Пам’яті героя
Запись опубликована КОМУНА.ORG.UA. Вы можете оставить комментарии здесь или здесь.
Від редакції «Комуни»: Сьогодні - 116-а річниця з дня народження видатного представника іспанського пролетарського анархізму першої третини ХХ століття, організатора народних повстань та страйків, легендарної та символічної постаті - Буенавентури Дурруті (роки життя - 1896-1936). З цієї нагоди пропонуємо вашій увазі переклад уривків зі статті «Буенавентура Дурруті. Пам’яті героя», що була раніше опублікована в періодичному виданні російської анархо-синдикалістської групи КРАС-МАТ «Прямое действие» (у 2003 році).
Буенавентура Дурруті, який народився 14 липня 1896 року в Леоні у великій робітничій родині, з 14 років працював у механічній майстерні, потім - у залізничних майстернях. Скоро йому вже довелося проявити себе в боротьбі: коли він монтував машини на астурійських шахтах, робітники застрайкували, і він разом із друзями активно допомагав їх виступу, завоювавши повагу та популярність серед робітників Астурії та Леона.
Усе життя Дурруті перевернув загальний страйк 1917 року. Щоб підтримати астурійських шахтарів, які довше за всіх продовжували боротьбу, Дурруті разом з іншими молодими леонцями здійснював акти саботажу: руйнував локомотиви, залізничне полотно, підпалював складські приміщення. Такою була звичайна практика боротьби робітників у ті героїчні часи, але лідери соціалістичного профспілкового центру негативно дивилися на ці методи, і молодого активіста виключають з нього. Його звільнили з роботи та включили до «чорних списків».
До того ж, його призивають до армії, але Дурруті не бажає носити уніформу: «Альфонс ХІІІ може вважати, що в нього стало одним солдатом менше і одним революціонером більше», - оголошує він. Поліція шукає його повсюди; Дурруті переховується в підпіллі кілька місяців, а далі перебирається через кордон до Франції. Тут він працює механіком на заводах та спілкується з колами іспанської анархістської еміграції. Йому доводиться часто змінювати міста та місця проживання, і він виконує роль зв’язкового між анархістськими групами Бордо та Марселю.
Дурруті в молодості
На початку січня 1919 року Дурруті з секретною інформацією від емігрантських груп повертається до Іспанії. Він вступає до анархо-синдикалістського робітничого об’єднання НКП [Національна конфедерація праці], працює механіком, а потім відправляється до шахтарського району, в якому якраз відбувався важкий страйк, і він знову організує успішні акції саботажу. У березні 1919 року поліції вдається арештувати дезертира та віддати його під воєнний трибунал. Але доля на його боці. Йому вдається симулювати перелам кості, домогтися переведення до військового шпиталю під Бургосом, а потім, за допомогою друзів, - втекти. Протягом кількох тижнів він переховується в горах, а на початку червня перетинає французький кордон. Під час другої еміграції Дурруті працював в Парижі на заводі «Рено» та брав участь в інтенсивному листуванні з Секретаріатом анархістських груп Леона.
Навесні 1920 року Дурруті знову повертається до Іспанії та разом із активістами з Сан-Себастьяна організує групу «Справедливі». У цей період у Барселоні відбувалася справжня соціальна війна. Підприємці створили озброєні банди «пістолерос», які полювали на робітничих активістів та вбивали їх. Усього, за даними НКП, за 2 роки було вбито понад 400 анархістів та революційних синдикалістів. Національний комітет НКП, що перебував у підпіллі, не міг впоратися з ситуацією та звертався до активістів з інших регіонів та міст із закликом про допомогу в боротьбі з буржуазним та поліцейським терором. «Справедливі» відгукнулися та в серпні 1920 року підготували замах на короля Альфонса ХІІІ, але їхній план було розкрито. Декілька активістів було затримано. Завдяки допомозі з боку залізничників, Дурруті та іншим членам групи вдалося втекти до Сарагоси. У 1921 році за дорученням місцевих анархістських груп він їздив країною, переконуючи анархістів почати об’єднання в загальнонаціональну федерацію.
Альфонс ХІІІ, король Іспанії в 1874-1931 роках. Саме його намагалися спершу вбити, потім - викрасти, Дурруті та інші іспанські анархісти 1920-х років
На початку 1922 року «Справедливі» разом з іншими анархістськими групами розпочали масштабну кампанію акцій та страйків на підтримку ув’язнених у Сарагосі анархістів. У день суду тисячі робітників вийшли на вулиці. Підсудні були оголошені невинними. По дорозі до в’язниці натовп відбив їх у жандармів. З цього моменту Дурруті та арагонський анархіст Франсіско Аскасо стали нерозлучними друзями. У квітні того ж року Дурруті переїхав до Барселони, де він організував групу «Плавильник». У серпні її учасники встановили зв’язок із радикальним синдикатом робітників деревообробної промисловості НКП, і в жовтні на її основі було утворено групу «Солідарні» (Дурруті, Аскасо, Ауреліо Фернандес, Хосе Гарсіа Олівер, Рікардо Санс та ін.). Група прийняла рішення активізувати боротьбу з «пістолерос» та роботу зі згуртування анархістських груп півострова.
За їх ініціативою було скликано конференцію анархістів Каталонії та Балеарських островів, на якій було створено Регіональну анархістську комісію зі зв’язків (членом якої став Дурруті) та Каталонську регіональну федерацію анархістських груп(пізніше вона стала основою Федерації анархістів Іберії (ФАІ). Учасники також вирішили приступити до революційної роботи в армії. 10 березня 1923 року «пістолерос» вбили генерального секретаря НКП Сальвадора Сегі. Збори каталонської НКП прийняли рішення завдати удару у відповідь та знищити бандитів та їх керівників. Анархістські групи здійснили напад на мисливський союз Барселони - місце зборів підприємців та «пістолерос»…
Члени групи «Солідарні» вбили одного з керівників «пістолерос» Р. Лангуійю, колишнього губернатора Більбао Х. Регераля та організатора «пістолерос» у Сарагосі кардинала Сольдевілью. Ситуація в країні загострювалася, на горизонті ставала примара військового путчу. Щоб протидіяти йому, рухові потрібні були гроші та зброя. Дурруті взяв на себе створення арсеналу. «Солідарні» замовили 1000 гвинтівок та захопили велику суму грошей (675 тисяч пезет) при експропріації «Банко де Еспанья» у Хіхоні (1 вересня 1923 року). Але анархісти запізнилися: 13 вересня 1923 року в країні було встановлено профашистську військову диктатуру генерала Прімо де Рівера. Десятки тисяч людей було кинуто до в’язниці; багато «Солідарних» було вбито або заарештовано…
Дурруті з іншими членами групи "Солідарні"
За рішенням анархо-синдикалістських робітничих союзів, Дурруті та Аскасо були направлені до Латинської Америки для того, щоб зібрати гроші та встановити контакти з іспанськими анархістами в цьому регіоні. У грудні 1924 року вони прибувають на Кубу. У Гавані вони влаштовуються працювати портовими вантажниками, приймають участь в організації профспілки, потім, переслідувані поліцією, наймаються різниками цукрової тростини в Санта-Кларі. Тут вони організують страйк і, у відповідь на розправу над селянами, вбивають власника плантації. На його тілі було приколото записку: «Це - справедливість мандрівників». Покинувши Кубу, іспанські анархісти висадилися на узбережжі Юкатану, але були заарештовані мексиканською береговою охороною як «контрабандисти». Тим не менше, їм вдалося досягти Мехіко, де їх зустріли місцеві анархо-синдикалісти…
У липні група прибула до Чилі, дорогою зупинившись у Перу. Між 16 і 19 липня Дурруті та його товариші здійснили в цілому п’ять нападів, найвідомішим серед яких був наліт на «Банко де Чилі». Усього було захоплено 47 000 песо. Влада так і не змогла встановити, хто стояв за зухвалими пограбуваннями. У серпні 1925 року «Мандрівники» прибули до Аргентини… Незабаром сталося два озброєні пограбування, які були приписані їх групі. Друзі були змушені піти на дно. Їх сліди виявляються знову тільки 18 січня 1926 року, коли вони здійснили наліт на «Банк Сан-Мартіна». У Буенос-Айресі були розвішані плакати з їх зображенням та обіцянкою винагороди… Тільки якимось дивом їм вдалося перейти кордон з Уругваєм, де вони сіли на корабель, що йшов до Європи.
Наприкінці лютого 1926 року Аскасо, Дурруті та Ховер повернулися до Парижу, де дізналися про майбутній візит до Франції Альфонса XIII. Ними було розроблено план викрадення монарха. Але їм знову не пощастило. 25 червня 1926 року, в ході хвилі обшуків, яким були піддані сотні емігрантів, Дурруті, Аскасо та Ховер були заарештовані. Іспанія зажадала їх видачі. Те ж саме зробив аргентинський уряд у зв’язку з організацією ними експропріацій банків. На суді вони не намагалися заперечувати своєї участі в змові, вони відкрито заявили, що планували викрадення короля Іспанії в обмін на повалення диктатури. У жовтні 1926 року Ф.Аскасо був засуджений до 6 місяців тюремного ув’язнення, Дурруті - до 3, і Ховер - до 2 місяців в’язниці.
На захист заарештованих виступили представники іспанської культури, що жили в еміграції, - письменники Мігель Унамуно, Хосе Ортега-і-Гассет, Бласко Ібаньєс. Під тиском громадськості уряд пішов на поступки. 8 липня 1927 року «три мушкетери» - як у Франції називали Аскасо, Дурруті та Ховер - були випущені на волю. Незабаром після виходу з в’язниці Дурруті зустрівся з Нестором Махно…
Зліва направо: Аскасо, Дурруті та Ховер
На наступний день після падіння монархії, 15 квітня 1931 року, Дурруті повертається до Іспанії. Час індивідуальних акцій та «ексів» закінчився, починається час масової боротьби. Як представник профспілки робітників фабричної та текстильної промисловості Барселони, Дурруті брав участь у III конгресі НКП в червні, на якому він виступив проти маневрів реформістських синдикалістів. Він наполягав на тому, що республіканській влади в жодному разі не можна дати зміцнитися, як це пропонували реформісти, що необхідно підтримувати перманентну революційну ситуацію.
Дурруті став душею та одним з організаторів наступних революційних повстань, в ході яких робітники та селяни проголошували лібертарний комунізм. Усе його життя в період республіки - це нескінченна епопея страйків, збройних виступів, арештів і нового повернення до лав борців. 10 лютого 1932 року, після повстання шахтарів у Фігольсі, Дурруті був депортований як один зі 110 заарештованих до Західної Сахари, а потім на Канарські острови, де він перебував до вересня 1932 року. Після повернення засланих 15 вересня 1932 року НКП організувала в Барселоні мітинг за участі 80 000 людей….
У грудні 1932 р. барселонські анархісти приступили до розробки плану збройного повстання. Дурруті відіграв при цьому центральну роль: його було обрано членом революційного комітету та представником НКП при ревкомі. Повстання почалося 8 січня 1933 року, але було придушене. У квітні Дурруті був арештований у Севільї та перебував в ув’язненні до жовтня 1933 року; його звільнили після потужної кампанії солідарності та виступів робітників…
У 1936 році Дурруті став одним з авторів плану дій НКП на випадок можливого військового перевороту. Він увійшов до складу Комітету оборони Каталонії, утвореного НКП-ФАІ та квартальними комітетами оборони…. Військовий путч у Барселоні розпочався 19 липня. Отримавши перші звістки про заколот, Дурруті негайно відправився до робітничих кварталів організовувати опір. Вуличні бої тривали майже два дні.
Вуличні бої в Барселоні (липень 1936 року)
До вечора 20-го заколот було повністю придушено. Загони анархістів на чолі з Дурруті та Ф.Аскасо взяли штурмом головні бастіони путчистів - казарми Атарансарас і готель «Колон», при чому сам Ф.Аскасо загинув. Барселона та Каталонія перейшли під повний контроль НКП і ФАІ. Дурруті запропонував розпочати формування робітничих ополчень для остаточного придушення заколоту в інших районах країни та для захисту революції. 24 липня створена ним Колона (3000 ополченців) почала наступ на Сарагосу. Дурруті вважав, що звільнення Сарагоси не тільки відкриває дорогу на Північ, але й забезпечить тріумф революції…
За кілька днів «Колона Дурруті» звільнила значну територію. Місцеві політикани, землевласники та промислові магнати втікали в паніці. Увесь регіон було охоплено революцією. На землі, зайнятій анархістською міліцією, були утворені добровільні аграрні комуни та створено Раду оборони Арагона. Дурруті особисто їздив по селам, агітуючи селян вступати в комуни та об’єднувати їх у лібертарно-комуністичну федерацію.
Колона Дурруті на марші
Найбільшим головним болем Дурруті був брак зброї. Під час зустрічі в жовтні з прем’єр-міністром Ларго Кабальєро він пригрозив, що якщо уряд не виділить достатні кошти для закупівлі зброї для колон НКП-ФАІ, то фронтовики підуть маршем на Мадрид.
Давши згоду, переляканий прем’єр все ж не дотримав свого слова. У цій ситуації Дурруті розробляє план нападу на «Іспанський банк». З цією метою він посилає до Мадриду колону «Земля і воля» з дорученням слідкувати за кроками уряду і в потрібний момент перевезти золото на спеціальному поїзді до Барселони. Проти цієї акції виступив Національний комітет НКП. Через два тижні комуністи вивезли золото до Радянського Союзу. Величезний золотий запас потрапив до рук Сталіна, іспанці ж в обмін майже нічого не отримали.
На відміну від багатьох інших видатних активістів іспанського анархо-синдикалізму. Дурруті ніколи не підтримував ідею співробітництва з політичними силами та участь у республіканському уряді. Він був душею та надією послідовної революційної опозиції проти реформізму, що дозрівав усередині лібертарного руху.
Коли франкістська армія підступила до Мадриду, довелося звернутися до Дурруті з проханням прийти на допомогу оточеній столиці та врятувати її. Незадовго до відправки на Мадридський фронт, 4 листопада, Дурруті виступив з радіозверненням, в якому жорстко засудив декрет уряду про мілітаризацію міліції та процес бюрократизації в рядах НКП і ФАІ.
14 листопада Дурруті з передовим загоном у 1800 бійців прибув до Мадрида. Він зайняв оборону в районі університетського містечка, в місці найбільш запеклих боїв. До 18 листопада від колони залишилося всього 700 міліціонерів, але ворога було зупинено. Наступного дня Дурруті поїхав на передову, але дорогою його було поранено кулею в груди. Лікарі нічим не змогли зарадити. Революціонер помер уранці 20 листопада в готелі «Рітц», де розташовувався шпиталь конфедеральної міліції. Два дні потому його було поховано з величезними почестями в Барселоні на кладовищі Монтжуїк. У процесії брали участь понад півмільйона жителів, все місто було прикрашене анархістськими прапорами…
Поховання Дурруті
Майже зайвим було б згадувати про те, що герой іспанського анархізму і «крутий» експропріатор не залишив після себе жодного особистого майна - тільки валізку зі зміною білизни…
Джерело: К. Л., В. Д. Буэнавентура Дуррути // Прямое Действие № 23, 2003. С. 22-25.