(no subject)
Випдково їх зустріла. Спершу подумала, що революція. Здється, чула "Разом нас багато". Потягнуло туди. Нагадало 2004-й. Покрова.
День почався із бійки у метро. Двоє чоловіків не змогли домовитись, перебороти якісь дрібні образи а-ля "вибачте-пробачте-штовхнув-вінават". І справою честі вже було добряче вмазати одне одному, заважаючи усім, хто спускався ескалатором і поспішав, поспішати. Страшно. Страшно було не те, що один із них зійшов із ескалатора заюшений кров"ю. Страшно було від крику працівниці метро. Оте її надривисте межове "Припиніть!" змушувало усіх піджати хвоста і тікати подалі. Так, подалі від цього вереску.. Аж холодом війнуло.
Звичайний чудовий насичений і важкий день. Спішила у Молодий театр. Але треба було себе ще кудись подіти на півгодинки. І тут усі вони. Володимирська кишить і метушиться. Я не хотіла йти під прапорами політичних партій. просто супроводжувала усіх їх. Йшла біля. Коли поверталась назад, удивлялась у обличчя. Різні були. Знайомі, що мене не знають чи не впізнають. Були кумедні, добрі й теплі дідусі й бабусі, яких навіть мені хотілося б обійняти. Були серйозні. Буули не надто приємні. Таких багато було ( і я не про мІнтів). Були агресивні. Різні.
ЗІ: Ще були непаливні дядьки у чорних шапочках, які дуже непричнойно називають, у коротеньких чорних курточках із непомітною камерою в руках. Ну і у беркутівців була дуже кльова маленька камера на якомусь саморобному палко-штативі. Усміхайтеся, вас знімають неприховані камери для хоум відео...
А кожну вуличку-шпаринку перекривали міліціонери. На Прорізній стояв дуже милий автобус "гармошка" із міліціонерами. Ну. про всяк. Їх же, тіпа, багато не буває...
А мене чекав вечір польської поезії та музики. Кльові вони поляки. Ми не такі. Ми інші. Ми різні. Цікаво вивчати спорідненість і цю "різність". Шкода тільки, що наші не вміють робити поетичних вечорів, на які хочеться приходити.
Зустріла ТА. Вона стояла на прямо за мною на ескалаторі.. ) За голосом її впізнала..
Бр. якось я пасмурно про все написала.. насправді це був чи не найкрщий день моєї осені. Попри метро і прапори політичних партій. Щастя позапартійне. Йому не треба прапорів. Ні блакитно-жовтих, ні червоно-чорних.