Як хочете зрозуміти як тяглість історичного досвіду впливає на нинішню ситуацію України
Записала слова пані Оксани Забужко (це перша частина, буде ще й друга), бо оператор, нібито навмисно, розфокусовує «картинку» і так дуже насиченого довгого монологу, що стає ще важче сприймати. Тому краще прочитати і зрозуміти ясніше.
***
06:05 - 19:00…і вона мені каже: ви знаєте, я от недавно читала спогади Буковського, і я впізнаю як воно все те саме і як воно повертається. І отут я, заломивши руки, сказала те, що вже потім говорила не раз публічно: діти дорогі, вибачте, будь ласка нас, ми вам нічого не розказали. Ми нічого не розказали вам із того самого досвіду отих темних абсолютно, значить асфальтом залитих у нашій свідомості 70х - 80х, які принаймні для мого покоління ще були роками нашого дорослішання студентства, і ми ці речі пам’ятаємо наживо. Тобто, покоління ваших батьків це застало наживо, але ми направду думали що це в минулому. Що це закінчилося. Що це ось доба десь, знаєте там історія троянської війни, і ми тільки тішилися весь час і казали: «як добре, що наші діти цього не знають. Що для них це минуле десь там на рівні другої світової чи першої світової війни, вони ніяким чином себе з ним ніяк не асоціюють.». І, таким чином, ми їх так ні до чого і не підготували. Архіви як раз по цьому періоду у 90у-91у році, архіви КДБ УРСР нищилися саме по цьому періоду 80х-70х роках. Себто, це той період що йде безпосередньо коли були документи котрі засвідчували, як би це сказати так елеґантно, термінами прибалтійських і чеських і польських люстрацій, СПІВПРАЦЮ урядовців і посадовців із спецслужбами ворожої держави. Себто, це той спадок, стертий, витертий, замовчаний, який отримала після 91 року незалежна Україна. І ми думали добре, ок, минуле, як би мовити, не вернеться, нібито ми поховали, ми перегорнули цю сторінку, і притому що, звичайно, ми розуміли що поруч із нами росте, кріпне, потужнішає і набухає нова реінкарнація радянської імперії, яка вже є чисто імперією спецслужб. Держава яка управляється ФСБ. ЧК, НКВД, НГБ, КГБ, ФСБ, розумієте, тут назва. Лики міняються як у Протея, але суть лишається та сама і, що головне, - тяглість історичного досвіду зберігається. Тобто, на відміну від нас, котрі не завжди розпитували своїх батьків, на відміну від наших дітей, котрим ми нічого не розказали, у тому відомстві котре сьогодні висилає «зелёных человечков» в Крим, в схід, я яке сьогодні вже відкрито проводить інтервенцію в Україну, от в тому відомстві з історичною пам’яттю і з збереженістю історичного досвіду від початку заснування ЧК, все насправді в порядку. Тобто там зберігаються всі підручники, там зберігаються всі ті старі методики, і всі ці методики в принципі можна впізнати тим, хто мав особистий досвід в радянській час, з цим відомством. А наскільки воно було тотальним, управляло життям тотально.
Згадую як мені після закінчення університету сказав один мій однокурсник «а ты что, не знаешь, кто у нас на курсе стучал?». Тобто, відомо було що в кожній компанії є принаймні один хто стучить і тому треба притримати язик, або говорити вже тільки в своєму перевіреному вузькому колі, перевіреному середовищі. Але якщо з цим досвідом удавати що його ніби не було, і в результаті тільки дивуватися, чому ми не Польща і чому ми не Чехія, і чому ми нібито незалежна країна. А тут виявляється, що вони вже прийшли, вони вже раптом у нас під ліжком, і тут виявляється що ніякого опору їм ніхто не ставить. Вони тут були, вони тут лишились, з тих самих 70х, 80х, і після того самого 91го року, і це є речі які, в принципі, скажімо сьогодні уже постфактум, уже коли відбулося, пояснювати молодшій генерації мені, наприклад, трохи ніяково. Тому що мій особистий досвід, звичайно, є дуже обмежений. Я ж кажу що це студентські роки оцього самого брежневського періоду, але принаймні для мене зв’язок із досвідом попереднього покоління, покоління пана Леоніда (Плюща), для мене цей досвід виявився саме тепер цієї зими дуже актуальний, дуже запотребований.
Я оцінила зусилля мого покійного батька, який у 7му-8му класі почав мене вчити читати газету Правда. Так, прошу не сміятися. Звичайно, що реакція була абсолютного відторгнення. Хто реагував на радянську пропаганду? Це все пропускалось повз вуха. Був такий, ніби, знаєте, інформаційний сірий шум. Це сприймалося все абсолютно іронічно, а тато мене вчив читати, добирати. Сприймалося як? Цей рефлекс зберігся і досі: «зрозуміло, у нас всё врут». От наша пропаганда совєцька то все брехня, а от відповідно за принципом протилежності, все те що на заході, все те що говорять західні голоси, от воно відповідно має бути правдою. Тобто люди взагалі схильні до біполярної картини світу. Дуже спрощеної. Тут уже я би сказала в основі якась дихотомія підсвідома. Дихотомія колективного несвідомого на добро і зло, вона все таки зберігається. Неї пробуємо проектувати на реальність, і далі локалізуємо: ось тут добро ось тут зло. Якщо совєцькая пропаганда все ложь, звездьож і так далєє, то відповідно, там має все бути правдою, а тато вчив мене читати газету «Правда», потім слухати західні голоси, порівнювати інформацію. Тобто орієнтуватись не на того хто говорить, а на те ЩО говорить. Аналізувати, вибирати інформацію звідти і звідти, порівнювати різні кути її висвітлення, і от на цьому, вже отримавши нібито об’ємну картину, 3D, тоді ще такого поняття зрозуміло не було, вчитися складати собі якусь більш чи менш адекватну картину подій. Одним словом, виробляти імунітет до інформаційних маніпуляцій. Тому що то є головний спосіб яким управляють спецслужби. А повторюю ще раз: сьогоднішня Росія - це імперія спецслужб. Це достатньо унікальний в історії людства випадок - імперія спецслужб. Спецслужби знають два головні шляхи управління суспільства: це контроль над фінансами і контроль над інформацією. Про контроль над фінансами говорити не буду, бо тут не компетентна, а от про контроль за інформацією як раз…
Мені дуже б хотілося закликати «Смолоскип» ці зустрічі якось продовжить, бо цей досвід опирання тоталітарному спецслужбівському контролю за інформацією, котрий сьогодні вже став для нас явним як інформаційна війна котра ведеться проти України. І головним, як би мовити, методом здійснення ось цього контролю, є спецоперації. Тобто нічого іншого вони не вміють. Реально. От у них все спецоперації. Це те що здійснюється в режимі якихось прихованих провокацій, чогось такого щоб незрозуміло було, що відбувається. От якісь ті тіньові сценарії котрі реалізовуються чи в межах вузьких спільнот, чи тепер вже в масштабі глобальному. І в цьому сенсі чим відрізняється для мене, ми з паном Леонідом про це говорили, наші точки зору тут не зовсім збігаються, бо різний досвід, різні покоління. Як на мене, те що сьогодні демонструє ефесбешна Росія це в принципі той самий досвід радянського КДБ тільки помножений, екстрапольований на колосальний масштаб і розмах безпрецедентний в історії людства сучасних інформаційних технологій. Простіше кажучи, це те саме брежнєвське КДБ часів моєї зеленої юності, але з інтернетом. Ну і не тільки з інтернетом. З тотальним оруелівським телебаченням, яке змотолошило, вижерло свідомість в межах їхньої власної країни. І те, яким чином відбувається екстраполяція цього досвіду на інші країни, то вже є тема окремої розмови.
***
06:05 - 19:00…і вона мені каже: ви знаєте, я от недавно читала спогади Буковського, і я впізнаю як воно все те саме і як воно повертається. І отут я, заломивши руки, сказала те, що вже потім говорила не раз публічно: діти дорогі, вибачте, будь ласка нас, ми вам нічого не розказали. Ми нічого не розказали вам із того самого досвіду отих темних абсолютно, значить асфальтом залитих у нашій свідомості 70х - 80х, які принаймні для мого покоління ще були роками нашого дорослішання студентства, і ми ці речі пам’ятаємо наживо. Тобто, покоління ваших батьків це застало наживо, але ми направду думали що це в минулому. Що це закінчилося. Що це ось доба десь, знаєте там історія троянської війни, і ми тільки тішилися весь час і казали: «як добре, що наші діти цього не знають. Що для них це минуле десь там на рівні другої світової чи першої світової війни, вони ніяким чином себе з ним ніяк не асоціюють.». І, таким чином, ми їх так ні до чого і не підготували. Архіви як раз по цьому періоду у 90у-91у році, архіви КДБ УРСР нищилися саме по цьому періоду 80х-70х роках. Себто, це той період що йде безпосередньо коли були документи котрі засвідчували, як би це сказати так елеґантно, термінами прибалтійських і чеських і польських люстрацій, СПІВПРАЦЮ урядовців і посадовців із спецслужбами ворожої держави. Себто, це той спадок, стертий, витертий, замовчаний, який отримала після 91 року незалежна Україна. І ми думали добре, ок, минуле, як би мовити, не вернеться, нібито ми поховали, ми перегорнули цю сторінку, і притому що, звичайно, ми розуміли що поруч із нами росте, кріпне, потужнішає і набухає нова реінкарнація радянської імперії, яка вже є чисто імперією спецслужб. Держава яка управляється ФСБ. ЧК, НКВД, НГБ, КГБ, ФСБ, розумієте, тут назва. Лики міняються як у Протея, але суть лишається та сама і, що головне, - тяглість історичного досвіду зберігається. Тобто, на відміну від нас, котрі не завжди розпитували своїх батьків, на відміну від наших дітей, котрим ми нічого не розказали, у тому відомстві котре сьогодні висилає «зелёных человечков» в Крим, в схід, я яке сьогодні вже відкрито проводить інтервенцію в Україну, от в тому відомстві з історичною пам’яттю і з збереженістю історичного досвіду від початку заснування ЧК, все насправді в порядку. Тобто там зберігаються всі підручники, там зберігаються всі ті старі методики, і всі ці методики в принципі можна впізнати тим, хто мав особистий досвід в радянській час, з цим відомством. А наскільки воно було тотальним, управляло життям тотально.
Згадую як мені після закінчення університету сказав один мій однокурсник «а ты что, не знаешь, кто у нас на курсе стучал?». Тобто, відомо було що в кожній компанії є принаймні один хто стучить і тому треба притримати язик, або говорити вже тільки в своєму перевіреному вузькому колі, перевіреному середовищі. Але якщо з цим досвідом удавати що його ніби не було, і в результаті тільки дивуватися, чому ми не Польща і чому ми не Чехія, і чому ми нібито незалежна країна. А тут виявляється, що вони вже прийшли, вони вже раптом у нас під ліжком, і тут виявляється що ніякого опору їм ніхто не ставить. Вони тут були, вони тут лишились, з тих самих 70х, 80х, і після того самого 91го року, і це є речі які, в принципі, скажімо сьогодні уже постфактум, уже коли відбулося, пояснювати молодшій генерації мені, наприклад, трохи ніяково. Тому що мій особистий досвід, звичайно, є дуже обмежений. Я ж кажу що це студентські роки оцього самого брежневського періоду, але принаймні для мене зв’язок із досвідом попереднього покоління, покоління пана Леоніда (Плюща), для мене цей досвід виявився саме тепер цієї зими дуже актуальний, дуже запотребований.
Я оцінила зусилля мого покійного батька, який у 7му-8му класі почав мене вчити читати газету Правда. Так, прошу не сміятися. Звичайно, що реакція була абсолютного відторгнення. Хто реагував на радянську пропаганду? Це все пропускалось повз вуха. Був такий, ніби, знаєте, інформаційний сірий шум. Це сприймалося все абсолютно іронічно, а тато мене вчив читати, добирати. Сприймалося як? Цей рефлекс зберігся і досі: «зрозуміло, у нас всё врут». От наша пропаганда совєцька то все брехня, а от відповідно за принципом протилежності, все те що на заході, все те що говорять західні голоси, от воно відповідно має бути правдою. Тобто люди взагалі схильні до біполярної картини світу. Дуже спрощеної. Тут уже я би сказала в основі якась дихотомія підсвідома. Дихотомія колективного несвідомого на добро і зло, вона все таки зберігається. Неї пробуємо проектувати на реальність, і далі локалізуємо: ось тут добро ось тут зло. Якщо совєцькая пропаганда все ложь, звездьож і так далєє, то відповідно, там має все бути правдою, а тато вчив мене читати газету «Правда», потім слухати західні голоси, порівнювати інформацію. Тобто орієнтуватись не на того хто говорить, а на те ЩО говорить. Аналізувати, вибирати інформацію звідти і звідти, порівнювати різні кути її висвітлення, і от на цьому, вже отримавши нібито об’ємну картину, 3D, тоді ще такого поняття зрозуміло не було, вчитися складати собі якусь більш чи менш адекватну картину подій. Одним словом, виробляти імунітет до інформаційних маніпуляцій. Тому що то є головний спосіб яким управляють спецслужби. А повторюю ще раз: сьогоднішня Росія - це імперія спецслужб. Це достатньо унікальний в історії людства випадок - імперія спецслужб. Спецслужби знають два головні шляхи управління суспільства: це контроль над фінансами і контроль над інформацією. Про контроль над фінансами говорити не буду, бо тут не компетентна, а от про контроль за інформацією як раз…
Мені дуже б хотілося закликати «Смолоскип» ці зустрічі якось продовжить, бо цей досвід опирання тоталітарному спецслужбівському контролю за інформацією, котрий сьогодні вже став для нас явним як інформаційна війна котра ведеться проти України. І головним, як би мовити, методом здійснення ось цього контролю, є спецоперації. Тобто нічого іншого вони не вміють. Реально. От у них все спецоперації. Це те що здійснюється в режимі якихось прихованих провокацій, чогось такого щоб незрозуміло було, що відбувається. От якісь ті тіньові сценарії котрі реалізовуються чи в межах вузьких спільнот, чи тепер вже в масштабі глобальному. І в цьому сенсі чим відрізняється для мене, ми з паном Леонідом про це говорили, наші точки зору тут не зовсім збігаються, бо різний досвід, різні покоління. Як на мене, те що сьогодні демонструє ефесбешна Росія це в принципі той самий досвід радянського КДБ тільки помножений, екстрапольований на колосальний масштаб і розмах безпрецедентний в історії людства сучасних інформаційних технологій. Простіше кажучи, це те саме брежнєвське КДБ часів моєї зеленої юності, але з інтернетом. Ну і не тільки з інтернетом. З тотальним оруелівським телебаченням, яке змотолошило, вижерло свідомість в межах їхньої власної країни. І те, яким чином відбувається екстраполяція цього досвіду на інші країни, то вже є тема окремої розмови.