Про «емоційний мозок». Друга частина.
Продовження. Початок тут: Де живуть емоції у нашому організмі? Перша частина..
ЛІМБІЧНА СИСТЕМА
(стор. 23-28) У перший момент, емоції зароджуються у лімбічній системі що представляє собою комплекс нейронів розположених у мозку. Лімбічна система побудована з різних частин: таламусу, гіпоталамусу, мигдалини і гіпокампу (дивним для мене є слово «hipocampo» що означає «під-поле», саме там зберігається «база даних» про знані випадки та ситуації щоб скористатися досвідом про те, наскільки небезпечним є зовнішній стимул. Так само іспанською мовою зветься морський коник, символ уяви і творчої волі «чудовисько морський кінь»).
Лімбічна система частково функціонує автономно не зважаючи на те що з’єднується з корою головного мозку і також контролюється нею. Це автономне функціювання є неусвідомленим (не свідомим). Задачі лимбічної системи складаються з аналізу стимулів що походять з почуттів, оцінювання стимулів як шкідливих чи корисних і давання наказів тілу щоб реагувало адекватно: тікало (захищалося) у випадку коли стимул є небезпечним, або наближалося за умови коли стимул предбачається сприятливим. Мигдалина як раз має оціночну функцію і командує реакціями. Щоб могти виконувати цю функцію, вона з’єднана з гіпокампом що є емоційною пам’яттю і знає які стимули є добрими і які ні. Також є пов’язаною з гіпоталамусом який керує мускулатурою і гормональною системою тіла щоб діяло. В той самий час мигдалина з’єднується з неокортексом в якому, теоретично, приймається рішення про тип відповіді яка мусить даватися як реакція на стимул. Цей прямий зв’язок лімбічної системи з фунцінуванням емоцій позвав ЛеДу (LeDoux) визначити лімбічну систему як емоційний мозок. Експериментальним шляхом на тваринах вдалося дослідити весь нейрологічний процес починаючи з зовнішнього стимулу який фільтрує мигдалина до результату що є емоційною відповідю (фізіологічним станом організму) що генерує гіпоталумус.
НЕОКОРТЕКС
Неокортекс є розумною вольовою частиною мозку і складає частину кори головного мозку що також зветься кортексом. Має шість шарів зовнішнього «покриття» мозку. Контролює та регулює сприйняття, пізнавання, свідомість та пам’ять, як довгочасну так і короткочасну. Відповідає за вольові дії та прийняття рішень і оцінює майбутні наслідки. Також пов’язуєьться з участю у контролі емоційних станів організму. Конкретніше, зони що звуться префронтальними контролюють емоційні стани наказуючи мигдалині. Є нейрологічні мережі між неокортексом і мигдалиною що зв’язуються в обох напрямках, таким чином що дія неокортексу впливає на мигдалину, та також у зворотньому напрямку, коли мигдалина впливає на неокортекс. Таким чином, емоційний мозок має тісний зв’язок з мозком раціональним (неокортексом). Неокортекс також відповідає за емоціну пам’ять і, після будь-якого досвіду, накопичує пам’ять. Ця пам’ять береться до уваги для подальших рішень щодо емоційних відповідей (реакцій).
В середині неокортексу є різні структури що беруть участь у емоційній відповіді. Одна частина регулює рішення у ключі чи то є «добро» чи «зло», як для індивидума так і для соціального організму. Інша частина регулює емоції що привносять виграші чи програші для тіла. Є певні зони що оцінюють наслідки емоційних рішень і одна спеціальна зона що забезпечує усвідомлення певної емоції яка переживається у даний момент.
Аналіз що робить неокортекс щодо емоційної реакції є зусиллям для організму. В залежності від того, наскільки ми втомилися, неокортекс може виконати погану чи добру роботу: емоційні реакції є більш-менш раціональними як функція загального стану організму: тиску, стресу, втоми... і тому деколи реагуємо досить нерозумно як нас застають у психічному стані перевтоми чи як маємо іншу ментальну проблему. Тим не менш, созрівання неокортексу як результат виховання і досвіду, дозволяє аналізувати краще і давати більш адекватні відповіді.
Не зважаючи на «ієрархію» фунціюнування, неокортекс не завжди командує. Деколи лімбічна система приймає власні рішення не беручи до уваги «думку» неокортексу.
ЯК ФУНКЦІОНУЮТЬ ЕМОЦІЙНІ ВІДПОВІДІ?
Дещо спрощуючи можемо стверджувати що емоційний інтелект залежить від постійного «перетягування канату» між неокортексом та лімбічною системою. Коли переважає неокортекс, емоційні відповіді є більш розумними. Коли перетягує лімбічна система, емоційні реакції стають, як мінімум, більш конфліктними. На жаль також є вірним що деколи раціональні рішення неокортексу також є не найбільш вигідними для особистості (деколи інстинкт захищає нас краще ніж вишкіл); таким чином, найкращим є рівновага між цими двома структурами мозку.
Функціювання схеми відповіді (зворотнього зв’язку) як довів ЛеДу, є двійним: основна мережа у якій вступає тільки лімбічна система, і інтелектуальна мережа у якій, окрім лімбічної системи, також бере участь неокортекс.
Як приклад наведемо зовнішній стимул у вигляді шуму. У цьому випадку, базова система лімбічної системи реагує наступним чином:
1. Через слух стимул приходить у таламус. Він відправляє інформацію у мигдалину.
2. Мігдалина досліджує, використовуючи емоційну пам’ять гіпокампу, чи цей шум є небезпечним чи ні. (колись мені дуже сподобався один з жартівливих рахунків який відчинив мій друг на ПДРС що мав за аватарку свинку П’ятачка з повітряною кулькою і легендою «ой, что єто так бумкнуло?»)
3. Коли мигдалина отримала відповідь (припустимо що шум виявився небезпечним), наказує гіпоталуму що наше тіло мусить діяти.
4. Гіпоталум активує гормональну систему, систему дихання,підлаштовує функцінування серця, приводить у готовність м’язи... і готує тіло бігти і таким чином, втікти від небезпеки. Коли втікти неможливо, «включається» агресивність для самозахисту. Або ми шукаємо як заховатись.
У базову систему не втручається ніякий елемент неокортексу, що означає, ніякий елемент думки. То є первична структуа що людина поділяє з іншими ссавцями як показали дослідження. Дуже часто цей механізм відповіді є автоматичним і неусвідомленим. Має перевагу у часі реакції що є дуже коротким і таким чином, є фундаментальним у випадках що не можуть чекати на раціональний аналіз, що є набагато повільнішим. То є структура емоційної відповіді-«коротка стежка навпростець» щоб мати можливість відреагувати дуже швидко. (як приклад можна привести жарт-відео що навела недавно Фаїна Каплан у фб і тепер я його не знаходжу: як всі тікають від чоловіка у білій масці з бензопилою на вулиці два раза не подумавши. Як хто знайде, вліпіть у коменти плз).
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ЛАНЦЮГ: НЕОКОРТЕКС
У «розумному» ланцюгу додається одна основна змінна: втручання неокортексу. Кроки є такими:
1. Через слух стимул приходить у таламус. Він відправляє інформацію у мигдалину.
2. Мігдалина досліджує, використовуючи емоційну пам’ять гіпокампу, чи цей шум є небезпечним чи ні. У цей самий час відправляє інформацію у неокортекс.
3. Неокортекс оцінює стимул використовучи рацію і пам’ять і вирішує відповідь.
4. Неокортекс відправляє свою відповідь у мигдалину.
5. Мигдалина, слідуючи наказам неокортексу, відправляє потрібну інформацію в гіпоталамус.
6. Гіпоталамус активує тіло для того щоб відбулася відповідь яку просила мигдалина.
Припустимо що ми знаходимося на святі де запускають гучні салюти. Неокортекс оцінює небезпеку і вирішує що її нема, і, включно, то є приємний досвід бачити мигтіння світла і чути розриви петард. Тому дає наказ мигдалині щоб не тікала з усією швидкістю ні рухала тіло з місця де перебуває. Якщо психіка людини є постраждалою чи травмованою, робота неокортекса уповільнюється чи відключається як захистний механізм швидкої реакції. Або неокортекс «навчився» що подія може бути дуже небезпечною.
Окрім того, щоб неокортекс прийшов до висновку безпечності чи небезпеки, потрібне навчання і гарний зв’язок з лімбічною системою. Добрий зв’язок означає що неокортекс «командує» лімбічною системою і що остання йому підкоряється. Тому у випадку маленьких дітей які ще не мають окріплого зв’язку, при звуках петард лимбічна система генерує автоматичну неусвідомлену реакцію страху, з проявами емоції у вигляді сльоз і невідступного бажання віддалитися-піти звідти, незважаючи на раціональні аргументи дорослих. Доки дозріванням та навчанням укріпиться зв’язок, і неокортекс не придбає здібність наказувати лимбічній системі. Деяким чином, емоційний інтелект заключається з фізіологічної точки зору у установленні міцьного зв’язку між неокортексом і лімбічною системою, надаючи перевагу наказам неокортексу як «природному» для особистості способу відповіді. Таким чином можна буде модифікувати емоційну відповідь. Так само, коли зустрічаємося з якоюсь людиною, неокортекс оцінює перевагу привітання людини, наближення чи заведення розмови, і наказує лімбічній системі щоб виробляла потрібні для задачі емоції. Також консультує емоційну пам’ять і, якщо попередній досвід мав зиск, підсилюєься позитивний досвід наближення. Якщо нам невідома якась особа чи хтось у минулому нам нашкодив, неокортекс дасть команду щоб ми трималися подалі або тікали. Тому що у такому випадку також вступають у дію соціальні оцінки, можливо поведінка по відношенню до особи не буде агресивною, але тільки коректною, шукаючи можливості віддалитися як тільки стане можливим. Неокортекс робить велику роботу по оцінці ситуації використовуючи не тільки емоційну пам’ять, але й також задіюючи наші цінності, вірування, окрім оцінюючи стан власного тіла у момент зустрічі і можливі впливи нашого рішення на майбутнє.
ВЛАСНІ ВІДПОВІДІ ЯКІ НАМ НЕ ПОДОБАЮТЬСЯ
Якщо у людини діє ієрархія керування неокортекса, чому деколи ми залишаємося незадоволеними власними реакціями? Справа в тому що зв’язок лімбічної системи з неокортексом не є таким сильним як нам здається і деколи лімбічна система реагує самостійно не консультуючи неокортекс, автоматично і не задіюючи нашу свідомість. У цьому контексті маємо емоційні відповіді що нам не подобаються коли ми усвідомлюємо що шкодять нам, мають негативні наслідки.
Інший випадок це нездібість неокортекса знайти кращу відповідь за лімбічну систему, що означає, не бути достатньо «інтелектуальним». Таке може відбуватися через фізичну перевтому або тимчасово неурівноважений стан психіки. Можливо тому деколи нас і маніпулятивно виводять свідомо чи підсвідомо з стану рівноваги щоб ми реагували неадекватно або соціально сумнівно та не коректно. Або шкодили собі не дуже розумними реакціями.
Далі буде.
ЛІМБІЧНА СИСТЕМА
(стор. 23-28) У перший момент, емоції зароджуються у лімбічній системі що представляє собою комплекс нейронів розположених у мозку. Лімбічна система побудована з різних частин: таламусу, гіпоталамусу, мигдалини і гіпокампу (дивним для мене є слово «hipocampo» що означає «під-поле», саме там зберігається «база даних» про знані випадки та ситуації щоб скористатися досвідом про те, наскільки небезпечним є зовнішній стимул. Так само іспанською мовою зветься морський коник, символ уяви і творчої волі «чудовисько морський кінь»).
Лімбічна система частково функціонує автономно не зважаючи на те що з’єднується з корою головного мозку і також контролюється нею. Це автономне функціювання є неусвідомленим (не свідомим). Задачі лимбічної системи складаються з аналізу стимулів що походять з почуттів, оцінювання стимулів як шкідливих чи корисних і давання наказів тілу щоб реагувало адекватно: тікало (захищалося) у випадку коли стимул є небезпечним, або наближалося за умови коли стимул предбачається сприятливим. Мигдалина як раз має оціночну функцію і командує реакціями. Щоб могти виконувати цю функцію, вона з’єднана з гіпокампом що є емоційною пам’яттю і знає які стимули є добрими і які ні. Також є пов’язаною з гіпоталамусом який керує мускулатурою і гормональною системою тіла щоб діяло. В той самий час мигдалина з’єднується з неокортексом в якому, теоретично, приймається рішення про тип відповіді яка мусить даватися як реакція на стимул. Цей прямий зв’язок лімбічної системи з фунцінуванням емоцій позвав ЛеДу (LeDoux) визначити лімбічну систему як емоційний мозок. Експериментальним шляхом на тваринах вдалося дослідити весь нейрологічний процес починаючи з зовнішнього стимулу який фільтрує мигдалина до результату що є емоційною відповідю (фізіологічним станом організму) що генерує гіпоталумус.
НЕОКОРТЕКС
Неокортекс є розумною вольовою частиною мозку і складає частину кори головного мозку що також зветься кортексом. Має шість шарів зовнішнього «покриття» мозку. Контролює та регулює сприйняття, пізнавання, свідомість та пам’ять, як довгочасну так і короткочасну. Відповідає за вольові дії та прийняття рішень і оцінює майбутні наслідки. Також пов’язуєьться з участю у контролі емоційних станів організму. Конкретніше, зони що звуться префронтальними контролюють емоційні стани наказуючи мигдалині. Є нейрологічні мережі між неокортексом і мигдалиною що зв’язуються в обох напрямках, таким чином що дія неокортексу впливає на мигдалину, та також у зворотньому напрямку, коли мигдалина впливає на неокортекс. Таким чином, емоційний мозок має тісний зв’язок з мозком раціональним (неокортексом). Неокортекс також відповідає за емоціну пам’ять і, після будь-якого досвіду, накопичує пам’ять. Ця пам’ять береться до уваги для подальших рішень щодо емоційних відповідей (реакцій).
В середині неокортексу є різні структури що беруть участь у емоційній відповіді. Одна частина регулює рішення у ключі чи то є «добро» чи «зло», як для індивидума так і для соціального організму. Інша частина регулює емоції що привносять виграші чи програші для тіла. Є певні зони що оцінюють наслідки емоційних рішень і одна спеціальна зона що забезпечує усвідомлення певної емоції яка переживається у даний момент.
Аналіз що робить неокортекс щодо емоційної реакції є зусиллям для організму. В залежності від того, наскільки ми втомилися, неокортекс може виконати погану чи добру роботу: емоційні реакції є більш-менш раціональними як функція загального стану організму: тиску, стресу, втоми... і тому деколи реагуємо досить нерозумно як нас застають у психічному стані перевтоми чи як маємо іншу ментальну проблему. Тим не менш, созрівання неокортексу як результат виховання і досвіду, дозволяє аналізувати краще і давати більш адекватні відповіді.
Не зважаючи на «ієрархію» фунціюнування, неокортекс не завжди командує. Деколи лімбічна система приймає власні рішення не беручи до уваги «думку» неокортексу.
ЯК ФУНКЦІОНУЮТЬ ЕМОЦІЙНІ ВІДПОВІДІ?
Дещо спрощуючи можемо стверджувати що емоційний інтелект залежить від постійного «перетягування канату» між неокортексом та лімбічною системою. Коли переважає неокортекс, емоційні відповіді є більш розумними. Коли перетягує лімбічна система, емоційні реакції стають, як мінімум, більш конфліктними. На жаль також є вірним що деколи раціональні рішення неокортексу також є не найбільш вигідними для особистості (деколи інстинкт захищає нас краще ніж вишкіл); таким чином, найкращим є рівновага між цими двома структурами мозку.
Функціювання схеми відповіді (зворотнього зв’язку) як довів ЛеДу, є двійним: основна мережа у якій вступає тільки лімбічна система, і інтелектуальна мережа у якій, окрім лімбічної системи, також бере участь неокортекс.
Як приклад наведемо зовнішній стимул у вигляді шуму. У цьому випадку, базова система лімбічної системи реагує наступним чином:
1. Через слух стимул приходить у таламус. Він відправляє інформацію у мигдалину.
2. Мігдалина досліджує, використовуючи емоційну пам’ять гіпокампу, чи цей шум є небезпечним чи ні. (колись мені дуже сподобався один з жартівливих рахунків який відчинив мій друг на ПДРС що мав за аватарку свинку П’ятачка з повітряною кулькою і легендою «ой, что єто так бумкнуло?»)
3. Коли мигдалина отримала відповідь (припустимо що шум виявився небезпечним), наказує гіпоталуму що наше тіло мусить діяти.
4. Гіпоталум активує гормональну систему, систему дихання,підлаштовує функцінування серця, приводить у готовність м’язи... і готує тіло бігти і таким чином, втікти від небезпеки. Коли втікти неможливо, «включається» агресивність для самозахисту. Або ми шукаємо як заховатись.
У базову систему не втручається ніякий елемент неокортексу, що означає, ніякий елемент думки. То є первична структуа що людина поділяє з іншими ссавцями як показали дослідження. Дуже часто цей механізм відповіді є автоматичним і неусвідомленим. Має перевагу у часі реакції що є дуже коротким і таким чином, є фундаментальним у випадках що не можуть чекати на раціональний аналіз, що є набагато повільнішим. То є структура емоційної відповіді-«коротка стежка навпростець» щоб мати можливість відреагувати дуже швидко. (як приклад можна привести жарт-відео що навела недавно Фаїна Каплан у фб і тепер я його не знаходжу: як всі тікають від чоловіка у білій масці з бензопилою на вулиці два раза не подумавши. Як хто знайде, вліпіть у коменти плз).
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ЛАНЦЮГ: НЕОКОРТЕКС
У «розумному» ланцюгу додається одна основна змінна: втручання неокортексу. Кроки є такими:
1. Через слух стимул приходить у таламус. Він відправляє інформацію у мигдалину.
2. Мігдалина досліджує, використовуючи емоційну пам’ять гіпокампу, чи цей шум є небезпечним чи ні. У цей самий час відправляє інформацію у неокортекс.
3. Неокортекс оцінює стимул використовучи рацію і пам’ять і вирішує відповідь.
4. Неокортекс відправляє свою відповідь у мигдалину.
5. Мигдалина, слідуючи наказам неокортексу, відправляє потрібну інформацію в гіпоталамус.
6. Гіпоталамус активує тіло для того щоб відбулася відповідь яку просила мигдалина.
Припустимо що ми знаходимося на святі де запускають гучні салюти. Неокортекс оцінює небезпеку і вирішує що її нема, і, включно, то є приємний досвід бачити мигтіння світла і чути розриви петард. Тому дає наказ мигдалині щоб не тікала з усією швидкістю ні рухала тіло з місця де перебуває. Якщо психіка людини є постраждалою чи травмованою, робота неокортекса уповільнюється чи відключається як захистний механізм швидкої реакції. Або неокортекс «навчився» що подія може бути дуже небезпечною.
Окрім того, щоб неокортекс прийшов до висновку безпечності чи небезпеки, потрібне навчання і гарний зв’язок з лімбічною системою. Добрий зв’язок означає що неокортекс «командує» лімбічною системою і що остання йому підкоряється. Тому у випадку маленьких дітей які ще не мають окріплого зв’язку, при звуках петард лимбічна система генерує автоматичну неусвідомлену реакцію страху, з проявами емоції у вигляді сльоз і невідступного бажання віддалитися-піти звідти, незважаючи на раціональні аргументи дорослих. Доки дозріванням та навчанням укріпиться зв’язок, і неокортекс не придбає здібність наказувати лимбічній системі. Деяким чином, емоційний інтелект заключається з фізіологічної точки зору у установленні міцьного зв’язку між неокортексом і лімбічною системою, надаючи перевагу наказам неокортексу як «природному» для особистості способу відповіді. Таким чином можна буде модифікувати емоційну відповідь. Так само, коли зустрічаємося з якоюсь людиною, неокортекс оцінює перевагу привітання людини, наближення чи заведення розмови, і наказує лімбічній системі щоб виробляла потрібні для задачі емоції. Також консультує емоційну пам’ять і, якщо попередній досвід мав зиск, підсилюєься позитивний досвід наближення. Якщо нам невідома якась особа чи хтось у минулому нам нашкодив, неокортекс дасть команду щоб ми трималися подалі або тікали. Тому що у такому випадку також вступають у дію соціальні оцінки, можливо поведінка по відношенню до особи не буде агресивною, але тільки коректною, шукаючи можливості віддалитися як тільки стане можливим. Неокортекс робить велику роботу по оцінці ситуації використовуючи не тільки емоційну пам’ять, але й також задіюючи наші цінності, вірування, окрім оцінюючи стан власного тіла у момент зустрічі і можливі впливи нашого рішення на майбутнє.
ВЛАСНІ ВІДПОВІДІ ЯКІ НАМ НЕ ПОДОБАЮТЬСЯ
Якщо у людини діє ієрархія керування неокортекса, чому деколи ми залишаємося незадоволеними власними реакціями? Справа в тому що зв’язок лімбічної системи з неокортексом не є таким сильним як нам здається і деколи лімбічна система реагує самостійно не консультуючи неокортекс, автоматично і не задіюючи нашу свідомість. У цьому контексті маємо емоційні відповіді що нам не подобаються коли ми усвідомлюємо що шкодять нам, мають негативні наслідки.
Інший випадок це нездібість неокортекса знайти кращу відповідь за лімбічну систему, що означає, не бути достатньо «інтелектуальним». Таке може відбуватися через фізичну перевтому або тимчасово неурівноважений стан психіки. Можливо тому деколи нас і маніпулятивно виводять свідомо чи підсвідомо з стану рівноваги щоб ми реагували неадекватно або соціально сумнівно та не коректно. Або шкодили собі не дуже розумними реакціями.
Далі буде.