Замість «молодець»
Вчора ми давали посилання на допис, в якому пояснювалося чому не варто хвалити дітей і як це може погано впливати на їхню внутрішню мотивацію. Тобто оцінюючи те, що роблять наші діти ми переносимо внутрішнє задоволення назовні. Краще було б стовортвати умови, в яких дитина робить щось не тому, що очікує нашого схвалення, а тому що їй це цікаво та важливо.
І коли ми дійсно намагаємося відійти від «мололець» раптом помічаємо наскільки воно в‘їлося в нашу розмову і в нашу автоматичну реакцію.
«Мама, я все з’їв» - «Молодець». (А якби не доїв, то був би не достатньо хорошим?)
«Мама, я намалював малюнок» - «Молодець»
«Мама, я вдягнувся» - «Мололець»
«Мама мене в школі похвалили» - «Мололець»
Окрім того, що такі відповіді роблять дітей залежними від наших оцінок, вони ще й створюють враження що батьки дуже поверхнево включаються в життя діток.
Що ж ми можемо робити натомість?
Ми можемо описувати те, що фактично відбувається при цьому фокусуючись на процесі, а не на результаті.
«Ти заправив своє ліжко»
«Ти вже доїв»
«Для свого малюнка ти обрав червоний та синій колір. Я бачу як багато деталей в цьому місці»
Можна також підсумовувати дії дитини загальним словом.
«Ти допоміг бабусі. Це піклування»
«Ти сам помітив та витер калюжу на підлозі. Це було уважно»
«Ти сам вдягнувся. Це самостійність»
Звісно спочатку дуже важко перейти з «Мололець» на те, щоб описувати без оцінювання те, що робить дитина. Але саме цим ми показуємо що ми вчимо дитину і бачимо те, що відбувається. Але наша любов та увага не залежать від того, буде витерта калюжа чи ні.
До того ж ми можемо і почуття свої висловлювати. Але намагатися робити це таким чином, щоб не робити дитину відповідальною за наші почуття. Щоб діти не відчували що мають робити нас щасливими чи те, що їхні вчинки роблять нас нещасними. Натомість ми можемо казати що бачимо їхні почуття, що розділяємо їхні почуття.
«Я бачу який ти щасливий»
«Як приємно бачити тебе таким задволенним»
«Я пишаюсь тим, що ти досягнув своєї мети. Я бачу як багато зусиль ти вклав в свою роботу»
«Видно що ти засмутився через те, що зараз у тебе не вийшло це зробити. Можу уявити як тобі хотілося щоб все вийшло»
Ви погоджуєтеся, що такі способи взаємодії з дитиною значно глибші ніж «молодець»? Вони змушують нас зупинитися, дійсно побачити дитину, її роботу, її емоції та іі внутрішній світ.
І коли ми дійсно намагаємося відійти від «мололець» раптом помічаємо наскільки воно в‘їлося в нашу розмову і в нашу автоматичну реакцію.
«Мама, я все з’їв» - «Молодець». (А якби не доїв, то був би не достатньо хорошим?)
«Мама, я намалював малюнок» - «Молодець»
«Мама, я вдягнувся» - «Мололець»
«Мама мене в школі похвалили» - «Мололець»
Окрім того, що такі відповіді роблять дітей залежними від наших оцінок, вони ще й створюють враження що батьки дуже поверхнево включаються в життя діток.
Що ж ми можемо робити натомість?
Ми можемо описувати те, що фактично відбувається при цьому фокусуючись на процесі, а не на результаті.
«Ти заправив своє ліжко»
«Ти вже доїв»
«Для свого малюнка ти обрав червоний та синій колір. Я бачу як багато деталей в цьому місці»
Можна також підсумовувати дії дитини загальним словом.
«Ти допоміг бабусі. Це піклування»
«Ти сам помітив та витер калюжу на підлозі. Це було уважно»
«Ти сам вдягнувся. Це самостійність»
Звісно спочатку дуже важко перейти з «Мололець» на те, щоб описувати без оцінювання те, що робить дитина. Але саме цим ми показуємо що ми вчимо дитину і бачимо те, що відбувається. Але наша любов та увага не залежать від того, буде витерта калюжа чи ні.
До того ж ми можемо і почуття свої висловлювати. Але намагатися робити це таким чином, щоб не робити дитину відповідальною за наші почуття. Щоб діти не відчували що мають робити нас щасливими чи те, що їхні вчинки роблять нас нещасними. Натомість ми можемо казати що бачимо їхні почуття, що розділяємо їхні почуття.
«Я бачу який ти щасливий»
«Як приємно бачити тебе таким задволенним»
«Я пишаюсь тим, що ти досягнув своєї мети. Я бачу як багато зусиль ти вклав в свою роботу»
«Видно що ти засмутився через те, що зараз у тебе не вийшло це зробити. Можу уявити як тобі хотілося щоб все вийшло»
Ви погоджуєтеся, що такі способи взаємодії з дитиною значно глибші ніж «молодець»? Вони змушують нас зупинитися, дійсно побачити дитину, її роботу, її емоції та іі внутрішній світ.