Плоди розвитку
У нас на підвіконні нарешті з‘явилися перші квіти на квасолі. Посадили ми її ще на весні, вона швидко проросла, але квітів не було. І ось, через більш ніж три місяці, з‘явились квіти.
Все як з вихованням дітей, ми можемо лише створювати потрібні умови й чекати що наші зернятка дадуть квіти та плоди й ми побачимо бажані реакції у наших дітей.
В підході Ньюфелда це називається плодами розвитку. Чемність, ввічливість, увага до інших, вміння вчитися на своїх помилках, сміливість, розуміння себе та своїх потреб і ще багато прекрасних плодів, які є результатом природнього розвитку.
Ми не можемо навчити мозок тим чи іншим емоціям, ми не можемо навчити мозок бачити дві сторони в конфлікті, ми не можемо навчити мозок оновлюватися після психологічних травм. Так само ми не можемо навчити дитину бути чемною, наприклад.
Нам здається, що якщо ми будемо постійно казати дитині «Що треба сказати?» у ситуаціях, коли вона має подякувати - то ми навчимо її дякувати. Але так це не працює. Так ми можемо створити штучну поведінку.
Замість стиглого та соковитого яблука, яке може наситити, ми отримаємо штучну пластикову, таку гарну, але зовсім не потрібну іграшку. Її не можна їсти, в ній немає жодних поживних речовин.
А як народжується справжнє «дякую»? Воно є результатом емоції вдячності. Ми відчуваємо подяку та хочемо висловити її за допомогою слів. Але ми розуміємо що малюки не відчувають вдячності дуже довго. Все, що відбувається з ними вони сприймають як належне і часто не бачать зусиль та роботи іншої сторони.
То що ж тоді робити? Як отримати справжні плоди розвитку?
Вкладалися в стосунки, створювати умови для спокійного й безпечного розвитку й вірити в те, що природа зробить свою роботу по вирощуванню наших дітей.
У прикладі з вдячністю, можна просто казати «дякую» за дитину у відповідних ситуаціях. Самим бути вдячними оточуючим та дітям в тому числі. Розповідати про свої емоції, пояснювати що, наприклад, бабуся хотіла зробити нам приємно приготувавши свою корону страву і як нам приємно тепер це їсти.
І головне не підганяти, не соромити за невдячність, не сварити, не повторювати постійно «Що треба було сказати?» з докором та осудженням. Моделювати, а не тестувати.
Все як з вихованням дітей, ми можемо лише створювати потрібні умови й чекати що наші зернятка дадуть квіти та плоди й ми побачимо бажані реакції у наших дітей.
В підході Ньюфелда це називається плодами розвитку. Чемність, ввічливість, увага до інших, вміння вчитися на своїх помилках, сміливість, розуміння себе та своїх потреб і ще багато прекрасних плодів, які є результатом природнього розвитку.
Ми не можемо навчити мозок тим чи іншим емоціям, ми не можемо навчити мозок бачити дві сторони в конфлікті, ми не можемо навчити мозок оновлюватися після психологічних травм. Так само ми не можемо навчити дитину бути чемною, наприклад.
Нам здається, що якщо ми будемо постійно казати дитині «Що треба сказати?» у ситуаціях, коли вона має подякувати - то ми навчимо її дякувати. Але так це не працює. Так ми можемо створити штучну поведінку.
Замість стиглого та соковитого яблука, яке може наситити, ми отримаємо штучну пластикову, таку гарну, але зовсім не потрібну іграшку. Її не можна їсти, в ній немає жодних поживних речовин.
А як народжується справжнє «дякую»? Воно є результатом емоції вдячності. Ми відчуваємо подяку та хочемо висловити її за допомогою слів. Але ми розуміємо що малюки не відчувають вдячності дуже довго. Все, що відбувається з ними вони сприймають як належне і часто не бачать зусиль та роботи іншої сторони.
То що ж тоді робити? Як отримати справжні плоди розвитку?
Вкладалися в стосунки, створювати умови для спокійного й безпечного розвитку й вірити в те, що природа зробить свою роботу по вирощуванню наших дітей.
У прикладі з вдячністю, можна просто казати «дякую» за дитину у відповідних ситуаціях. Самим бути вдячними оточуючим та дітям в тому числі. Розповідати про свої емоції, пояснювати що, наприклад, бабуся хотіла зробити нам приємно приготувавши свою корону страву і як нам приємно тепер це їсти.
І головне не підганяти, не соромити за невдячність, не сварити, не повторювати постійно «Що треба було сказати?» з докором та осудженням. Моделювати, а не тестувати.