Роберт Курц про капіталізм та політику
Запись опубликована КОМУНА.ORG.UA. Вы можете оставить комментарии здесь или здесь.
Від редакції “Комуни”: Не секрет, що в сучасному суспільстві політична діяльність перетворилася на різновид бізнес-проектів і вже не несе за собою якоїсь ідеологічної складової. Чим викликана така ситуація і чи не є вона симптомом масштабніших соціально-психологічних розладів, спричинених пануванням капіталізму? Ми вирішили опублікувати уривок з однієї з фундаментальних робіт Роберта Курца, видатного представника сучасної соціально-революційної думки, - есе “Кінець політики” (написано в 1994 році), що розглядає цю проблему крізь призму розвитку капіталістичного суспільства як суспільства панування товару.
Всі засновані на пануванні фетишів суспільні формації (тобто форми суспільства, що існують за рахунок власної несвідомості та ірраціональних «законів суспільного відтворення» «другої природи»*) за своєю суттю містять у собі риси абсурдної двоїстості та «структурної шизофренії». На практиці, поділ людської свідомості на, з одного боку, відносну свідомість, пов’язану з явищами «першої природи», і, з іншого боку, область несвідомого, що охоплює форми організації історично визначеної «другої природи», проявляється у виразах, відносинах, установленнях, відображеннях та ін. «суб’єкта», породженого цим протиріччям. Однак така структурна шизофренія притаманна куди більшою мірою саме сучасному суспільству, заснованому на товарному виробництві (і тільки за цих умов її можна усвідомити), ніж розвиненим досучасним суспільствам. Це явище можна пояснити особливими якостями такої суспільної форми, як товар, що створює стан куди сильнішої диференціації суспільства, ніж за умов, створених формами організації досучасних фетишистських суспільств.
Стародавня форма релігійної організації безпосередньо охоплювала всі сфери життя, об’єднуючи суспільство за допомогою сукупності традицій, зміни в яких відбувалися вкрай повільно і з великими труднощами. Релігія була безпосередньо присутня в усіх суспільних формах, визначаючи самі основи символічного коду суспільства (на відміну від сучасної «релігії»). Вона була зримим втіленням «розсіяної» форми суспільної єдності, що подібно хмарі розкинулася над суспільною свідомістю. Будь-які форми суспільного життя повинні були виходити з релігійних передумов. В цілому, буття релігії як безпосередньо розсіяної в усьому суспільстві форми зумовило поверхневе різноманіття визначуваних нею суспільств. Поверхня системи абстрактної єдності суспільства була, так би мовити, більш пухкою (наприклад, у суспільних формаціях, за яких не існувало держави в нашому розумінні цього слова). Однак це жодною мірою не заперечує глибоку укоріненість у житті суспільства «другої природи» як такої.
На відміну від досучасних суспільств, сучасна форма «обміну речовин між людиною та природою» більше не функціонує відповідно до релігійних традиціям, на зміну яким прийшов процес абстрагування товарної форми. Це абстрагування являє собою перетворення матеріального та видимого вмісту процесу суспільного відтворення на «абстрактні сутності», зовнішньою формою яких і виступають гроші, байдужі до змісту життя суспільства. Суспільна єдність більш не проявляє себе безпосередньо, через релігійні настанови та породжені останніми традиції (єдиною можливою формою опосередкування, в цьому випадку, є насильство). Тепер ця єдність існує лише опосередковано, через ринковий механізм, який усе щільніше охоплює собою всю сукупність відносин людини з природою. Однак система суспільних зв’язків, більш не представлених та впорядкованих за допомогою традиції й насильства, а лише побічно опосередкованих через ринок, не в змозі повністю замінити свою попередницю, засновану на традиції та насильстві.
Як це не парадоксально, але взаємне відторгнення, типове для суспільства, побудованого на пануванні товарної форми, робить людей куди більше залежними від суспільних відносин у процесі «обміну речовин між людиною і природою», ніж у досучасному суспільстві, для якого в цьому сенсі типовими були невеликі та самодостатні виробничі одиниці. Товарне суспільство, в силу власної логіки розвитку, тяжіє до все глибшої спеціалізації його членів у відносинах з природою, являє собою вищий рівень усуспільнення лише в непрямій формі. Якщо виразитися інакше, це усуспільнення виражається у зовнішній формі «розсуспільнення», що відбувається в силу дії сліпого та безособового ринкового механізму. Оскільки товари самі по собі не можуть бути суб’єктами суспільних відносин, остільки, таким чином, за панування товарних відносин індивіди, які опинилися під владою цього (самого по собі абсурдного) «асоціального усуспільнення», тим не менш, повинні якось взаємодіяти один із одним безпосередньо, хоч і на вторинному, відносно товарного, рівні. Тому для регулювання цих вторинних прямих відносин між індивідами в сучасному суспільстві і повинна існувати підсистема «політики». Досягнення найвищого рівня усуспільнення виробництва - що все ще характеризується значним рівнем роз’єднаності людей, які тепер вступають у відносини з природою лише в опосередкованій формі, - створює необхідність існування регуляторної системи, куди могутнішої, ніж у досучасних суспільствах. Цим і пояснюється існування окремої функціональної сфери «політики».
Простором, в якому функціонує (основна й опосередкована) сфера «економіки», є ринок; аналогічним простором (вторинної та безпосередньої) функціональної сфери «політики» є держава. Таким чином, за сучасного фетишистського устрою, заснованого на пануванні товарної форми, держава не має нічого спільного зі своїм попередником у досучасних суспільствах - так само як і у випадку з іншими громадськими категоріями, яким приписують ілюзорню сталість. Апарат сучасної держави виконує функції регулювання загального товарного виробництва (забезпечення його правової основи, вирішення проблем транспорту та інфраструктури, зовнішньої політики та ін.). Рішення, що стосуються цих функцій, повинні в тій чи іншій формі прийматися відповідно до норм «політичного процесу» та здійснюватися у відповідній сфері життя суспільства. В цілому, можна зробити висновок, що абстрактна суспільна єдність більш не є безпосередньою тотальністю, що подібно хмарі підноситься над суспільством. Тепер, будучи тотальністю опосередкованою, ця єдність супроводжується поділом самих основ суспільства на пари, що протистоять одна одній («приватне і публічне», «ринок і держава», «гроші і влада» (закон)», і «економіка і політика»).
Отже, наш асоціальним чином соціалізований індивід (який відтепер відчуває себе абстрактною точкою, що протистоїть «суспільству») перетворюється на точку перетину двох протилежних сфер: «приватного-ринку-грошей-економіки», з одного боку, і «публічного-держави-влади/закону-політики», з іншого. Обидві ці сфери не тільки доповнюють одну одну, але й знаходяться у відкритому протистоянні, оскільки на їх основі виробляються протилежні суспільні інтереси. Те, що в сфері приватного є позитивним, виступає в якості чесноти та виправданого честолюбства, в публічній сфері вважається негативним, проявом пороку та неробства. Постійне прагнення до наживи суперечить панівному в суспільстві закону або, принаймні, деяким його елементам, а прагнення самого індивіда до максимально можливого рівня юридичної захищеності суперечить меті нескінченного накопичення грошей. Таким же чином, прагнення до отримання прибутку як таке поширене в усьому світі та не має меж, проте, в інтересах самозбереження, його носії змушені в той же час порівнювати свої цілі з інтересами відповідної національної держави та ін.
З цієї причини зведення «поняття політичного» до «розрізнення ворога та друга» (за визначенням Карла Шмітта*) має певну рацію, хоча, зрозуміло, не в тому сенсі, який вкладав у нього його автор. Послідовне визначення політики як «розрізнення друга та ворога» є всього лише зовнішнім виразом системного протиріччя, незримо присутнього в приватному житті індивіда, що знаходиться під владою товарної форми. Ставши частиною визначених нею інститутів товарного суспільства, індивіди одночасно є і друзями, і ворогами - двома духами, що живуть в одному тілі. Структурна шизофренія, притаманна всім фетишистськими суспільствам, лише посилилася, набула офіційної та різноманітної форми після утворення суспільства Модерну, заснованого на пануванні товарної форми. Тому для неї все ближчою є година вирішального випробування, що їй приготувала історія: чим активніше це суспільство розвиває систему товарного виробництва, підпорядковуючи себе його вимогам, тим сильніше стає розкол надвоє людського суб’єкта, що слугує його основою. Цей розкол постає у вигляді викликає огиду подвійності «людини економічної» і «людини політичного».
Примітки:
* Під “другою природою” тут мається на увазі вся сукупність суспільних форм, що впливає на формування особистості та визначає її поведінку.
*Карл Шмітт (1888 - 1985) - німецький юрист та філософ політики, автор теорії політики як системи взаємного розрінення ворожих та дружніх людських спільнот.