День Ганьби
Передмова
Перш за все хочу сказати, що я цілком усвідомлюю, що я ніхто, "офісний хом'ячок", автор блоґа, якого ніхто не читає. Я не можу козиряти якимось авторитетом, знаністю чи ще чимось. Я просто людина, що спостерігає за історичними подіями за вікном. Але навіть у такої людини є думки з приводу цих подій. Ось в мене вони такі. Непричесані й пафосні, але які є. Інші пишуть краще. Просто мені читане вже стало в горлі
а тепер мова. Многабукаф
День Ганьби
В Америці це словосполучення має цілком конкретне значення. Це 7 грудня 1941 року, день атаки літаків японського імператорського флоту на військово-морську базу Перл Гарбор що на Гавайях. За кілька годин японський флот став фактично володарем Тихого океану. Протягом наступних кількох місяців Імперія Сонця що Сходить стала володарем однієї червертої земної поверхні. Але закінчилося все тим, що імператор був змушений звернутися по радіо до свого народу і армії, визнати, що «війна пішла не обов’язково на нашу користь» та наказати скласти зброю.
Сьогодні наш День Ганьби. Ворог напав, скориставшися тим, що за попередні роки й десятиліття його маріонетки, що керували нашою Батьківщиною, розвалили й розікрали все, що можна було, і в першу чергу збройні сили. Здавалося, в модерній Європі можна не боятися збойної агресії з боку сусіди, тому розвал армії мало кого хвилював. Виявилося, даремно. Але виявилося запізно, бо коли настав час нашій армії й флоту захистити нашу землю від агресора, вони могли лишенаслідувати Ґанді в неспротиві злу насиллям. Хоч це дало якийсь час на таку-сяку мобілізацію, довго так продовжуватися не могло. На теле- й комп’ютерних екранах спостерігаємо, як агресори й їхні хіві виганяють наших вояків з їхніх баз, зривають наші прапори зі щогол та наші герби зі стін. Їхній фірер на весь світ серед потоків безсоромної брехні гигоче - що ж це за агресія така, якій не опираються? Проти якої не воюють? Як же їм хотілося, щоб крові було більше, щоб можна було, як шість років тому під час інших олімпійськиз змагань, смакувати фото страшливо знівечених трупів ще й наших хлопців, на втіху й на глум своїй «цільовій авдиторії»
Фірер розхоробрився, бо знав, що не зустріне опору. «Позаблоковий» «невтральний» «без’ядерний» статус про це подбав. Інші підписанти Будапештської угоди (про яку сусідські ґебельси вже гавкають, що її порушили саме Америка й Британія) не могли собі уявити, що колись доведеться реально стати перед дилемою чи виконувати свої обіцянки. Єслічо я в курсє що «меморандум» це в принципі фільчина грамота й не є твердими зобов’язаннями, але чи хтось сумнівається, що фірер діяв би інакше, якби це була більш формальна угода? Він ненавидить і зневажає Захід, бо той, на його думку, є сбіговиськом декадентів і дегенератів, і не посміє заперечувати тому, хто володіє ньюками і ропою-газом.
Для нього це тріумф, це початок омріяної реверсії «найтрагічнішої геополітичної події двадцятого сторіччя». Питання лише в тому, чи Захід нарешті зрозуміє, що Росія в її нинішньому стані це її ідеологічний ворог, причому більш агресивний, ніж був СРСР, бо якщо СРСР міг вважати себе переможцем у другій світовій, і взагалі лідером одного із світових таборів, нинішня Росія озлоблена тим, що вона вважає своєю поразкою у Холодній війні, і так само як Гітлер рвався знищити Версальський світовий порядок, рветься знищити світовий порядок, що склався після закінчення Холодної війни.
Маймо надію, що зрозуміє. І що візьме до уваги. І що почне втілювати в життя свої можливості по протидії новітньому фірерові. Вони є - але для того, щоб вони запрацювали, потрібен час. Нам же тим часом - «своє робить», відбудовувати країну, відбудовувати суспільство, відбудовувати армію. І чекати. Бог послав нам це випробування за наші гріхи, за змарноване двадцятиліття - треба витримати випробування з честю. Америка відплатила за свій День Ганьби за три з половиною роки. Нам треба запастися терпінням на довший час. Франція чекала на повернення «двох сестер» сорок вісім років. Навіть якщо нам доведеться чекати довше, з Божою поміччю дочекаємося, і змиємо з нашого прапора пляму нашого Дня Ганьби.
А ворогові скажімо так: Смієшся? Смійся. Ще на кутні засмієшся.
Він зарегоче. А ми - чекаймо
Перш за все хочу сказати, що я цілком усвідомлюю, що я ніхто, "офісний хом'ячок", автор блоґа, якого ніхто не читає. Я не можу козиряти якимось авторитетом, знаністю чи ще чимось. Я просто людина, що спостерігає за історичними подіями за вікном. Але навіть у такої людини є думки з приводу цих подій. Ось в мене вони такі. Непричесані й пафосні, але які є. Інші пишуть краще. Просто мені читане вже стало в горлі
а тепер мова. Многабукаф
День Ганьби
В Америці це словосполучення має цілком конкретне значення. Це 7 грудня 1941 року, день атаки літаків японського імператорського флоту на військово-морську базу Перл Гарбор що на Гавайях. За кілька годин японський флот став фактично володарем Тихого океану. Протягом наступних кількох місяців Імперія Сонця що Сходить стала володарем однієї червертої земної поверхні. Але закінчилося все тим, що імператор був змушений звернутися по радіо до свого народу і армії, визнати, що «війна пішла не обов’язково на нашу користь» та наказати скласти зброю.
Сьогодні наш День Ганьби. Ворог напав, скориставшися тим, що за попередні роки й десятиліття його маріонетки, що керували нашою Батьківщиною, розвалили й розікрали все, що можна було, і в першу чергу збройні сили. Здавалося, в модерній Європі можна не боятися збойної агресії з боку сусіди, тому розвал армії мало кого хвилював. Виявилося, даремно. Але виявилося запізно, бо коли настав час нашій армії й флоту захистити нашу землю від агресора, вони могли лишенаслідувати Ґанді в неспротиві злу насиллям. Хоч це дало якийсь час на таку-сяку мобілізацію, довго так продовжуватися не могло. На теле- й комп’ютерних екранах спостерігаємо, як агресори й їхні хіві виганяють наших вояків з їхніх баз, зривають наші прапори зі щогол та наші герби зі стін. Їхній фірер на весь світ серед потоків безсоромної брехні гигоче - що ж це за агресія така, якій не опираються? Проти якої не воюють? Як же їм хотілося, щоб крові було більше, щоб можна було, як шість років тому під час інших олімпійськиз змагань, смакувати фото страшливо знівечених трупів ще й наших хлопців, на втіху й на глум своїй «цільовій авдиторії»
Фірер розхоробрився, бо знав, що не зустріне опору. «Позаблоковий» «невтральний» «без’ядерний» статус про це подбав. Інші підписанти Будапештської угоди (про яку сусідські ґебельси вже гавкають, що її порушили саме Америка й Британія) не могли собі уявити, що колись доведеться реально стати перед дилемою чи виконувати свої обіцянки. Єслічо я в курсє що «меморандум» це в принципі фільчина грамота й не є твердими зобов’язаннями, але чи хтось сумнівається, що фірер діяв би інакше, якби це була більш формальна угода? Він ненавидить і зневажає Захід, бо той, на його думку, є сбіговиськом декадентів і дегенератів, і не посміє заперечувати тому, хто володіє ньюками і ропою-газом.
Для нього це тріумф, це початок омріяної реверсії «найтрагічнішої геополітичної події двадцятого сторіччя». Питання лише в тому, чи Захід нарешті зрозуміє, що Росія в її нинішньому стані це її ідеологічний ворог, причому більш агресивний, ніж був СРСР, бо якщо СРСР міг вважати себе переможцем у другій світовій, і взагалі лідером одного із світових таборів, нинішня Росія озлоблена тим, що вона вважає своєю поразкою у Холодній війні, і так само як Гітлер рвався знищити Версальський світовий порядок, рветься знищити світовий порядок, що склався після закінчення Холодної війни.
Маймо надію, що зрозуміє. І що візьме до уваги. І що почне втілювати в життя свої можливості по протидії новітньому фірерові. Вони є - але для того, щоб вони запрацювали, потрібен час. Нам же тим часом - «своє робить», відбудовувати країну, відбудовувати суспільство, відбудовувати армію. І чекати. Бог послав нам це випробування за наші гріхи, за змарноване двадцятиліття - треба витримати випробування з честю. Америка відплатила за свій День Ганьби за три з половиною роки. Нам треба запастися терпінням на довший час. Франція чекала на повернення «двох сестер» сорок вісім років. Навіть якщо нам доведеться чекати довше, з Божою поміччю дочекаємося, і змиємо з нашого прапора пляму нашого Дня Ганьби.
А ворогові скажімо так: Смієшся? Смійся. Ще на кутні засмієшся.
Він зарегоче. А ми - чекаймо