(no subject)
останній час я трохи аналізую (певно саме через це бувало й погані настрої поглиблювались) і мене турбують все гостріше деякі питання. звісно, це все дурні речі. у чомусь навіть смішні і несолідні може вж для 22-літньої тьоті. але якось воно не певно. а що,як ти не на тій дорозі. тоді логічоно випливає: ти взагалі хоч на якійсь дорозі є? а що, як ти втратила свою суть? і що нею взагалі є? і хто ти взагалі. а що, як люди насправді сприймають тебе собі не так,як ти хочеш думати? а що, як близькі знайомі ображаються?задаю собі якісь такі питання і споріднені до них, і не бачу відповідей, які б мене задовольнили. а що, як на них узагалі не буде відповідей. і як тоді так жити? просто? не питаючи і не думаючи зайвого? треба працювати, так, і постійно чогось шукати нового, тоді до чогось мож і випливеш? а як ні? а як усе породить ще більше питань без відповідей. якось стрьомно в таке впадати. бо так можна дійти до абсурду.
мене турбує, що я зараз не маю мети і не бачу її. ні маленької ні глобальної окрім "сходити за молоком" і "аби все у нас було добе і всі були здорові" (мовчу вже про монотонне: "пиши клятів той диплом!")
це все не те..
дурниці все це,звісно... я наче та вагітна в анекдоті: "... посоли, поперчи. ну що? смачне лайно? нє, щось уже мені розхотілося..."