парадокси, а
От я так заздрю айтішникам. А тато говорить: нема такого айтішника, який не мріяв би писати. І правда…
Іноді людина, яку сильно любиш, говорить тобі щось дошкульне, а тобі значно приємніше, ніж коли щось хороше говорить людина, яку любиш, але не так сильно.
Добре намучившись із комплексами, одного прекрасного дня розумієш, що їх не існує. Їх просто ніколи не було. Реагуєш на них, як Аліса в країні див на дивацтва королеви: вона просто ігнорить цю гру, не грає.
Можна набудувати собі мрій, страхів, сподівань, витратити багато зусиль, а потім як втілити те, навколо чого все воно оберталося - і пшик! У тебе всередині пусто. Тому що там завжди було пусто, а ти не помічав. Це як ну я не знаю… Квартира після того, як гості розійшлися.
Іноді людина, яку сильно любиш, говорить тобі щось дошкульне, а тобі значно приємніше, ніж коли щось хороше говорить людина, яку любиш, але не так сильно.
Добре намучившись із комплексами, одного прекрасного дня розумієш, що їх не існує. Їх просто ніколи не було. Реагуєш на них, як Аліса в країні див на дивацтва королеви: вона просто ігнорить цю гру, не грає.
Можна набудувати собі мрій, страхів, сподівань, витратити багато зусиль, а потім як втілити те, навколо чого все воно оберталося - і пшик! У тебе всередині пусто. Тому що там завжди було пусто, а ти не помічав. Це як ну я не знаю… Квартира після того, як гості розійшлися.