Хто зважався замовити і поставити перший у світі пам’ятник Тарасові Шевченку? Та багато іншого
Ганна Черкаська
20 травня 1861 р. на пароплаві «Кременчук» прах Тараса Шевченка прибув із Києва до Канева.
Там до дня поховання домовина дві доби перебувала в Успенському (Юріївському) соборі, збудованому 1144 року на кошти князя Всеволода Ольговича.
У 1587 р. гетьман Шах і козаки привезли сюди тіло знаменитого лицаря Івана Підкови (Серпяги). У соборі був похований Серпяга - український гетьман у 1577 р., який був запрошений на молдавське господарство, але підступно вбитий у Львові. За іменем Серпяги була названа Серпяжним шляхом дорога, що йшла від Канева в бік Пекарів. Як свідчать літописи, трохи пізніше в канівському монастирі прийняв чернецтво та доживав свого віку запорозький гетьман Яків Шах; друзі-гетьмани Іван Підкова та Яків Шах поховані поряд. Народні українські думи про Самійла Кішку хоронять тут і цього запорізького ватажка.
22 травня була відслужена панахида, виголошено прощальне слово настоятелем Собору протоієреєм Гнатом Мацкевичем, який сказав: «Є світло, яке подібно світилу небесному, засяявши раз, не згасає ніколи... от, браття-християни, перед Вами світло, яке світило всій Малоросії, перед Вами - Тарас Шевченко». Пам’ятний знак біля Успенського собору з написом: «Звідси почався останній шлях Тараса Шевченка на Чернечу гору в безсмертя».
За Української Народної Республіки в храмі правила автокефальна церква, богослужіння велось українською мовою. Наприкінці 20-х років більшовики пристосували приміщення Успенського собору під склад мінеральних добрив (так швидше руйнувалися залишки розписів). Нині Успенський Собор належить Московському патріархату.
Galyna Zadorovska
Колись запитала батюшку, чи збереглося у соборі поховання Підкови. Зробив великі очі.
Like · 4 · Tuesday at 12:26am
Ганна Черкаська
Galyna Zadorovska ·Храм було віддано спочатку католикам, потім москалям, тому жодної згадки про козаків не було. Зберігали нашу історію кобзарі та козацькі літописи.
Like · 12 · Tuesday at 12:32am
Galyna Zadorovska
Ми у Львові знаємо про місце поховання Підкови. На деякий час після страти його поховали в Успенській церкві, а потім козаки забрали тіло до Канева. Інша справа, що нинішні господарі церкви в Каневі, не хочуть знати історію, бо вона їм чужа.
Like · 9 · Tuesday at 12:36am
Ганна Черкаська
Та й ми у Запоріжжі знаємо історію нашу та ціну "дружби" рашистів. Вибачте, якщо образила нагадуванням усім відомої історії!
Edited · Like · 5 · Tuesday at 12:39am
Ivan Pishchyta
МП - ворожа організація на території України, так само як КПУ та ПР.
Володимир Чорновус
Всі пам'ятники Підкові в Україні створив Петро Кулик, мій вуйко.
Like · 3 · Tuesday at 1:49am
Dmitry Bezruk
Пригадую аж дві історії з життя, - у Празі, та у Львові...
На пагорбі, що над Влтавою у Празі стояв Іосиф,
Так немов би постать на віки... Та йшли оті роки... і постаті не стало...
Стоїть музичний інструмент, що міря час...
Так з гумором поставилися чехи до величі "вождя" усіх часів, -
Пройшли його часи та залишилося лише мірило часу...
У Львові інше, - ще за тої влади, коли стояли ті вожді довкола, наче наглядали...
Одного ранку майстер щось привіз. Поставив на плацу, та й був собі по всьому...
А пам'ятник Підкові й досі лічить час!
Коли ж у кабінетах тих прийшли до тями, та зрозуміли що той майстер дозволів на те не мав,
Вже було пізно, - Пам'ятник стояв!
Чіпати "зась", бо хто ж його там знає, що скажуть люди...
Вмить до Києва дійде та буде "на горіхи"...
Отакої, - На все про все своєї думки час...
14.09.2013 р.
Like · 4 · Tuesday at 2:57am
Володимир Чорновус
Мушу підтвердити, що пам'ятник Підкові є нерозбірним. Ми з вуйком придумали дуже конкретний захист від вандалів.
Like · 6 · Tuesday at 3:03am
Ганна Черкаська
У Запоріжжі був справжній анекдот. До 60-річчя ЧК треба було відзначитися - поставити памятник Дзержинському. У одного з майстрів було творіння, де було порушено всі закони мистецтва. Величезні чоботи, багатометрова шинелка і мусіпусінька безтолковка. Цю поторочу й поставили на майдані Волі (як символ Свободи!). Пройшов час, а комісія ніяк не визнавала ту порнуху памятником. Довелося кадебістам воспітнути держкомісію. І сьогодні стоїть те опудало.
Like · 7 · Tuesday at 3:05am
Dmitry Bezruk
Уся історія мистецтва просякнута величчю правди з патиною гумору. І не лише класичного. Так, до прикладу, як Ви думаєте, куди дивиться "Батьківщина-Мати" на правому березі Дніпра? У напрямку Москви, - на схід!
Like · 4 · Tuesday at 3:17am
Ганна Черкаська
А як крутили Богдана в Києві?
Like · 4 · Tuesday at 3:18am
Dmitry Bezruk
Та ото ж бо і воно, що як не крути, а те, що рухає митцем не замовчиш, не спотвориш. Ті недолугі спроби спрацьовують лише на краще, - ллють воду часу на наш млин. Творять історію до переказів, - і хотів би, таке не вигадав; і волів би, - не зміг...
Like · 6 · Tuesday at 3:31am
Богдан Уневич
Треба відновлювати історичну справедливість!
Unlike · 3 · Tuesday at 9:50am
***
Хто зважався замовити і поставити перший у світі пам’ятник Тарасові Шевченку? Засновник м. Алчевська, Олексій Кирилович Алчевський, син дрібного сумського купця, торговця бакалійними та колоніальними товарами. Олексій здобув освіту у Сумах у двокласній школі, більше ніяких навчальних закладів не кінчав, але все життя займався самоосвітою, змолоду писав вірші.
19 травня 1861 р. у Сумах О. Алчевський власним коштом відкрив першу в Україні українську недільну школу. У 1862 р. Олексій Кирилович - власник чайної крамниці, у Харкові вінчався з Христиною Журавльовою. Невдовзі їхню родину знало все місто. В їхньому домі завжди звучали шевченківське слово й українська пісня. У будинку Алчевських можна було застати О. Олеся, В. Мову (Лиманського), О. Потебню, М. Косача, Г. Хоткевича та приїжджих гостей - М. Вороного, П. Куліша, Т. Рильського, послухати розмови, насолодитися грою і співом професійних майстрів. О. Алчевський очолив харківську «Громаду» (гурток української інтелігенції). Христина Данилівна почала учителювати в недільній школі Харкова. Невдовзі школу закрили й Алчевська приймала учениць вдома. Учениці, а їх було до 50 душ, віком від 15 до 45 років - колишні кріпачки, куховарки.
Згодом О. Алчевський розбагатів і потрапив до числа засновників і членів правління Харківського торговельного банку - першого у Російській імперії приватного акціонерного банку. Сам Алчевський великими капіталами не володів, але мав талант організатора. Два банки заснував разом і Іваном Вернадським (батьком видатного вченого) та Іловайським. Банківський бізнес допоміг Алчевському стати великим землевласником. Він створив одну з перших у Російській імперії промислово-фінансову групу, що об'єднала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії. Заснований Алчевським завод Донецько-Юріївського металургійного товариства (ДЮМО) був у той час єдиним в Україні металургійним підприємством, побудованим на вітчизняні капітали (решта становила власність бельгійських і британських компаній). На пам'ять про засновника заводу ДЮМО станція Юр'ївка за клопотанням російських промисловців була перейменована в 1903 р. в м. Алчевське.
Наприкінці XIX ст. власність О. Алчевського оцінювалася в 30 млн. рублів. Він на власні кошти будував бібліотеки, лікарні, церкви, школи. За його матеріальної підтримки виникли такі освітні заклади, як перша українська недільна школа в Сумах, перша жіноча недільна школа в Харкові, гірниче училище у Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), харківське комерційне училище та сільськогосподарський інститут. 1901 року О. Алчевський отримав дворянство.
Харків. Недільна жіноча школа Х. Алчевської. Арх. О. Бекетов.
З часом сім’я О. Алчевського стала великою - народилися чотири сини і дві доньки, але матері було ніколи, тому вихованням дітей опікувався батько. Він намагався дати дітям усе найкраще: освіту, власну бібліотеку, подорожі Європою. І його діти стали гордістю України.
О. Алчевський дуже любив Шевченка, знав напам’ять багато його творів. У 1899 р. він профінансував зведення першого в світі пам’ятника Тарасові Шевченку. Погруддя з дорогого білого мармуру виконав професор Петербурзької АМ Володимир Беклемішев. У ті часи неможливо було офіційно відкрити пам’ятник славетному українському поету, тому його встановили на території садиби, в саду Алчевських у Харкові.
Христина Данилівна весь час віддавала школі, яку утримував О. Алчевський. Він дав гроші на будівництво недільної школи, її збудував зять, архітектор О.М.Бекетов - чоловік дочки Ганни. Багато коштів вимагала школа, друкування книжок, укладених дружиною, фінансування товариства грамотності, громадської бібліотеки, тому Алчевський вдався до ризикованих фінансових операцій, що призвело банкрутство. Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 млн. крб. під заставу свого майна. Але міністр фінансів Сергій Вітте йому відмовив. 7 травня 1901 року О. Алчевський кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі. Версію самогубства заперечує факт, що Олексія Кириловича було поховано всередині огорожі кладовища. Є версія, що банкіра вбили конкуренти, адже справи підприємств О.Алчевського передавалися до рук Московського торгового дому братів Рябушинських.
О. Алчевського згубила не криза, а дружина, вважає сучасний дослідник Ігор Бондар-Терещенко. Міністр фінансів Сергій Вітте кредит йому дав, але не ту суму, що влаштовувала Христину Данилівну. Та навіть після банкрутства, грошей покійного вистачило на виплату всіх родинних боргів. Стало й на те, щоб Христина Данилівна й далі могла утримувати недільну школу (всього школа існувала 50 років).
***
22 травня - знаковий День України. До рідної землі пригорнувся той, хто зробив наше слово струною, що грає, і мечем, що рубає. Саме Тарас поставив слово на сторожі національної окремішності та державної незалежності. Все життя нащадки козацьких старшин, шляхта (ті, хто визначав шлях нації) допомагала Шевченкові. Вони узялися за перепоховання Тараса. Навіть дату перепоховання було обрано не випадково, адже 22 травня 1067 року відбулося перепоховання мощів Святого Миколая до італійського міста Барі. День Миколи Теплого став Днем Тараса.
22 травня 1861 року земля Канева прийняла пророка нації Тараса Шевченка. Чернеча гора, де був старий козацький монастир, де поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка, прогорнула сина України.
22 травня від Успенської церкви Києва йшла процесія до Дніпра. Серед тих, хто ніс домовину Шевченка, письменник Михайло Старицький (Княжий рід Старицьких - найдавніший в Україні, бо починався від Володимира Великого.), Микола Лисенко, Тадей Рильський, Володимир Антонович.
У радянський час усі шляхетні роди українців були знищені, а про символічне значення дня й місця поховання Шевченка ми й не здогадувалися... Мовознавці в погонах не забували, що ім’я Шевченка перекладається як бунтар, тому вдавалися до попереджувальних заходів. Немає меж фарисейству комуністів: 9 березня вони несли квіти до Тараса, читали з аркушика цитати, а 22 травня (у день перепоховання Тараса) відривалися по повній
Саме цього дня за радянських часів була мода на таємні пожежі:
• 22 травня 1963 року загинули рукописи, унікальні документи в бібліотеці Академії наук в Києві.
• 22 травня 1979 року згоріла бібліотека Ярослава Мудрого в Софії Київській.
• 22 травня 1996 року на Хрещатику, 26 загинув у вогні фонд держрадіо України.
Та саме цього дня згадували українці ім’я Тараса і 22 травня у радянські часи був днем бунту. Судіть самі:
• 22 травня 1951 року 800 студентів Харківського університету звернулися до ректора з офіційною заявою дозволити їм складати екзамени українською мовою. Що за дивина? Українська молодь рідною мовою бажає складати іспити. Наступного дня 33 студенти були арештовані й засуджені до розстрілу.
• Через десять років, 22 травня 1961 року, на стінах Харківського та Львівського університетів з`явилися чорні цифри 33. Команда ґевалів-санітарів перевірила руки студентів - скільки пропало без вісти - невідомо.
Саме 22 травня, протягом багатьох років, студенти Київського університету не мали занять, їм наказували не з`являтися цього дня ні біля пам`ятника Шевченку, ні біля університету. А за будь-якої погоди на лавах парку сиділи міцної статури чоловіки: грали у шахи, під дощем читали газети.
• 22 травня 1967 року біля пам`ятника Шевченку в Києві арештували чотирьох осіб, які просто поклали квіти. Лікар Микола Плахотнюк організував марш-протест до будинку ЦК КПУ. Ідучи, бунтарі співали:
Шалійте, шалійте, скажені кати!
Готуйте шпіонів, будуйте тюрми!
До бою сто тисяч поборників стане,
Пірвем, пірвем ті кайдани!
На балкон будинку ЦК вийшов сам Шелест, почав вести переговори: “Хлопці, та вони вже давно дома, борщ їдять, а ви мітингуєте...” Натовп не здавався. Тільки коли привезли затриманих і звільнили, люди розійшлися. Дорого заплатив Микола Плахотнюк за свій вчинок - 18 років у радянських психушках.
• 22 травня 1971 року за виступ коло пам`ятника Тарасу у Києві було арештовано й засуджено на 12 років «спецпсихушок» письменника Анатолія Лупиноса, який читав свій вірш «Покритка».
Тарасе, батьку, підійми чоло.
Поглянь на свою милу Україну.
Немало зим і весен відгуло.
І пил покрив прабатьківську руїну.
Кривавий пил.
Ні, ні, не спали ми.
Звивалися потоптані знамена.
Хиталися підвалини тюрми.
Не вмерла ще, -
Співали ми натхненно.
Співали рано. Розірвав той спів
Багнет із нами ж викутої криці.
Летіли кулі в марноблудство слів.
І жерла нам дивилися в зіниці.
Джерело:
https://m.facebook.com/photo.php?fbid=625501220866946&id=100002212206558&set=pcb.625501347533600&source=48&refid=52&ref=wizard
https://m.facebook.com/hanna.cherkasska?refid=13&ref=wizard&_ft_=qid.6016236226551632620%3Amf_story_key.-2179846580492297098
https://m.facebook.com/photo.php?fbid=626455077438227&id=100002212206558&set=pcb.626455464104855&source=48&refid=7&ref=wizard&_ft_=qid.6016236226551632620%3Amf_story_key.-2179846580492297098
20 травня 1861 р. на пароплаві «Кременчук» прах Тараса Шевченка прибув із Києва до Канева.
Там до дня поховання домовина дві доби перебувала в Успенському (Юріївському) соборі, збудованому 1144 року на кошти князя Всеволода Ольговича.
У 1587 р. гетьман Шах і козаки привезли сюди тіло знаменитого лицаря Івана Підкови (Серпяги). У соборі був похований Серпяга - український гетьман у 1577 р., який був запрошений на молдавське господарство, але підступно вбитий у Львові. За іменем Серпяги була названа Серпяжним шляхом дорога, що йшла від Канева в бік Пекарів. Як свідчать літописи, трохи пізніше в канівському монастирі прийняв чернецтво та доживав свого віку запорозький гетьман Яків Шах; друзі-гетьмани Іван Підкова та Яків Шах поховані поряд. Народні українські думи про Самійла Кішку хоронять тут і цього запорізького ватажка.
22 травня була відслужена панахида, виголошено прощальне слово настоятелем Собору протоієреєм Гнатом Мацкевичем, який сказав: «Є світло, яке подібно світилу небесному, засяявши раз, не згасає ніколи... от, браття-християни, перед Вами світло, яке світило всій Малоросії, перед Вами - Тарас Шевченко». Пам’ятний знак біля Успенського собору з написом: «Звідси почався останній шлях Тараса Шевченка на Чернечу гору в безсмертя».
За Української Народної Республіки в храмі правила автокефальна церква, богослужіння велось українською мовою. Наприкінці 20-х років більшовики пристосували приміщення Успенського собору під склад мінеральних добрив (так швидше руйнувалися залишки розписів). Нині Успенський Собор належить Московському патріархату.
Galyna Zadorovska
Колись запитала батюшку, чи збереглося у соборі поховання Підкови. Зробив великі очі.
Like · 4 · Tuesday at 12:26am
Ганна Черкаська
Galyna Zadorovska ·Храм було віддано спочатку католикам, потім москалям, тому жодної згадки про козаків не було. Зберігали нашу історію кобзарі та козацькі літописи.
Like · 12 · Tuesday at 12:32am
Galyna Zadorovska
Ми у Львові знаємо про місце поховання Підкови. На деякий час після страти його поховали в Успенській церкві, а потім козаки забрали тіло до Канева. Інша справа, що нинішні господарі церкви в Каневі, не хочуть знати історію, бо вона їм чужа.
Like · 9 · Tuesday at 12:36am
Ганна Черкаська
Та й ми у Запоріжжі знаємо історію нашу та ціну "дружби" рашистів. Вибачте, якщо образила нагадуванням усім відомої історії!
Edited · Like · 5 · Tuesday at 12:39am
Ivan Pishchyta
МП - ворожа організація на території України, так само як КПУ та ПР.
Володимир Чорновус
Всі пам'ятники Підкові в Україні створив Петро Кулик, мій вуйко.
Like · 3 · Tuesday at 1:49am
Dmitry Bezruk
Пригадую аж дві історії з життя, - у Празі, та у Львові...
На пагорбі, що над Влтавою у Празі стояв Іосиф,
Так немов би постать на віки... Та йшли оті роки... і постаті не стало...
Стоїть музичний інструмент, що міря час...
Так з гумором поставилися чехи до величі "вождя" усіх часів, -
Пройшли його часи та залишилося лише мірило часу...
У Львові інше, - ще за тої влади, коли стояли ті вожді довкола, наче наглядали...
Одного ранку майстер щось привіз. Поставив на плацу, та й був собі по всьому...
А пам'ятник Підкові й досі лічить час!
Коли ж у кабінетах тих прийшли до тями, та зрозуміли що той майстер дозволів на те не мав,
Вже було пізно, - Пам'ятник стояв!
Чіпати "зась", бо хто ж його там знає, що скажуть люди...
Вмить до Києва дійде та буде "на горіхи"...
Отакої, - На все про все своєї думки час...
14.09.2013 р.
Like · 4 · Tuesday at 2:57am
Володимир Чорновус
Мушу підтвердити, що пам'ятник Підкові є нерозбірним. Ми з вуйком придумали дуже конкретний захист від вандалів.
Like · 6 · Tuesday at 3:03am
Ганна Черкаська
У Запоріжжі був справжній анекдот. До 60-річчя ЧК треба було відзначитися - поставити памятник Дзержинському. У одного з майстрів було творіння, де було порушено всі закони мистецтва. Величезні чоботи, багатометрова шинелка і мусіпусінька безтолковка. Цю поторочу й поставили на майдані Волі (як символ Свободи!). Пройшов час, а комісія ніяк не визнавала ту порнуху памятником. Довелося кадебістам воспітнути держкомісію. І сьогодні стоїть те опудало.
Like · 7 · Tuesday at 3:05am
Dmitry Bezruk
Уся історія мистецтва просякнута величчю правди з патиною гумору. І не лише класичного. Так, до прикладу, як Ви думаєте, куди дивиться "Батьківщина-Мати" на правому березі Дніпра? У напрямку Москви, - на схід!
Like · 4 · Tuesday at 3:17am
Ганна Черкаська
А як крутили Богдана в Києві?
Like · 4 · Tuesday at 3:18am
Dmitry Bezruk
Та ото ж бо і воно, що як не крути, а те, що рухає митцем не замовчиш, не спотвориш. Ті недолугі спроби спрацьовують лише на краще, - ллють воду часу на наш млин. Творять історію до переказів, - і хотів би, таке не вигадав; і волів би, - не зміг...
Like · 6 · Tuesday at 3:31am
Богдан Уневич
Треба відновлювати історичну справедливість!
Unlike · 3 · Tuesday at 9:50am
***
Хто зважався замовити і поставити перший у світі пам’ятник Тарасові Шевченку? Засновник м. Алчевська, Олексій Кирилович Алчевський, син дрібного сумського купця, торговця бакалійними та колоніальними товарами. Олексій здобув освіту у Сумах у двокласній школі, більше ніяких навчальних закладів не кінчав, але все життя займався самоосвітою, змолоду писав вірші.
19 травня 1861 р. у Сумах О. Алчевський власним коштом відкрив першу в Україні українську недільну школу. У 1862 р. Олексій Кирилович - власник чайної крамниці, у Харкові вінчався з Христиною Журавльовою. Невдовзі їхню родину знало все місто. В їхньому домі завжди звучали шевченківське слово й українська пісня. У будинку Алчевських можна було застати О. Олеся, В. Мову (Лиманського), О. Потебню, М. Косача, Г. Хоткевича та приїжджих гостей - М. Вороного, П. Куліша, Т. Рильського, послухати розмови, насолодитися грою і співом професійних майстрів. О. Алчевський очолив харківську «Громаду» (гурток української інтелігенції). Христина Данилівна почала учителювати в недільній школі Харкова. Невдовзі школу закрили й Алчевська приймала учениць вдома. Учениці, а їх було до 50 душ, віком від 15 до 45 років - колишні кріпачки, куховарки.
Згодом О. Алчевський розбагатів і потрапив до числа засновників і членів правління Харківського торговельного банку - першого у Російській імперії приватного акціонерного банку. Сам Алчевський великими капіталами не володів, але мав талант організатора. Два банки заснував разом і Іваном Вернадським (батьком видатного вченого) та Іловайським. Банківський бізнес допоміг Алчевському стати великим землевласником. Він створив одну з перших у Російській імперії промислово-фінансову групу, що об'єднала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії. Заснований Алчевським завод Донецько-Юріївського металургійного товариства (ДЮМО) був у той час єдиним в Україні металургійним підприємством, побудованим на вітчизняні капітали (решта становила власність бельгійських і британських компаній). На пам'ять про засновника заводу ДЮМО станція Юр'ївка за клопотанням російських промисловців була перейменована в 1903 р. в м. Алчевське.
Наприкінці XIX ст. власність О. Алчевського оцінювалася в 30 млн. рублів. Він на власні кошти будував бібліотеки, лікарні, церкви, школи. За його матеріальної підтримки виникли такі освітні заклади, як перша українська недільна школа в Сумах, перша жіноча недільна школа в Харкові, гірниче училище у Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), харківське комерційне училище та сільськогосподарський інститут. 1901 року О. Алчевський отримав дворянство.
Харків. Недільна жіноча школа Х. Алчевської. Арх. О. Бекетов.
З часом сім’я О. Алчевського стала великою - народилися чотири сини і дві доньки, але матері було ніколи, тому вихованням дітей опікувався батько. Він намагався дати дітям усе найкраще: освіту, власну бібліотеку, подорожі Європою. І його діти стали гордістю України.
О. Алчевський дуже любив Шевченка, знав напам’ять багато його творів. У 1899 р. він профінансував зведення першого в світі пам’ятника Тарасові Шевченку. Погруддя з дорогого білого мармуру виконав професор Петербурзької АМ Володимир Беклемішев. У ті часи неможливо було офіційно відкрити пам’ятник славетному українському поету, тому його встановили на території садиби, в саду Алчевських у Харкові.
Христина Данилівна весь час віддавала школі, яку утримував О. Алчевський. Він дав гроші на будівництво недільної школи, її збудував зять, архітектор О.М.Бекетов - чоловік дочки Ганни. Багато коштів вимагала школа, друкування книжок, укладених дружиною, фінансування товариства грамотності, громадської бібліотеки, тому Алчевський вдався до ризикованих фінансових операцій, що призвело банкрутство. Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 млн. крб. під заставу свого майна. Але міністр фінансів Сергій Вітте йому відмовив. 7 травня 1901 року О. Алчевський кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі. Версію самогубства заперечує факт, що Олексія Кириловича було поховано всередині огорожі кладовища. Є версія, що банкіра вбили конкуренти, адже справи підприємств О.Алчевського передавалися до рук Московського торгового дому братів Рябушинських.
О. Алчевського згубила не криза, а дружина, вважає сучасний дослідник Ігор Бондар-Терещенко. Міністр фінансів Сергій Вітте кредит йому дав, але не ту суму, що влаштовувала Христину Данилівну. Та навіть після банкрутства, грошей покійного вистачило на виплату всіх родинних боргів. Стало й на те, щоб Христина Данилівна й далі могла утримувати недільну школу (всього школа існувала 50 років).
***
22 травня - знаковий День України. До рідної землі пригорнувся той, хто зробив наше слово струною, що грає, і мечем, що рубає. Саме Тарас поставив слово на сторожі національної окремішності та державної незалежності. Все життя нащадки козацьких старшин, шляхта (ті, хто визначав шлях нації) допомагала Шевченкові. Вони узялися за перепоховання Тараса. Навіть дату перепоховання було обрано не випадково, адже 22 травня 1067 року відбулося перепоховання мощів Святого Миколая до італійського міста Барі. День Миколи Теплого став Днем Тараса.
22 травня 1861 року земля Канева прийняла пророка нації Тараса Шевченка. Чернеча гора, де був старий козацький монастир, де поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка, прогорнула сина України.
22 травня від Успенської церкви Києва йшла процесія до Дніпра. Серед тих, хто ніс домовину Шевченка, письменник Михайло Старицький (Княжий рід Старицьких - найдавніший в Україні, бо починався від Володимира Великого.), Микола Лисенко, Тадей Рильський, Володимир Антонович.
У радянський час усі шляхетні роди українців були знищені, а про символічне значення дня й місця поховання Шевченка ми й не здогадувалися... Мовознавці в погонах не забували, що ім’я Шевченка перекладається як бунтар, тому вдавалися до попереджувальних заходів. Немає меж фарисейству комуністів: 9 березня вони несли квіти до Тараса, читали з аркушика цитати, а 22 травня (у день перепоховання Тараса) відривалися по повній
Саме цього дня за радянських часів була мода на таємні пожежі:
• 22 травня 1963 року загинули рукописи, унікальні документи в бібліотеці Академії наук в Києві.
• 22 травня 1979 року згоріла бібліотека Ярослава Мудрого в Софії Київській.
• 22 травня 1996 року на Хрещатику, 26 загинув у вогні фонд держрадіо України.
Та саме цього дня згадували українці ім’я Тараса і 22 травня у радянські часи був днем бунту. Судіть самі:
• 22 травня 1951 року 800 студентів Харківського університету звернулися до ректора з офіційною заявою дозволити їм складати екзамени українською мовою. Що за дивина? Українська молодь рідною мовою бажає складати іспити. Наступного дня 33 студенти були арештовані й засуджені до розстрілу.
• Через десять років, 22 травня 1961 року, на стінах Харківського та Львівського університетів з`явилися чорні цифри 33. Команда ґевалів-санітарів перевірила руки студентів - скільки пропало без вісти - невідомо.
Саме 22 травня, протягом багатьох років, студенти Київського університету не мали занять, їм наказували не з`являтися цього дня ні біля пам`ятника Шевченку, ні біля університету. А за будь-якої погоди на лавах парку сиділи міцної статури чоловіки: грали у шахи, під дощем читали газети.
• 22 травня 1967 року біля пам`ятника Шевченку в Києві арештували чотирьох осіб, які просто поклали квіти. Лікар Микола Плахотнюк організував марш-протест до будинку ЦК КПУ. Ідучи, бунтарі співали:
Шалійте, шалійте, скажені кати!
Готуйте шпіонів, будуйте тюрми!
До бою сто тисяч поборників стане,
Пірвем, пірвем ті кайдани!
На балкон будинку ЦК вийшов сам Шелест, почав вести переговори: “Хлопці, та вони вже давно дома, борщ їдять, а ви мітингуєте...” Натовп не здавався. Тільки коли привезли затриманих і звільнили, люди розійшлися. Дорого заплатив Микола Плахотнюк за свій вчинок - 18 років у радянських психушках.
• 22 травня 1971 року за виступ коло пам`ятника Тарасу у Києві було арештовано й засуджено на 12 років «спецпсихушок» письменника Анатолія Лупиноса, який читав свій вірш «Покритка».
Тарасе, батьку, підійми чоло.
Поглянь на свою милу Україну.
Немало зим і весен відгуло.
І пил покрив прабатьківську руїну.
Кривавий пил.
Ні, ні, не спали ми.
Звивалися потоптані знамена.
Хиталися підвалини тюрми.
Не вмерла ще, -
Співали ми натхненно.
Співали рано. Розірвав той спів
Багнет із нами ж викутої криці.
Летіли кулі в марноблудство слів.
І жерла нам дивилися в зіниці.
Джерело:
https://m.facebook.com/photo.php?fbid=625501220866946&id=100002212206558&set=pcb.625501347533600&source=48&refid=52&ref=wizard
https://m.facebook.com/hanna.cherkasska?refid=13&ref=wizard&_ft_=qid.6016236226551632620%3Amf_story_key.-2179846580492297098
https://m.facebook.com/photo.php?fbid=626455077438227&id=100002212206558&set=pcb.626455464104855&source=48&refid=7&ref=wizard&_ft_=qid.6016236226551632620%3Amf_story_key.-2179846580492297098