Анархо-терористи та анархо-повстанці
Запись опубликована КОМУНА.ORG.UA. Вы можете оставить комментарии здесь или здесь.
Від редакції: Пропонуючи увазі читачів цю статтю М. Магіда, хочемо зазначити, що питання про революційне повстанство на цьому етапі розвитку “пострадянського” суспільства не є, на жаль, питанням практичної революційної політики. Однак завжди слід мати на увазі, що саме “критика зброї” (К. Маркс) єдино спроможна повалити існуючий режим.
В історії іспанського анархізму ХІХ - початку ХХ ст. деякі дослідники розрізняють дві групи прихильників збройної антидержавної боротьби: анархістів-терористів та анархістів-повстанців [1].
Перші діяли індивідуально або маленькими групами, нападаючи на політиків або буржуа. Дії, можливо, героїчні, але політично помилкові (у більшості випадків). До яких-небудь соціальних перетворень вони ніколи не приводили. Другі, тобто анархо-повстанці, готували великі повстання в дусі Паризької Комуни. Такі дії, на відміну від тероризму, були перспективні, але лише в ситуації, коли маси людей більш-менш готові до запровадження самоврядного соціалізму (лібертарного комунізму), підготовлені до цього інтенсивним попереднім досвідом, “революційною гімнастикою”.
У ХХ ст. анархісти-повстанці (вірніше, певна їх частина) влилися до CNT (Confederación Nacional del Trabajo, Національна конфедерація праці, заснована в 1910 р.), об’єднавши зусилля з багатотисячними угрупованнями революційних синдикалістів. Останні - прихильники непідконтрольних суддям, політичним партіям та законам держави економічних страйків, розглядали саме страйки (організовані на засадах прямої демократії) як форму підготовки мас до майбутньої революції, до захоплення працівниками підприємств у самоврядування. З часом CNT перетворилася на величезний рух. Її чисельність в середині 30-х років минулого століття досягала 1 мільйона чоловік. Її сутністю стало органічне поєднання страйкової боротьби та широких повстань. Її метою, відображеною в Сарагоській програмі 1936 р., прийнятій більшістю голосів, став лібертарний комунізм.
В Іспанії рік за роком відбувалися величезні страйки та повстання, в ході яких цілі регіони, захоплені працівниками, позбавлялися від контролю з боку поліції та армії, реалізовували революційні соціальні перетворення. Схоже, ці локальні повстання стали кращим досягненням CNT, її головним внеском в історію соціально-революційної думки та практики. Вище даного досвіду CNT вже ніколи не піднімалася. Саме його варто в першу чергу вивчати [2].
Важливо пам’ятати в цьому плані думку, висловлену іспанським анархістом Буенавентурою Дурруті на початку 30-х років. У той час анархісти ненавиділи республіку, не йшли з нею на компроміси. Вони справедливо вважали, що правління декількох сотень парламентаріїв, які обираються раз на чотири роки, куплених великим бізнесом (або підконтрольних відомчій та партійній бюрократії) не є ніякою владою народу , і жодним чином не здатне полегшити становище найманих робітників. Так от, Дурруті вважав, що анархістські повстання повинні розхитати республіку, не дозволяючи їй стабілізуватися та підтримувати свою владу над суспільством та умами людей. І, одночасно, регіональні повстання повинні були підготувати маси до фінального загального повстання (фактично, саме так і сталося в липні 1936 р.). На жаль, у ході громадянської війни, анархісти CNT зрадили свої традиції та відмовилися від запровадження лібертарного комунізму заради союзу з республікою. Ця подія стала однією з причин поразки Іспанської революції 1936-1939 рр…
Але повернемося до повстань. Висновок зі сказаного, ймовірно, є наступним. Збройне повстання розчищає ґрунт для наступного мирного перетворення економіки та суспільства в цілому, для революції на виробництві та в споживанні, для організації нового життя на засадах самоврядування. Масштабне антидержавне та антибуржуазне насильство (велике повстання) є точним інструментом, що має бути застосований з метою створення нового суспільства в потрібний момент. Якщо ж у суспільстві немає революційних сил, не накопичений або майже відсутній потенціал самоорганізації - немає сенсу і в повстанні. Адже, навіть у разі перемоги, воно лише замінить одні авторитарні структури іншими (тим більше, позбавлений сенсу тероризм). Потужного потенціалу самоорганізації в сучасній Росії явно немає, на жаль, … отже, немає й ґрунту для повстанства.
Сказане, зрозуміло, не означає, що анархістські та революційно-соціалістичні організації повинні відмовлятися сьогодні від створення сил самооборони. Але це вже не має відношення до прямого збройного антидержавницького насильства.
Примітки:
1. Анархизм в Испании от Бакунина до наших дней. Аудиозапись лекции.
http://komuna.org.ua/?p=1790 .
2. Анархистская Коммуна в Фигольсе (Испания). Восстание 1932 г.
http://samlib.ru/m/magid_m_n/communanarch.shtml .
Михаїл Магід