У зв'язку з "сакральним Кримом" - колись написав щодо Володимирового хрещення
статтю в Енциклопедії Історії України
ХРЕЩЕННЯ РУСІ 987-989 - прийняття християнства як державної релігії Київською Руссю за правління Володимира Святославича. У вузькому значенні під Х. Р. розуміють акт масового хрещення киян, яке за літописною хронологією відбулося 988. Незважаючи на величезну важливість цієї події для історії східного слов’янства, достовірних фактів про неї відомо досить небагато.
Хрещення 987-89 років можна розглядати як завершальний етап тривалого процесу поширення християнської віри в Русі, що зайняв більше 100 років. Візантійські джерела розглядали Русь як християнізовану країну ще з кінця 9 ст. Частина дослідників пов’язує згадку про «народ Рос», що охрестився після невдалого набігу на Константинополь у 860, із літописним київським князем Аскольдом, похід якого на Візантію «Повість временних літ» датує 867. Але літопис не згадує про його хрещення, а візантійські джерела не згадують імені руського ватажка, тому деякі історики вважають, що в 860 хрестилися якісь інші, «не-київські» руси. В будь-якому разі це хрещення не мало ніяких наслідків.
Але вже в розповіді про угоду князя Ігоря з Візантією (944) літопис згадує про те, що багато хто з дружинників князя був християнином. Також точно відомо, що хрестилася його вдова, княгиня Ольга.
Руський літопис розповідає про те, що син Святослава Ігоревича князь Володимир після перемоги в усобиці Святославичів приділяв велику увагу питанню релігії, вочевидь шукаючи ідеологічної підтримки своїй владі. На початку свого правління Володимир спробував створити реформований державний поганський культ, що включав у тому числі людські жертви. Є різні спроби реконструкції намірів Володимира на базі переліку поганських богів, ідоли яких були ним начебто встановлені у Києві (наприклад, як спроба синтезувати місцеві поганські культи в єдиний загальнодержавний пантеон; робляться спроби прив’язати згадані назви богів до конкретних згадуваних в літописі назв племен Русі, або ж навіть до неслов’янських племен; висловлюється й думка що перелік поганських ідолів сам був книжною реконструкцією автора Повісті), але сама така спроба свідчить про те, що Володимир усвідомлював необхідність винайдення спільної ідеології для досить аморфного утворення, яким була держава ранніх Рюриковичів.
На початку свого правління Володимир здійснив похід на захід, долучивши до Русі майбутню Західну Україну. Русь тепер стала безпосередньо межувати із Польщею. Польський князь Мєшко охрестився та зробив християнство державною релігією у 966. Контакт з Польщею повинен був показати свіжий досвід хрещення поганської держави і переваги християнської релігії, із її традицією підтримки світської влади як інструмента державної єдності над реформованим поганським культом, встановленим Володимиром.
Літописна оповідь про «вибір віри» Володимиром, про запрошення представників різних монотеїстичних релігій та про посилку бояр Володимира до країн різної віри, скоріше за все мандрівний сюжет (наприклад, є схожа оповідь по «вибір віри» володарем болгар дунайських за 100 років до Володимира). Але не можна виключити того, що Володимир справді активно цікавився вірами сусідніх країн, як і того, що в Русі християнство мало міцні позиції, та зберігалася пам’ять про хрещення «мудрої» княгині Ольги.
До хрещення Володимира підштовхнув зовнішній чинник. У 987 чи 988 до нього звернувся за військовою допомогою (вірогідно, посилаючись на угоду, укладену князем Святославом у 971) візантійський імператор Василій ІІ, проти якого у серпні чи вересні 987 підняв заколот командувач східної візантійської армії Варда Фока. Фока проголосив себе імператором, і його владу визнала вся східна частина імперії, звідки походили найкращі війська Візантії. Василій ІІ міг шукати збройну силу лише за межами своєї держави. Володимир погодився за умови, що імператор віддасть йому в дружини свою сестру Анну. Василій ІІ висунув зустрічну умову про те, що Володимир має охреститися разом з усім народом Русі.
З точки зору середньовічної дипломатії шлюб із «порфирородною» (тобто народженою в той час, коли її батько був імператором) візантійською принцесою був величезним успіхом Володимира. Князь досягнув величезного престижу на європейській арені, ставши зятем візантійського імператора. Є згадки про те, що про сватання Володимира до Анни стало відомо при дворі короля Франції вже на початку 988.
На початку 988 6-тисячний експедиційний корпус русів вирушила на допомогу імператорові Василію ІІ. Точно відомо, що руський корпус брав участь у двох переможних битвах із військом узурпатора Варда Фоки: улітку 988 під Хрисополем (тепер Ускюдар, у складі Стамбула, на азійському березі протоки Босфор), а також у квітні 989 під Абідосом (давнє місто на азійському березі протоки Дарданелли) разом з військом імператора руське військо розбило збройні сили Фоки, а сам узурпатор був убитий. Точно відомо також що князь Володимир десь в цей же час захопив візантійське місто Херсон (Корсунь; Херсонес Таврійський) у Криму. Точна дата здобуття Херсона Володимиром не знайдена у візантійських джерелах, і серед дослідників немає єдиної думки як про мотиви Володимира щодо нападу на Херсонес, так і про час цієї акції.
«Повість временних літ» оповідає, що Володимир захопив Херсон, щоб примусити імператора віддати за нього Анну. Це часто тлумачать як доказ того, що незважаючи на руську військову допомогу, Василій ІІ не квапився віддавати сестру за Володимира і був змушений виконати обіцянку лише під тиском. Таким чином здобуття Херсона датують 989 чи навіть 990, після придушення заколоту Варда Фоки. Відповідно, дата масового хрещення киян також зсувається на 989 чи 990. Ця думка знаходить підтримку в незалежній від літописання традиції (збереглася у церковних руських творах), яка твердить, що похід на Херсон відбувся «на третє літо» після хрещення Володимира, тобто в 990 чи 991. Інший варіант реконструкції хронології хрещення враховує великий проміжок між перемогами під Хрисополем і Абідосом та вміщує здобуття Херсона і хрещення Русі між літом 988 і весною 989: начебто після першої перемоги Василь набрався впевненості й відмовився виконувати угоду; руський корпус припинив допомогу, а Володимир пішов у похід на Крим. Деякі дослідники, навпаки, вважають похід на Херсон актом військової допомоги Володимира Василію ІІ, бо це місто начебто підтримало Варда Фоку. Іноді похід на Херсон поміщають перед угодою з імператором та розглядають його у контексті війн Русі з Візантією: Володимир скористався слабкістю імперії, щоб вдарити в її уразливе місце, і імператор був змущений віддати Володимирові сестру.
Немає також єдиної думки щодо місця хрещення Володимира. Автор «Повісті...» вважав, що він хрестився у Херсоні, але вказував і на альтернативні (і невірні з його точки зору) думки про те, що Володимир хрестився у Києві чи навіть у Василеві. Деякі сучасні дослідники все ж таки схиляються до хрещення в Києві.
Згідно з літописом, після того, як Володимир повернувся з корсунського походу, було повалено поганських ідолів, а наступного дня священики, що прибули з Константинополя й Херсона, провели масове хрещення киян у водах Почайни. Володимир оголосив, що хрещення для киян є тестом на персональну лояльність своєму князеві: «аще не ѡбрѧщетьсѧ кто заоутра на рѣцѣ ... противникъ мнѣ да будеть». У літописі є натяк про те, що княжий двір охрестився раніше за простих киян, і їхній приклад справив позитивне враження.
На півночі Русі, де християнство було перед тим менш поширене, впровадження нової державної релігії було зустрінуто вороже. Новгородський літопис згадує, що Володимир послав хрестити Новгород свого дядька Добриню разом з єпископом Акимом Корсунянином; є також непевного походження згадки по те, що новгородців довелося хрестити силою. Разом з тим, літопис згадує про те, що й серед киян були люди, вороже налаштовані до нової релігії. Антихристиянські повстання відбувалися й пізніше, у 20-х і 70-х роках 11 ст., але вже лише на північно-східних околицях Русі. У 12 ст. у землі вятичів загинув від рук поган християнський місіонер монах Кукша. Літопис та інші джерела також згадують про довге збереження елементів поганства у народі.
Володимир наказав збудувати у Києві храм, присвячений Богородиці (відомий як Десятинна церква), встановив церковну десятину і влаштував школи для навчання грамоті. Разом із релігією із Візантії Русь запозичила й церковну організацію. Імовірно, за правління Володимира було створено підпорядковану Константинопольському патріархату Київську митрополію (див. Київські ієрархи).
Прийняття Руссю християнства як державної релігії зробило Русь частиною світового християнського суспільства, а надто зблизило її з Візантією, найбільш розвинутою державою тогочасної Європи. Прийняття християнства від Константинополя, а не від Риму, призвело до того, що Русь у середині 11 ст. опинилася по східний бік Великого Розколу 1054, із величезними цивілізаційними наслідками, відлуння яких триває й досі.
Християнство сприяло розширенню економічних і культурних зв’язків Русі з європейськими країнами, а також зміцненню зв’язків між окремими землями Русі. Під впливом християнства відбулися зміни в культурі руського суспільства, що збагатили її. Набуло поширення запозичене з Візантії мистецтво: живопис, архітектура, гімнографія, а також писемність і писемна література.
Літ.: Повесть временных лет, ч. 1-2, М.- Л., 1950; Андрусяк М., Початки християнства в Україні, Український Історик, 1979. - №1/4, стор. 5-14; Ариньон Ж.-П., Международные отношения Киевской Руси в середине Х в. и крещение княгини Ольги, Византийский Временник, т. 41, стр. 113-124; Будовниц И. У., Общественно-политическая мысль Древней Руси (XI-XIV вв.), М., 1960; Греков Б. Д., Киевская Русь, М., 1953; Лихачев Д. С, Возникновение древнерусской литературы, М.-Л., 1952; Мельникова Е.А. (ред.), Древняя Русь в свете зарубежных источников, М., 1999; Назаренко А.В., Когда же княгиня Ольга ездила в Константинополь?, Византийский Временник, т. 50, стр. 66-84; Poppe A. The rise of Christian Russia.-London, 1982; Поппе А. Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. // Укр.іст.журн. 1990.-№ 6.-С.20-33; Роменский А., Еще раз о причинах Корсунского похода Владимира Святославича, Актуальні проблеми 2011, Вип. 14, стор. 46-52; Рыбаков Б. А., Первые века русской истории, М., 1964; Рыбаков Б. A., Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи, (М., 1963); Церковь в истории России (IX в. - 1917 г.) [Критические очерки]. М., 1966; Васильев М.А. Великий князь Владимир Святославич: от языческой реформы к крещению Руси // Славяноведение, 1994.-№ 2.-С.38-55; Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII століття /Переклад з англійської М. Габлевич. - Львів, 2001; Winter Е., Russland und das Papsttum, t. 1, B., 1960.
ХРЕЩЕННЯ РУСІ 987-989 - прийняття християнства як державної релігії Київською Руссю за правління Володимира Святославича. У вузькому значенні під Х. Р. розуміють акт масового хрещення киян, яке за літописною хронологією відбулося 988. Незважаючи на величезну важливість цієї події для історії східного слов’янства, достовірних фактів про неї відомо досить небагато.
Хрещення 987-89 років можна розглядати як завершальний етап тривалого процесу поширення християнської віри в Русі, що зайняв більше 100 років. Візантійські джерела розглядали Русь як християнізовану країну ще з кінця 9 ст. Частина дослідників пов’язує згадку про «народ Рос», що охрестився після невдалого набігу на Константинополь у 860, із літописним київським князем Аскольдом, похід якого на Візантію «Повість временних літ» датує 867. Але літопис не згадує про його хрещення, а візантійські джерела не згадують імені руського ватажка, тому деякі історики вважають, що в 860 хрестилися якісь інші, «не-київські» руси. В будь-якому разі це хрещення не мало ніяких наслідків.
Але вже в розповіді про угоду князя Ігоря з Візантією (944) літопис згадує про те, що багато хто з дружинників князя був християнином. Також точно відомо, що хрестилася його вдова, княгиня Ольга.
Руський літопис розповідає про те, що син Святослава Ігоревича князь Володимир після перемоги в усобиці Святославичів приділяв велику увагу питанню релігії, вочевидь шукаючи ідеологічної підтримки своїй владі. На початку свого правління Володимир спробував створити реформований державний поганський культ, що включав у тому числі людські жертви. Є різні спроби реконструкції намірів Володимира на базі переліку поганських богів, ідоли яких були ним начебто встановлені у Києві (наприклад, як спроба синтезувати місцеві поганські культи в єдиний загальнодержавний пантеон; робляться спроби прив’язати згадані назви богів до конкретних згадуваних в літописі назв племен Русі, або ж навіть до неслов’янських племен; висловлюється й думка що перелік поганських ідолів сам був книжною реконструкцією автора Повісті), але сама така спроба свідчить про те, що Володимир усвідомлював необхідність винайдення спільної ідеології для досить аморфного утворення, яким була держава ранніх Рюриковичів.
На початку свого правління Володимир здійснив похід на захід, долучивши до Русі майбутню Західну Україну. Русь тепер стала безпосередньо межувати із Польщею. Польський князь Мєшко охрестився та зробив християнство державною релігією у 966. Контакт з Польщею повинен був показати свіжий досвід хрещення поганської держави і переваги християнської релігії, із її традицією підтримки світської влади як інструмента державної єдності над реформованим поганським культом, встановленим Володимиром.
Літописна оповідь про «вибір віри» Володимиром, про запрошення представників різних монотеїстичних релігій та про посилку бояр Володимира до країн різної віри, скоріше за все мандрівний сюжет (наприклад, є схожа оповідь по «вибір віри» володарем болгар дунайських за 100 років до Володимира). Але не можна виключити того, що Володимир справді активно цікавився вірами сусідніх країн, як і того, що в Русі християнство мало міцні позиції, та зберігалася пам’ять про хрещення «мудрої» княгині Ольги.
До хрещення Володимира підштовхнув зовнішній чинник. У 987 чи 988 до нього звернувся за військовою допомогою (вірогідно, посилаючись на угоду, укладену князем Святославом у 971) візантійський імператор Василій ІІ, проти якого у серпні чи вересні 987 підняв заколот командувач східної візантійської армії Варда Фока. Фока проголосив себе імператором, і його владу визнала вся східна частина імперії, звідки походили найкращі війська Візантії. Василій ІІ міг шукати збройну силу лише за межами своєї держави. Володимир погодився за умови, що імператор віддасть йому в дружини свою сестру Анну. Василій ІІ висунув зустрічну умову про те, що Володимир має охреститися разом з усім народом Русі.
З точки зору середньовічної дипломатії шлюб із «порфирородною» (тобто народженою в той час, коли її батько був імператором) візантійською принцесою був величезним успіхом Володимира. Князь досягнув величезного престижу на європейській арені, ставши зятем візантійського імператора. Є згадки про те, що про сватання Володимира до Анни стало відомо при дворі короля Франції вже на початку 988.
На початку 988 6-тисячний експедиційний корпус русів вирушила на допомогу імператорові Василію ІІ. Точно відомо, що руський корпус брав участь у двох переможних битвах із військом узурпатора Варда Фоки: улітку 988 під Хрисополем (тепер Ускюдар, у складі Стамбула, на азійському березі протоки Босфор), а також у квітні 989 під Абідосом (давнє місто на азійському березі протоки Дарданелли) разом з військом імператора руське військо розбило збройні сили Фоки, а сам узурпатор був убитий. Точно відомо також що князь Володимир десь в цей же час захопив візантійське місто Херсон (Корсунь; Херсонес Таврійський) у Криму. Точна дата здобуття Херсона Володимиром не знайдена у візантійських джерелах, і серед дослідників немає єдиної думки як про мотиви Володимира щодо нападу на Херсонес, так і про час цієї акції.
«Повість временних літ» оповідає, що Володимир захопив Херсон, щоб примусити імператора віддати за нього Анну. Це часто тлумачать як доказ того, що незважаючи на руську військову допомогу, Василій ІІ не квапився віддавати сестру за Володимира і був змушений виконати обіцянку лише під тиском. Таким чином здобуття Херсона датують 989 чи навіть 990, після придушення заколоту Варда Фоки. Відповідно, дата масового хрещення киян також зсувається на 989 чи 990. Ця думка знаходить підтримку в незалежній від літописання традиції (збереглася у церковних руських творах), яка твердить, що похід на Херсон відбувся «на третє літо» після хрещення Володимира, тобто в 990 чи 991. Інший варіант реконструкції хронології хрещення враховує великий проміжок між перемогами під Хрисополем і Абідосом та вміщує здобуття Херсона і хрещення Русі між літом 988 і весною 989: начебто після першої перемоги Василь набрався впевненості й відмовився виконувати угоду; руський корпус припинив допомогу, а Володимир пішов у похід на Крим. Деякі дослідники, навпаки, вважають похід на Херсон актом військової допомоги Володимира Василію ІІ, бо це місто начебто підтримало Варда Фоку. Іноді похід на Херсон поміщають перед угодою з імператором та розглядають його у контексті війн Русі з Візантією: Володимир скористався слабкістю імперії, щоб вдарити в її уразливе місце, і імператор був змущений віддати Володимирові сестру.
Немає також єдиної думки щодо місця хрещення Володимира. Автор «Повісті...» вважав, що він хрестився у Херсоні, але вказував і на альтернативні (і невірні з його точки зору) думки про те, що Володимир хрестився у Києві чи навіть у Василеві. Деякі сучасні дослідники все ж таки схиляються до хрещення в Києві.
Згідно з літописом, після того, як Володимир повернувся з корсунського походу, було повалено поганських ідолів, а наступного дня священики, що прибули з Константинополя й Херсона, провели масове хрещення киян у водах Почайни. Володимир оголосив, що хрещення для киян є тестом на персональну лояльність своєму князеві: «аще не ѡбрѧщетьсѧ кто заоутра на рѣцѣ ... противникъ мнѣ да будеть». У літописі є натяк про те, що княжий двір охрестився раніше за простих киян, і їхній приклад справив позитивне враження.
На півночі Русі, де християнство було перед тим менш поширене, впровадження нової державної релігії було зустрінуто вороже. Новгородський літопис згадує, що Володимир послав хрестити Новгород свого дядька Добриню разом з єпископом Акимом Корсунянином; є також непевного походження згадки по те, що новгородців довелося хрестити силою. Разом з тим, літопис згадує про те, що й серед киян були люди, вороже налаштовані до нової релігії. Антихристиянські повстання відбувалися й пізніше, у 20-х і 70-х роках 11 ст., але вже лише на північно-східних околицях Русі. У 12 ст. у землі вятичів загинув від рук поган християнський місіонер монах Кукша. Літопис та інші джерела також згадують про довге збереження елементів поганства у народі.
Володимир наказав збудувати у Києві храм, присвячений Богородиці (відомий як Десятинна церква), встановив церковну десятину і влаштував школи для навчання грамоті. Разом із релігією із Візантії Русь запозичила й церковну організацію. Імовірно, за правління Володимира було створено підпорядковану Константинопольському патріархату Київську митрополію (див. Київські ієрархи).
Прийняття Руссю християнства як державної релігії зробило Русь частиною світового християнського суспільства, а надто зблизило її з Візантією, найбільш розвинутою державою тогочасної Європи. Прийняття християнства від Константинополя, а не від Риму, призвело до того, що Русь у середині 11 ст. опинилася по східний бік Великого Розколу 1054, із величезними цивілізаційними наслідками, відлуння яких триває й досі.
Християнство сприяло розширенню економічних і культурних зв’язків Русі з європейськими країнами, а також зміцненню зв’язків між окремими землями Русі. Під впливом християнства відбулися зміни в культурі руського суспільства, що збагатили її. Набуло поширення запозичене з Візантії мистецтво: живопис, архітектура, гімнографія, а також писемність і писемна література.
Літ.: Повесть временных лет, ч. 1-2, М.- Л., 1950; Андрусяк М., Початки християнства в Україні, Український Історик, 1979. - №1/4, стор. 5-14; Ариньон Ж.-П., Международные отношения Киевской Руси в середине Х в. и крещение княгини Ольги, Византийский Временник, т. 41, стр. 113-124; Будовниц И. У., Общественно-политическая мысль Древней Руси (XI-XIV вв.), М., 1960; Греков Б. Д., Киевская Русь, М., 1953; Лихачев Д. С, Возникновение древнерусской литературы, М.-Л., 1952; Мельникова Е.А. (ред.), Древняя Русь в свете зарубежных источников, М., 1999; Назаренко А.В., Когда же княгиня Ольга ездила в Константинополь?, Византийский Временник, т. 50, стр. 66-84; Poppe A. The rise of Christian Russia.-London, 1982; Поппе А. Візантійсько-руський союзницький трактат 987 р. // Укр.іст.журн. 1990.-№ 6.-С.20-33; Роменский А., Еще раз о причинах Корсунского похода Владимира Святославича, Актуальні проблеми 2011, Вип. 14, стор. 46-52; Рыбаков Б. А., Первые века русской истории, М., 1964; Рыбаков Б. A., Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи, (М., 1963); Церковь в истории России (IX в. - 1917 г.) [Критические очерки]. М., 1966; Васильев М.А. Великий князь Владимир Святославич: от языческой реформы к крещению Руси // Славяноведение, 1994.-№ 2.-С.38-55; Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII століття /Переклад з англійської М. Габлевич. - Львів, 2001; Winter Е., Russland und das Papsttum, t. 1, B., 1960.