Причина нинішньої зупинки Майдану
Усім мусить бути відомим що совок стояв на крадіжці всіх рівнів та на примусовій праці тих хто не мав можливості втекти від рабської закритої системи щоб також мати нагоду красти. Або будь-яка людина працювала як безправна істота та крала, щоб хоч якось повернути те що недоплатили «по плану» і закону, та не поплило все чесно зароблене незворотне у «закрома родіньі» звідки вже ніколи не припадало виробникам. Хіба тільки у вигляді «путьовки» особливо наближеним до приручених партійних паразитичних структур мімікрично званих евфемізмом «профсоюз» (бо професіоналів та їх інтересів там зроду не бачили), чи у вигляді «пільг» державно-патерналістського штибу. Або у вигляді "преференційного не оподаткування" та безкоштовного користуванням "особам наближеним до імператора" та певним провладним соціальним угрупуванням. Усе перераховане було б дійсно вважати поверненням оплати за власну творчість та працю у вигляді послуг, чи підтримку соціально обділених, аби поверталося воно саме тим хто заслуговує для суспільства та себе, а не «нєпрічастным лєвим». Або сиротинсько вибраним частково з справді «заслужених» (показово, показушно та демогагічно-ідеологічно «для прімєра»), та декільком тим хто таки проскочив через кумів та знайомих, а решті дуля, або залишки з барського столу. Таку «життєву правду» донині неможливо було оскаржити через тотальне совєцьке агентурне стукачество, купівлю формувальників ідей, та терор з страхом за життя та за засоби існування. У такому стані ми дійшли до «незалежності».
Попередньо описані совкотворчі засади ніколи «офіційно» не було проговорено, ще менше обговорено, а тому і не дуже й то усвідомлено. «Життєва правда» доходила до широких мас «людей звичайних» тільки на побутовому "кухонно-дітонавчальному" рівні, ставши «народною» ідеологією що протиставляла себе ідеологічній брехні «партії і правітєльства». З цією «цивілізаційною» засадою виборсались українці з совку і стала вона головною, помінявшись місцями з совєцьким дискурсом що продовжує панувати українською політикою, де все мусить бути «про закону» і політика є справою влади, аж ніяк не громадян що продовжують зватися «населенням» та «виборцями» без вибору. "Населення" щиро впевнене, що вони політики впроваджувати не можуть, що це навіть підсудно (бо так і є), а можуть максимум вимогати економічних "послаблень" свого пограбування у тих хто "має право впроваджувати політики". Таким чином, мало того що увічнюється традиційне підкилимове «ручноє управлєніє» та розподіл чужого (по визначенню «незаконні» після делегалізації совкового вождізму), так ще й «центральний уряд» ще з дня «незалежності» (не соборності) бачить себе не втіленням держави, а тимчасовими «врємєнщиками», які не зовсім законно (тому що не «авторизовано» ну дуже високим, «релігійних витоків» начальством, «народ» то їм ніщо), сіли у занадто велике їм крісло і «посмєлі дєрзать», боязливо очікуючи що прийдуть справжні «хазяїва» та попруть їх з постколоніальних крісел. Так само бачать їх пост-совкові люди як тільки згадують про «велич машини» радянського комуністичного катка що російським фашистським націоналізмом розщавила усе українське. У такому ключі дійшли ми до нинішньої кризи яку хотів розв’язати Майдан, але потонув знов у тенетах абсурду що розкидали можновладці, бо розуміють що інакше їм кінець.
Майдан отримав широкий світовий розголос тому що нині весь світ переживає кризу спричинену глобальною олігархізацією національних економік, де міжнародними гравцями вже не виступають попи згуртовані церквами, навіть не міжнародні монополії виробництва, що є тільки ширмами у цьому мімікричному світі, а нарко-імперії та інформаційні тренерства та інформаційні «черв'яки» для послуг паразитам, що «малюють» світ ошуканим. Постіндустріальний світ став по суті бюрократичним, і широка «общєствєнность» зрозуміла, що виробництво є далеко куди менш прибутковим «бізнесом» ніж розподіл, розпил, інформаційне збиткування, та традиційне для «цивілізацій» грабіжництво природних ресурсів та сусідів.
У такому стані перед Україною та сусідньою РФ стоїть задача десовєтізації, ускладнена тим, що радянська система функціонувала на потенціалі ставлення поза законом (або «прив’язуючи» до себе брудними бандитськими оборудками та розбещуючи матеріально) виробників та творців благ, та роблячи всемогутніми тих хто розподіляє. Система мусить годувати апарат «контролерів» та утримувати голодними низові гілки структури щоб крали хабарничали та вимагали завзятіше, нехай у власної бази з якої «видерлися» у більш привілейовану касту.
У такій ситуації з’являється запитання про те, кого і як люструвати, з тих хто «скованные одной цепью, связанные одной целью» (і мета ця - паразитство на залякуванні та захоплення чужого). Совки починають філософствувати на тему що усі уряди та капітали починали з грабіжництва та тільки потім отесалися до «респектабельних». Що тільки треба поставити великий капітал (олігархів) у «законні рамки» і все піде як по маслу. Інакше - бідність, відтоки капіталу з країни, «пєредєл награбленного» та інші неприємні речі які вже всі совки «проходили».
Але це зовсім не так. Відтік капіталів відбувається однаково переховучись по офшорах, бо не має і не може мати легалізації в країні яка грабується, позики розкрадаються, вироблене монопольно скупається за безцінь на спекулятивно продається навіть з "кидками" клієнтів, та твориться подібне лихо навіть при "контрольованих" олігархах яких не існує у природі, інакше б вони звалися просто багатими людьми, бо оліхархія як раз є "злиття" "держави з капіталом".
Хоча визнаю, цим «залізним» аргументам можна повірити щиро та від усієї душі, особливо тому що вони є частковою правдою, і решта життєвого досвіду підкаже нам, що найчастіше так і трапляється, бо «всі ми однакові». Але якщо припустити що ця модель є винятковим механізмом збагачення, виходить що не відбувалось би революцій взагалі. Революції відбуваються не тому, що «вєрхі нє могут, а нізи нє хатят» (бо міць та бажання виникають тільки тоді коли є матеріальна база для хотєлок та могутностей і теза є слідством, а не причиною), а тому що відбувається якісний стрибок у рівні життя людства завдяки інноваціям виробників та розподільників, і старі схеми починають заважати геть усьому і усім з акторів революцій. Постраждалі у революціях виявляються найпристосованішими паразитами яких революція і хоче скинути в першу чергу щоб не заважали новим суспільним відносинам. Вони є самі гладкі, самі «гламурні», ідеологічна машина їм «робить свиту», і скидати їх «очаровашек» просто так страшно, хоча б тому що мавпяче плем’я дуже поважає силу. Але справа у тому, що вони вже силою не є! Вони мають достатньо ресурсів щоб вбити самих активних та безпосередні загрози собі, тим хто має факти до їх розвінчання «а король-то голый!» (капєц, заловили та пустили з розпоротим пузом тонути як найкраща сицілійська мафія загрозу, а вона поперла від якогось казкового хлопчиська чи дівчинки що «не доганяє»!). Як у новоцивілізаційному міфі про вбивання всіх немовлят щоб найнешкілоивіші паростки проросли поза кордону впливу та проросли як настав час.
Тоді починають з’являтися аргументи що «грабь награблєнноє» то не є метод, що однаково усе знов розподілиться як було серед розумними та дурними. Але ж це відверта брехня! По перше не між розумними та дурними, а між паразитами що мають надлишок бо навчились відбирати та творцями що зайняті виробництвом і не мають часу (такі умови їм створили паразити та не мають природної схильності до торгашества) щоб самим влаштовувати свою долю та впливати на розподіл увага! не відібраного, а виробленого їми самими! Що треба відрізняти тих, хто ховається «від держави» (а насправді купки схиблених паразитів з закритого загарбницького клюбу що ідеологічно морально та емоційно гнітять своїх жертв за допомогою ЗМІ), та податки унеможливлюють прибуток взагалі, та тими хто грабує від імені держави й тихо нелегально присвоює чужу інфраструктуру. Хто замість як створювати та вкладати, привласнює розпилює та перепродає, або бере без віддачі (мінімальне утримання щоб не вмерло до рахунку не береться). Хто «виділяє з бюджету» на гарну суспільну справу залишившись з левиною часткою того що виділяє. Хоча не має права ні на наймінімальнішу фракцію позазадекларованого коли ті гроші призначалися. Навчитися контролювати таких клептоманів є наша задача. І в цьому мусить допомогти Конституційний закон України про вибори та референдум який є ледве не єдиним порятунком у нашій складній ситуації глобальної ідеологічної корупції.
Попередньо описані совкотворчі засади ніколи «офіційно» не було проговорено, ще менше обговорено, а тому і не дуже й то усвідомлено. «Життєва правда» доходила до широких мас «людей звичайних» тільки на побутовому "кухонно-дітонавчальному" рівні, ставши «народною» ідеологією що протиставляла себе ідеологічній брехні «партії і правітєльства». З цією «цивілізаційною» засадою виборсались українці з совку і стала вона головною, помінявшись місцями з совєцьким дискурсом що продовжує панувати українською політикою, де все мусить бути «про закону» і політика є справою влади, аж ніяк не громадян що продовжують зватися «населенням» та «виборцями» без вибору. "Населення" щиро впевнене, що вони політики впроваджувати не можуть, що це навіть підсудно (бо так і є), а можуть максимум вимогати економічних "послаблень" свого пограбування у тих хто "має право впроваджувати політики". Таким чином, мало того що увічнюється традиційне підкилимове «ручноє управлєніє» та розподіл чужого (по визначенню «незаконні» після делегалізації совкового вождізму), так ще й «центральний уряд» ще з дня «незалежності» (не соборності) бачить себе не втіленням держави, а тимчасовими «врємєнщиками», які не зовсім законно (тому що не «авторизовано» ну дуже високим, «релігійних витоків» начальством, «народ» то їм ніщо), сіли у занадто велике їм крісло і «посмєлі дєрзать», боязливо очікуючи що прийдуть справжні «хазяїва» та попруть їх з постколоніальних крісел. Так само бачать їх пост-совкові люди як тільки згадують про «велич машини» радянського комуністичного катка що російським фашистським націоналізмом розщавила усе українське. У такому ключі дійшли ми до нинішньої кризи яку хотів розв’язати Майдан, але потонув знов у тенетах абсурду що розкидали можновладці, бо розуміють що інакше їм кінець.
Майдан отримав широкий світовий розголос тому що нині весь світ переживає кризу спричинену глобальною олігархізацією національних економік, де міжнародними гравцями вже не виступають попи згуртовані церквами, навіть не міжнародні монополії виробництва, що є тільки ширмами у цьому мімікричному світі, а нарко-імперії та інформаційні тренерства та інформаційні «черв'яки» для послуг паразитам, що «малюють» світ ошуканим. Постіндустріальний світ став по суті бюрократичним, і широка «общєствєнность» зрозуміла, що виробництво є далеко куди менш прибутковим «бізнесом» ніж розподіл, розпил, інформаційне збиткування, та традиційне для «цивілізацій» грабіжництво природних ресурсів та сусідів.
У такому стані перед Україною та сусідньою РФ стоїть задача десовєтізації, ускладнена тим, що радянська система функціонувала на потенціалі ставлення поза законом (або «прив’язуючи» до себе брудними бандитськими оборудками та розбещуючи матеріально) виробників та творців благ, та роблячи всемогутніми тих хто розподіляє. Система мусить годувати апарат «контролерів» та утримувати голодними низові гілки структури щоб крали хабарничали та вимагали завзятіше, нехай у власної бази з якої «видерлися» у більш привілейовану касту.
У такій ситуації з’являється запитання про те, кого і як люструвати, з тих хто «скованные одной цепью, связанные одной целью» (і мета ця - паразитство на залякуванні та захоплення чужого). Совки починають філософствувати на тему що усі уряди та капітали починали з грабіжництва та тільки потім отесалися до «респектабельних». Що тільки треба поставити великий капітал (олігархів) у «законні рамки» і все піде як по маслу. Інакше - бідність, відтоки капіталу з країни, «пєредєл награбленного» та інші неприємні речі які вже всі совки «проходили».
Але це зовсім не так. Відтік капіталів відбувається однаково переховучись по офшорах, бо не має і не може мати легалізації в країні яка грабується, позики розкрадаються, вироблене монопольно скупається за безцінь на спекулятивно продається навіть з "кидками" клієнтів, та твориться подібне лихо навіть при "контрольованих" олігархах яких не існує у природі, інакше б вони звалися просто багатими людьми, бо оліхархія як раз є "злиття" "держави з капіталом".
Хоча визнаю, цим «залізним» аргументам можна повірити щиро та від усієї душі, особливо тому що вони є частковою правдою, і решта життєвого досвіду підкаже нам, що найчастіше так і трапляється, бо «всі ми однакові». Але якщо припустити що ця модель є винятковим механізмом збагачення, виходить що не відбувалось би революцій взагалі. Революції відбуваються не тому, що «вєрхі нє могут, а нізи нє хатят» (бо міць та бажання виникають тільки тоді коли є матеріальна база для хотєлок та могутностей і теза є слідством, а не причиною), а тому що відбувається якісний стрибок у рівні життя людства завдяки інноваціям виробників та розподільників, і старі схеми починають заважати геть усьому і усім з акторів революцій. Постраждалі у революціях виявляються найпристосованішими паразитами яких революція і хоче скинути в першу чергу щоб не заважали новим суспільним відносинам. Вони є самі гладкі, самі «гламурні», ідеологічна машина їм «робить свиту», і скидати їх «очаровашек» просто так страшно, хоча б тому що мавпяче плем’я дуже поважає силу. Але справа у тому, що вони вже силою не є! Вони мають достатньо ресурсів щоб вбити самих активних та безпосередні загрози собі, тим хто має факти до їх розвінчання «а король-то голый!» (капєц, заловили та пустили з розпоротим пузом тонути як найкраща сицілійська мафія загрозу, а вона поперла від якогось казкового хлопчиська чи дівчинки що «не доганяє»!). Як у новоцивілізаційному міфі про вбивання всіх немовлят щоб найнешкілоивіші паростки проросли поза кордону впливу та проросли як настав час.
Тоді починають з’являтися аргументи що «грабь награблєнноє» то не є метод, що однаково усе знов розподілиться як було серед розумними та дурними. Але ж це відверта брехня! По перше не між розумними та дурними, а між паразитами що мають надлишок бо навчились відбирати та творцями що зайняті виробництвом і не мають часу (такі умови їм створили паразити та не мають природної схильності до торгашества) щоб самим влаштовувати свою долю та впливати на розподіл увага! не відібраного, а виробленого їми самими! Що треба відрізняти тих, хто ховається «від держави» (а насправді купки схиблених паразитів з закритого загарбницького клюбу що ідеологічно морально та емоційно гнітять своїх жертв за допомогою ЗМІ), та податки унеможливлюють прибуток взагалі, та тими хто грабує від імені держави й тихо нелегально присвоює чужу інфраструктуру. Хто замість як створювати та вкладати, привласнює розпилює та перепродає, або бере без віддачі (мінімальне утримання щоб не вмерло до рахунку не береться). Хто «виділяє з бюджету» на гарну суспільну справу залишившись з левиною часткою того що виділяє. Хоча не має права ні на наймінімальнішу фракцію позазадекларованого коли ті гроші призначалися. Навчитися контролювати таких клептоманів є наша задача. І в цьому мусить допомогти Конституційний закон України про вибори та референдум який є ледве не єдиним порятунком у нашій складній ситуації глобальної ідеологічної корупції.