Неочікувано про поглинаючий розум
Пожалілася на те, як мені важко працювати з Михасиком:
http://alpha-parenting.livejournal.com/1788670.html
І завдяки коментарям краще зрозуміла одну річ. Точніше завдяки коментарям я взагалі багато чого зрозуміла, але про одне хочеться окремо написати.
Зараз багато де пишуть про патерни та схеми поведінки, які дорослі люди приносять з дитинства. Пишуть про те, як важко їх змінити чи взагалі позбутися таких шкідливих схем. Якщо тебе в дитинстві били по попі, то тобі неймовірно важко втриматися і не дати по попі своїй дитині. Якщо ти бачив приклад нещасливого подружжя батьків, то з великою вірогідністю будеш переносити цей досвід і в своє особисте життя. Ну і так далі.
І от раптом я зрозуміла. Та це ж все про поглинаючий розум - те, про що писала Марія Монтессорі. Весь досвід з дитинства, особливо до 6 років, не просто залишається у нас десь глибоко у пам'яті, він формує нас. Враження дорослої людини і враження дитини від однієї і тієї ж події - це зовсім різний досвід. Для дитини ці враження стають частиною її самої, не просто впливають на неї, вони формують її, створюють її. Бамц. До мене дійшло. Це не тільки занять стосується, не тільки вівчення геометричних тіл і алфавіту. Це стосується повсякденного життя. І навіть тоді (чи особливо тоді?), коли ми менш за все звертаємо увагу на дитину. А вона все бачить і переймає нашу модель ставлення до світу і до людей. Захоплива думка, але й неймовірно страшна. Зате з'явилася додаткова мотивація працювати над нашими взаєминами з Михасиком у садочку і вивести цей мій експеримент у гарний досвід і для мене, і для нього, і для інших дітей.
http://alpha-parenting.livejournal.com/1788670.html
І завдяки коментарям краще зрозуміла одну річ. Точніше завдяки коментарям я взагалі багато чого зрозуміла, але про одне хочеться окремо написати.
Зараз багато де пишуть про патерни та схеми поведінки, які дорослі люди приносять з дитинства. Пишуть про те, як важко їх змінити чи взагалі позбутися таких шкідливих схем. Якщо тебе в дитинстві били по попі, то тобі неймовірно важко втриматися і не дати по попі своїй дитині. Якщо ти бачив приклад нещасливого подружжя батьків, то з великою вірогідністю будеш переносити цей досвід і в своє особисте життя. Ну і так далі.
І от раптом я зрозуміла. Та це ж все про поглинаючий розум - те, про що писала Марія Монтессорі. Весь досвід з дитинства, особливо до 6 років, не просто залишається у нас десь глибоко у пам'яті, він формує нас. Враження дорослої людини і враження дитини від однієї і тієї ж події - це зовсім різний досвід. Для дитини ці враження стають частиною її самої, не просто впливають на неї, вони формують її, створюють її. Бамц. До мене дійшло. Це не тільки занять стосується, не тільки вівчення геометричних тіл і алфавіту. Це стосується повсякденного життя. І навіть тоді (чи особливо тоді?), коли ми менш за все звертаємо увагу на дитину. А вона все бачить і переймає нашу модель ставлення до світу і до людей. Захоплива думка, але й неймовірно страшна. Зате з'явилася додаткова мотивація працювати над нашими взаєминами з Михасиком у садочку і вивести цей мій експеримент у гарний досвід і для мене, і для нього, і для інших дітей.