(no subject)
... восени так солодко чіплятись за минуле ...
... раз прийшли у груди ті, кого нема вже ...
з ними ті, кого не буде...
іноді так солодко бити по собі минулим...
знаєш, хтось у голові моїй прорізав дірку.. звідти кіноплівка чорно-білим по живому ріже....
я ТНМК слухаю років з 12-ти. багато що було незрозуміле у текстах тоді. зараз як ніколи ясно геть усе.
сьогодні один із тих "убитих" днів.
він мав бути плідним. із чаєм, покривалом, жж, приємною музикою, купою дз (хз як в універі називають ці завдання).
а всі ці "вбиті" дні закінчуються однаково. депресивні думки і бажання щось змінити у своїй аж зовсім недосконалій особі. такій недосконалій, що аж гидко.
я знаю якою я можу бути. я знаю якою я хочу бути. я знаю якою я маю бути.
я знаю, що мені потрібно для того, щоб все змінити.
то чому я нічого не роблю?
чому.
лінь?
знову і знову одне і те ж питання залишається висіти наді мною як той дамоклів меч.
а найбільш боляче, коли я бачу людей, які дуже схожі на мене. єдине "але". у них є всі ті якості, які хотіла б мати я.
спочатку дуже рада їм, бо воістину чудові люди. потім з"явлється черв заздрості зі злістю на саму себе.
от так я займаюсь саморуйнацією ))) оголюю нерв -- і удар 220.
а також я знаю яких подій я хочу. я знаю якого життя я хочу. я знаю. справа за мною.
... раз прийшли у груди ті, кого нема вже ...
з ними ті, кого не буде...
іноді так солодко бити по собі минулим...
знаєш, хтось у голові моїй прорізав дірку.. звідти кіноплівка чорно-білим по живому ріже....
я ТНМК слухаю років з 12-ти. багато що було незрозуміле у текстах тоді. зараз як ніколи ясно геть усе.
сьогодні один із тих "убитих" днів.
він мав бути плідним. із чаєм, покривалом, жж, приємною музикою, купою дз (хз як в універі називають ці завдання).
а всі ці "вбиті" дні закінчуються однаково. депресивні думки і бажання щось змінити у своїй аж зовсім недосконалій особі. такій недосконалій, що аж гидко.
я знаю якою я можу бути. я знаю якою я хочу бути. я знаю якою я маю бути.
я знаю, що мені потрібно для того, щоб все змінити.
то чому я нічого не роблю?
чому.
лінь?
знову і знову одне і те ж питання залишається висіти наді мною як той дамоклів меч.
а найбільш боляче, коли я бачу людей, які дуже схожі на мене. єдине "але". у них є всі ті якості, які хотіла б мати я.
спочатку дуже рада їм, бо воістину чудові люди. потім з"явлється черв заздрості зі злістю на саму себе.
от так я займаюсь саморуйнацією ))) оголюю нерв -- і удар 220.
а також я знаю яких подій я хочу. я знаю якого життя я хочу. я знаю. справа за мною.