в дуже ранньому віці. Одного разу огляд вихованців корпусу проводив Микола І. Він спитав у Ярослава його ім’я, однак у відповідь почув: «Я - поляк». Цар у гніві так штовхонув маленького Домбровського, що той упав і втратив свідомість.

У 1853 році Ярослав поступив до Дворянського полку в Петербурзі, потім продовжив освіту в Константиновському кадетському корпусі. Після його закінчення в 1855 році Домбровський отримав чин прапорщика та відправився на Кавказ для проходження служби. Протягом чотирьох років служив він на Кавказі, отримав звання штабс-капітана. У 1859 році Ярослав повернувся до Петербурга та поступив до Ніколаєвської академії генерального штабу. Однак перспектива блискучої військової кар’єри не приваблювала Домбровського. Молодий патріот, який ненавидів самодержавство, обрав шлях революціонера.