Про важливість того, як сприймають наші стосунки з ними наші діти
Гордон Ньюфелд багато повторює про важливість стосунків з нашими дітками. Ні робота з поведінкою, ні методики виховання, ні навчання окремим навичкам - не можуть замінити надійні стосунки. Саме через стосунки та завдяки ним ми виховуємо наших діток, ми допомагаємо їм дорослішати, будувати свої неповторні особистості, розвивати психологічну стійкість, ставати самостійними людьми і так далі.
Також Гордон Ньюфелд наголошує на тому, що важливі саме стосунки дитини з нами. Тобто те, що відчувають наші діти. І це надзвичайно важливо й не завжди очевидно, тому зупинимося тут детальніше.
Ми часто вибудовуємо стосунки спираючись на свій власний досвід та на свої уявлення про хороших батьків та щасливе дитинство. Ми можемо думати що дитині потрібні подарунки для відчуття цілковитого щастя. Чи їй потрібно ходити в найкращий садочок. Або можливо для щастя їй потрібно смачно їсти чи гратися з іншими дітками. Можливо ми самі відчуваємо любов коли хтось каже нам приємні слова, тому ми намагаємося казати щось приємне дитині, дякувати їй чи повторювати як сильно ми її любимо. Ми можемо по-справжньому вкладатися у стосунки з дитиною, але відчувати що щось відбувається не так.
Ми можемо цілими днями присвячувати час дитині і все одно відчувати що їй мало, що вона не спокійна, тривожна, чіпляється за нас й постійно запитує чи любимо ми її або ж, навпаки, постійно каже «мамочка, я тебе люблю» тим самим тривожно перевіряючи чи все добре з нашим контактом та прив‘язаностю. Так в чому ж справа?
А справа в тому, що наші стосунки з дитиною не дорівнюють стосункам дитини з нами. І нам важливо вкладатися саме в те, щоб робити стосунки такими, яких потребує дитина. І ці потреби можуть суттєво відрізнятися від наших уявлень.
Деякі дітки відчувають розділення коли їх сварять чи читають лекції про їхню поведінку. І ми можемо сто раз за день сказати дитині «я тебе люблю», а потім один раз більш суворо глянути в її сторону після розбитої чашки і все, дитина вже не відчуває безпеки й впевненості у наших стосунках.
Інші діти можуть відчувати розділення під час їжі. Ми можемо приготувати всі улюблені страви дитини в прагненні зробити її щасливою, але потім незадоволення на нашому обличчі від того, що наші очікування не співпали з реальними емоціями дитини від їжі, можуть змусити дитину тривожитися й перевіряти контакт з нами.
Все дуже нелегко, адже часто така поведінка дітей здається нам вибриками та примхами. Хочеться щоб дитині було достатньо того піклування, яке ми хочемо та можемо їй запропонувати. Але, нажаль (чи на щастя), так воно не працює. І якщо ми дійсно хочемо щоб наші діти почувалися спокійно й безпечно в стосунках з нами, якщо ми хочемо бути для наших дітей надійною й тихою гаванню у вирії життєвих подій, якщо ми хочемо щоб саме нам діти дарували свої серця й приносили свої секрети, якщо ми хочемо щоб діти з теплом та любов‘ю пригадували своє дитинство та прагнули бути не гіршими батьками своїм діткам, то нам треба вкладатися саме у стосунки дітей з нами.
А це значить спостерігати за ними, знати й розуміти їх власні й особливі потреби, бачити причину їх емоцій та поведінок та пробувати бути для них відповіддю на все. Не останнє місце в цьому, до речі, посідає розуміння того, на якому рівні прив‘язаності знаходиться ваша дитина по відношенню до вас зараз. Але про це розповімо вже наступного разу.
Також Гордон Ньюфелд наголошує на тому, що важливі саме стосунки дитини з нами. Тобто те, що відчувають наші діти. І це надзвичайно важливо й не завжди очевидно, тому зупинимося тут детальніше.
Ми часто вибудовуємо стосунки спираючись на свій власний досвід та на свої уявлення про хороших батьків та щасливе дитинство. Ми можемо думати що дитині потрібні подарунки для відчуття цілковитого щастя. Чи їй потрібно ходити в найкращий садочок. Або можливо для щастя їй потрібно смачно їсти чи гратися з іншими дітками. Можливо ми самі відчуваємо любов коли хтось каже нам приємні слова, тому ми намагаємося казати щось приємне дитині, дякувати їй чи повторювати як сильно ми її любимо. Ми можемо по-справжньому вкладатися у стосунки з дитиною, але відчувати що щось відбувається не так.
Ми можемо цілими днями присвячувати час дитині і все одно відчувати що їй мало, що вона не спокійна, тривожна, чіпляється за нас й постійно запитує чи любимо ми її або ж, навпаки, постійно каже «мамочка, я тебе люблю» тим самим тривожно перевіряючи чи все добре з нашим контактом та прив‘язаностю. Так в чому ж справа?
А справа в тому, що наші стосунки з дитиною не дорівнюють стосункам дитини з нами. І нам важливо вкладатися саме в те, щоб робити стосунки такими, яких потребує дитина. І ці потреби можуть суттєво відрізнятися від наших уявлень.
Деякі дітки відчувають розділення коли їх сварять чи читають лекції про їхню поведінку. І ми можемо сто раз за день сказати дитині «я тебе люблю», а потім один раз більш суворо глянути в її сторону після розбитої чашки і все, дитина вже не відчуває безпеки й впевненості у наших стосунках.
Інші діти можуть відчувати розділення під час їжі. Ми можемо приготувати всі улюблені страви дитини в прагненні зробити її щасливою, але потім незадоволення на нашому обличчі від того, що наші очікування не співпали з реальними емоціями дитини від їжі, можуть змусити дитину тривожитися й перевіряти контакт з нами.
Все дуже нелегко, адже часто така поведінка дітей здається нам вибриками та примхами. Хочеться щоб дитині було достатньо того піклування, яке ми хочемо та можемо їй запропонувати. Але, нажаль (чи на щастя), так воно не працює. І якщо ми дійсно хочемо щоб наші діти почувалися спокійно й безпечно в стосунках з нами, якщо ми хочемо бути для наших дітей надійною й тихою гаванню у вирії життєвих подій, якщо ми хочемо щоб саме нам діти дарували свої серця й приносили свої секрети, якщо ми хочемо щоб діти з теплом та любов‘ю пригадували своє дитинство та прагнули бути не гіршими батьками своїм діткам, то нам треба вкладатися саме у стосунки дітей з нами.
А це значить спостерігати за ними, знати й розуміти їх власні й особливі потреби, бачити причину їх емоцій та поведінок та пробувати бути для них відповіддю на все. Не останнє місце в цьому, до речі, посідає розуміння того, на якому рівні прив‘язаності знаходиться ваша дитина по відношенню до вас зараз. Але про це розповімо вже наступного разу.