(Untitled)

[otar]

Коли буваю в Києві, то слухаю Music Radio в машині. Там переважна більшість музики, на яку я втрапляв - португальськомовна (ну, тіпа бразильська).

Так от мені цікаво: чому слово «триштеза» трапляється в кожній пісні? Що це вони сумують весь час? Якось із нашими уявленнями про бразильський національний характер не гармоніює.

Comments

[raw_stick]

Коли в людини сильні емоції, то вони сильні в обидва боки.

До речі, про ЕМОції. Оце нещодавно вперше мав нагоду спостерігати, так би мовити, емо ін екшн. З того короткого епізоду я, фактично, склав собі уявлення про цю досі не надто мені відому субкультуру. До того ж, було дуже кумедно.

[otar]

А шо вони робили?)))

[raw_stick]

Типу, в трамвай через задні двері зайшла дівчинка-емо років 15 (досить приваблива, треба сказати). Ну, все як має бути - чорний прикид, макіяж, пробита брова, рукавички-обрізанки; сумочка, шкарпетки, гумки й заколки на "хвостиках" - рожевого кольору. За якусь хвилю на передні двері зайшов хлопчик-емо десь такого ж віку; правда, набагато зачуханіший за дівчинку, але такий собі конусоподібний гостряк у пробитій губі, чорний джинсовий костюм, рожевий шалик і рожевий же мп3-плеєр були прі ньом. Він здалеку засік дівчинку і поперся через трамвай до неї. Дівчинка стоїть коло дверей, дивиться на вулицю. Він стає неподалік і вочевидь намагається вийти на контакт

[otar]

Блін, цілий роман!

[raw_stick]

Зважаючи на тенденцію до скорочення обсягу того, що називають "романом", твоя репліка недалека від істини :)

[raw_stick]

Було б шкода, той епізод в трамваї був дуже милий :)