"The Great Warming: Climate Change and the Rise and Fall of Civilizations"
Археолог і антрополог Браян Фейґен автор дуже плідний: його бібліографія налічує близько сотні наукових статей та кілька десятків книжок. Причому не лише університетських підручників, за якими досі навчаються студенти по всьому світу, але й книжок, розрахованих передусім на широкого читача, написаних із знанням справи, на високому рівні. Інтереси автора широкі: археолоігя Африки, Азії, доколумбової Америки, стародавня історія, роль клімату в історії людства, історія повсякденного життя, походження людини. Не дивина, адже автор навчався археології й антропології у всесвітньовідомому Кембриджському університеті. За півстоліття, що пройшло з дня отримання ним ступені доктора, він, залишивши береги рідної Англії, спочатку працював заввідділом передісторії людства у Лівінґстонівському музеї у Замбії (тобто мало чи не в тому місці, де колись з'явився на землі новий біологічний вид, homo spaiens sapiens), а далі кілька десятиліть викладав археологію й антропологію в американських університетах. Популяризацією своєї науки Фейґен займається також вже дуже давно, у часописах, телебаченні, радіо, у громадських лекціях - і у вже згаданих книгах. Причому популяризатор він гарний, що відмітили не лише вдячні слухачі, глядачі й читачі, але й його колеги: Фейґен має кілька нагород від американських професійних товариств археологів.
Браян Фейґен відзначається тим, що не замикається у своїх книгах у вузькоспеціальні рамки, а прагне використати мультидисциплінарний підхід, розглянути явища з різних боків, з точок зору різних наукових дисциплін, чи й просто з різних граней людського досвіду. Остання його книга, що вийшла в світ минулого року - "Beyond the Blue Horizon" ("За синім обрієм") - розповідає про те, як людство опанувало стихію океану, і в ній добре видно із впевненого тону розповіді про різноманітні деталі морської навігації чи про океанські вітри та течії, що Фейґен знає про мореплавство не лише з книжок, але в тому числі і із власного досвіду. Намагання додати такий особистий дотик до оповіді - чудова сторона його книг. Це в повній мірі відноситься й до цієї книги, "The Great Warming: Climate Change and the Rise and Fall of Civilizations" ("Велике потепління: Зміна клімату та піднесення й гибель цивілізацій"), що була написана у 2008 році, і зараз нарешті добралася до українського читача.
Це далеко не перше звертання Фейґена до теми клімату в минулі епохи та його впливу на хід історії. Ще в кінці 1990х, коли в новинах часто згадували про тихоокеанський феномен Ель Ніньйо, він написав "Floods, Famines, and Emperors: El Niño and the Fate of Civilizations" ("Потопи, голодування й імператори: Ель Ніньйо й доля цивілізацій"). У 2003 році вийшла його книга "The Long Summer: How Climate Changed Civilization" ("Довге літо: Як клімат змінив цивілізацію"), а зовсім недавно, у 2010 році, він написав "Cro-Magnon: How the Ice Age Gave Birth to the First Modern Humans" (Кроманьон: Як Льодовиковий період породив перших сучасних людей"). Але особливо цікава в контексті обговорюваної зараз книги є його робота, що вийшла на рубежі тисячоліть: "The Little Ice Age: How Climate Made History, 1300-1850" (Малий Льодовиковий період: Як клімат зробив історію, 1300-1850 рр."
Хоча написаний раніше, але "Малий Льодовиковий період за хронологією описуваних подій безпосередньо дотикається подій 800-1300 рр., описуваних у "Великому потеплінні", і в певному сенсі ці дві книги становлять одну велику оповідь про тисячоліття кліматичних змін. Хоча останніми роками клімат та його зміни не виходять з випусків новин та зі шпальт газет, ми не дуже задумуємося про те, що зміни клімату це явище, з яким людство зустрічалося й раніше, і яке постійно становило тло усієї історії людства, а подеколи й виривалося на авансцену, безпосередньо впливаючи на хід історії.
Фейґен детально оповідає про свідчення, які ми маємо про клімат у давні часи. Він прослідковує зв'язок між даними про кількість пилку послин у археологічних розкопах чи про озерні наноси із колапсом культур Мексики (міст майя на Юкатані чи поселень каньйону Чако) чи Камбоджі (коли величний Ангкор Ват поглинули джунглі), чи з розквітом кочових імперій, як-от монголів Чингіс-хана. Широта охоплення історичних подій - вона не минає практично жодного континента - доводить, що "Середньовічний теплий період був явищем глобальним. Достатньо добре відомо, що Європа з кінця Темних віків і до кінця Високого середньовіччя мала набагато тепліший клімат, ніж зараз (ті, хто скептично ставиться до кліматичного алармізму, згадують про те, що Гренландія отримала свою назву від своїх зелених, вкритих травою, берегів - які зараз аж ніяк не зелені), але Фейґен доводить, що теплий період розповсюджувався також на Азію, Африку, Полінезію й Америку. На мою думку, це найважливіший момент книги, беручи до уваги, що подеколи дослідники заперечують сам факт того, що траплялися моменти в історії людства, коли Земля переживала періоди глобального потепління. Попередня книга Фейґана", "Малий Льодовиковий період", також прямо стверджує факт глобальності похолодання з 1300 року.
У "Великому потеплінні" Фейґен одначе наводить результати досліджень, що були оприлюднені у 2001 роцію Кліматологи Майкл Ман, Реймонд Бредлі та Малкольм Г’юз опублікували реконструкцію температур північної півкулі за останні шістсот, а потім - тисячу років, скориставшись індикаторами, зокрема річними кільцями дерев, кернами льоду та кораловими даними, а також показами інструментів за останні 150 років, і в результаті цієї реконструкції стверджували, що нинішнє потепління є беспрецедентним. Крива Мана отримала назву «хокейної ключки» у зв’язку з затяжним, майже прямолінійним потеплінням, яке вона фіксує в останні 150 років, та використовувалася кліматичними алармістами як незаперечний доказ кліматичної катастрофи що наближується. Фейґен, що безумовно симпатизує алармістам, не заперечує прямо графік "хокейної ключки", але його наратив прямо суперечить висновкам Мана. Жаль, що автор не схотів виразити свій скепсис більш прямо, бо не так давно наукова добросовісність вчених, що розробили цей графік, була поставлена під дуже великий сумнів. Тут, напевно, можна сказати, що ця книга Феёґена - книга свого часу. Його фраза що "Мало хто з науковців сумнівається в тому, що нинішнє невпинне потепління має антропогенний і унікальний характер" має сприйматися скоріше як видавання бажаного за дійсне. Зараз більш нагальні економічні проблеми світу затьмарили собою кліматичні побоювання 2000х років. До того ж, останні прогнози глобальної температури відкинули минулі апокаліптичні сценарії стрімкого потепління, і говорять про певну стабілізацію світової температури. А це, наприклад, прямо протирічить твердженню Фейґена із останнього розділу про те, що "наше поточне потепління ... це стійка і добре задокументована тенденція, на якій не видно в полі зору натяків на зниження."
Фейґен переважно не торкається політики кліматичної зміни (хіба що за винятком останнього розділу, де він робить прогнози на майбутнє, базуючись на викладеному в основній частині книги матеріалі). Його цікавить, як саме спливали зміни клімату на повсякденне життя людей, і він боносить свій щирий інтерес і симпатію до людей минулого до свого читача. Кожен розділ відкривається невеликою художньою віньєткою, картиною життя якоїсь з описуваних культур на рівні окремої родини чи громади. Часто це опис полювання чи рибальської експедиції. Звичайно, з наукової точки зору ці віньєтки не додають якоїсь нової інформації, але як на мене, допомагають хоч трохи припідняти завісу до минулого (яке, як відомо, "інша країна, там все інакше" - а в авторських віньєтках ми до того ж переважно маємо справу із минулим у інших країнах, тобто із чимось, для нас подвійно малозрозумілим). Крім того, автор просто пише гарною, простою, а часом навіть поетичною, мовою.
Але й ті, хто шукає в науково-популярній книзі не емпатії, а наукових фактів, знайдуть достатньо того, що буде їм до вподоби. Автор та само ясно й зрозуміло - але, що дуже важливо, не спримітивізовано! - розповідає про наукову базу, що стоїть за аналізом річних кілець дерев, гляціального льоду чи річкових та озерних наносів. Якщо хтось без спеціальної підготовки хоче розібратися із інструментарієм кліматології, то "Велике потепління" це саме те, що йому потрібно. Що ж до історичної частини, то треба сказати, що книга Фейґена не раз і не два нагадує "Колапс" Джареда Даймонда, що часто описує ті ж події (Гренландію чи Рапа-Нуї (острів Пасхи), наприклад), але більш детально.
Фейґен приділяє надзвичайно багато уваги впливу океанів на клімат. Він пояснює, що таке Північноатлантичне коливання (ПАК), океанський конвейєр, або що таке Ель Ніньйо чи Ла Нінья у Тихому океані. Він дуже цікаво оповідає про заселення Полінезії та про тихоокеанську торгівлю (і тут йому стає в пригоді його морський досвід, про який я згадував раніше - от тільки треба не заплутатися в тому, що "західний" вітер це потік повітря, що дме з заходу, тоді як "західна" течія це потік води, що тече на захід) і про те, як впливало на неї та на полінезійське суспільство південне коливання в Тихому океані, що породжує Ель-Ніньйо та Ла-Нінью. Автор показує, як зміни клімату в одному регіоні призводять до змін у іншому, навіть досить віддаленному. Автор чесно визнає, що ми ще надто мало знаємо про роботу океанських механізмів, що не завадило йому дати достатньо тревожні погнози на майбутнє щодо впливів океанів на клімат Землі.
Фейґен визнає, що Середньовічний теплий період був часом розквіту для Європи. З цим неможливо не згодитися, хай автор і дещо сильніше ніж зробив би хтось абсолютно безсторонній, підкреслює зріст рівня феодального насильства й війн у Європі в цей час (мовляв, не все було аж так чудово; взагалі опис Європи у Фейґена має багато дрібних неточностей, що зрозуміло, оскільки професійно він займався переважно іншими регіонами). Але щоб повністю позбавити цей період ореолу "добрості", він підкреслює, що в інших частинах планети теплий період визвав не покращення, а погіршення умов життя людей, посухи, голод и часто колапс культур, держав і цивілізацій. Фейґен навіть пропонує змінити усталену назву Середньовічного теплого періоду на Середньовічний посушливий період. В цьому було б певне раціональне зерно, якби не досить позоре бажання додати ваги аргументам кліматичних алармістів. У описі подій за межами Європи також подекуди виникають питання. Наприклад, про досвід Китаю оповідається майже виключно на основі даних геології та археології, тоді як довга китайська традиція письмової історії практично ігнорується, так само як і документи китайського чиновницького апарату. Фейґен пояснює це тим, що китайська традиція не приділяла увагу клімату. Може й так, але в сусідніх Кореї та Японії збереглися щорічні записи про те, коли вперше зацвіла вишня.
Автор пише: "Що не викликає заперечень, то це те, що якщо ми знову приведемо в дію кліматичну історії тисячолітньої давнини - а про ще сильніше потепління годі й говорити, - то побачимо, наскільки людство вразливе до сил свого довкілля." Він вказує на те, що людство зараз набагато чисельніше й відповідно потребує і споживає набагато більше ресурсів. Його оповідь про водопостачання для міст південного заходу Сполучених Штатів визиває справедливі побоювання щодо того, наскільки можуть продовжуватися поточні тенденції. Що автор не надто бере до уваги це здатність людства пристосуватися до нових умов, а також безмежну винахідливість та можливості технологічного прориву у вирішенні проблем, що можуть повстати перед людством.
Українському читачеві варто звернути увагу на те, що книга Фейґена показує, що глобальне потепління в минулому призводило до того, що життя в одних регіонах ускладнювалося, у інших навпаки покращувалося. У минулому Європа точно виграла від потепління, так що можна очікувати, що якщо справді клімат стане теплішим, Європа разом з Україною знову отримає більш сприятливі умови. Справа за тим, щоб скористатися із нової ситуації, і знову опинитися у виграші. Так що книгу дуже варто прочитати, у ній є достатньо цікавої інформації і ідей, що можуть стати гарною поживою для роздумів.
Браян Фейґен відзначається тим, що не замикається у своїх книгах у вузькоспеціальні рамки, а прагне використати мультидисциплінарний підхід, розглянути явища з різних боків, з точок зору різних наукових дисциплін, чи й просто з різних граней людського досвіду. Остання його книга, що вийшла в світ минулого року - "Beyond the Blue Horizon" ("За синім обрієм") - розповідає про те, як людство опанувало стихію океану, і в ній добре видно із впевненого тону розповіді про різноманітні деталі морської навігації чи про океанські вітри та течії, що Фейґен знає про мореплавство не лише з книжок, але в тому числі і із власного досвіду. Намагання додати такий особистий дотик до оповіді - чудова сторона його книг. Це в повній мірі відноситься й до цієї книги, "The Great Warming: Climate Change and the Rise and Fall of Civilizations" ("Велике потепління: Зміна клімату та піднесення й гибель цивілізацій"), що була написана у 2008 році, і зараз нарешті добралася до українського читача.
Це далеко не перше звертання Фейґена до теми клімату в минулі епохи та його впливу на хід історії. Ще в кінці 1990х, коли в новинах часто згадували про тихоокеанський феномен Ель Ніньйо, він написав "Floods, Famines, and Emperors: El Niño and the Fate of Civilizations" ("Потопи, голодування й імператори: Ель Ніньйо й доля цивілізацій"). У 2003 році вийшла його книга "The Long Summer: How Climate Changed Civilization" ("Довге літо: Як клімат змінив цивілізацію"), а зовсім недавно, у 2010 році, він написав "Cro-Magnon: How the Ice Age Gave Birth to the First Modern Humans" (Кроманьон: Як Льодовиковий період породив перших сучасних людей"). Але особливо цікава в контексті обговорюваної зараз книги є його робота, що вийшла на рубежі тисячоліть: "The Little Ice Age: How Climate Made History, 1300-1850" (Малий Льодовиковий період: Як клімат зробив історію, 1300-1850 рр."
Хоча написаний раніше, але "Малий Льодовиковий період за хронологією описуваних подій безпосередньо дотикається подій 800-1300 рр., описуваних у "Великому потеплінні", і в певному сенсі ці дві книги становлять одну велику оповідь про тисячоліття кліматичних змін. Хоча останніми роками клімат та його зміни не виходять з випусків новин та зі шпальт газет, ми не дуже задумуємося про те, що зміни клімату це явище, з яким людство зустрічалося й раніше, і яке постійно становило тло усієї історії людства, а подеколи й виривалося на авансцену, безпосередньо впливаючи на хід історії.
Фейґен детально оповідає про свідчення, які ми маємо про клімат у давні часи. Він прослідковує зв'язок між даними про кількість пилку послин у археологічних розкопах чи про озерні наноси із колапсом культур Мексики (міст майя на Юкатані чи поселень каньйону Чако) чи Камбоджі (коли величний Ангкор Ват поглинули джунглі), чи з розквітом кочових імперій, як-от монголів Чингіс-хана. Широта охоплення історичних подій - вона не минає практично жодного континента - доводить, що "Середньовічний теплий період був явищем глобальним. Достатньо добре відомо, що Європа з кінця Темних віків і до кінця Високого середньовіччя мала набагато тепліший клімат, ніж зараз (ті, хто скептично ставиться до кліматичного алармізму, згадують про те, що Гренландія отримала свою назву від своїх зелених, вкритих травою, берегів - які зараз аж ніяк не зелені), але Фейґен доводить, що теплий період розповсюджувався також на Азію, Африку, Полінезію й Америку. На мою думку, це найважливіший момент книги, беручи до уваги, що подеколи дослідники заперечують сам факт того, що траплялися моменти в історії людства, коли Земля переживала періоди глобального потепління. Попередня книга Фейґана", "Малий Льодовиковий період", також прямо стверджує факт глобальності похолодання з 1300 року.
У "Великому потеплінні" Фейґен одначе наводить результати досліджень, що були оприлюднені у 2001 роцію Кліматологи Майкл Ман, Реймонд Бредлі та Малкольм Г’юз опублікували реконструкцію температур північної півкулі за останні шістсот, а потім - тисячу років, скориставшись індикаторами, зокрема річними кільцями дерев, кернами льоду та кораловими даними, а також показами інструментів за останні 150 років, і в результаті цієї реконструкції стверджували, що нинішнє потепління є беспрецедентним. Крива Мана отримала назву «хокейної ключки» у зв’язку з затяжним, майже прямолінійним потеплінням, яке вона фіксує в останні 150 років, та використовувалася кліматичними алармістами як незаперечний доказ кліматичної катастрофи що наближується. Фейґен, що безумовно симпатизує алармістам, не заперечує прямо графік "хокейної ключки", але його наратив прямо суперечить висновкам Мана. Жаль, що автор не схотів виразити свій скепсис більш прямо, бо не так давно наукова добросовісність вчених, що розробили цей графік, була поставлена під дуже великий сумнів. Тут, напевно, можна сказати, що ця книга Феёґена - книга свого часу. Його фраза що "Мало хто з науковців сумнівається в тому, що нинішнє невпинне потепління має антропогенний і унікальний характер" має сприйматися скоріше як видавання бажаного за дійсне. Зараз більш нагальні економічні проблеми світу затьмарили собою кліматичні побоювання 2000х років. До того ж, останні прогнози глобальної температури відкинули минулі апокаліптичні сценарії стрімкого потепління, і говорять про певну стабілізацію світової температури. А це, наприклад, прямо протирічить твердженню Фейґена із останнього розділу про те, що "наше поточне потепління ... це стійка і добре задокументована тенденція, на якій не видно в полі зору натяків на зниження."
Фейґен переважно не торкається політики кліматичної зміни (хіба що за винятком останнього розділу, де він робить прогнози на майбутнє, базуючись на викладеному в основній частині книги матеріалі). Його цікавить, як саме спливали зміни клімату на повсякденне життя людей, і він боносить свій щирий інтерес і симпатію до людей минулого до свого читача. Кожен розділ відкривається невеликою художньою віньєткою, картиною життя якоїсь з описуваних культур на рівні окремої родини чи громади. Часто це опис полювання чи рибальської експедиції. Звичайно, з наукової точки зору ці віньєтки не додають якоїсь нової інформації, але як на мене, допомагають хоч трохи припідняти завісу до минулого (яке, як відомо, "інша країна, там все інакше" - а в авторських віньєтках ми до того ж переважно маємо справу із минулим у інших країнах, тобто із чимось, для нас подвійно малозрозумілим). Крім того, автор просто пише гарною, простою, а часом навіть поетичною, мовою.
Але й ті, хто шукає в науково-популярній книзі не емпатії, а наукових фактів, знайдуть достатньо того, що буде їм до вподоби. Автор та само ясно й зрозуміло - але, що дуже важливо, не спримітивізовано! - розповідає про наукову базу, що стоїть за аналізом річних кілець дерев, гляціального льоду чи річкових та озерних наносів. Якщо хтось без спеціальної підготовки хоче розібратися із інструментарієм кліматології, то "Велике потепління" це саме те, що йому потрібно. Що ж до історичної частини, то треба сказати, що книга Фейґена не раз і не два нагадує "Колапс" Джареда Даймонда, що часто описує ті ж події (Гренландію чи Рапа-Нуї (острів Пасхи), наприклад), але більш детально.
Фейґен приділяє надзвичайно багато уваги впливу океанів на клімат. Він пояснює, що таке Північноатлантичне коливання (ПАК), океанський конвейєр, або що таке Ель Ніньйо чи Ла Нінья у Тихому океані. Він дуже цікаво оповідає про заселення Полінезії та про тихоокеанську торгівлю (і тут йому стає в пригоді його морський досвід, про який я згадував раніше - от тільки треба не заплутатися в тому, що "західний" вітер це потік повітря, що дме з заходу, тоді як "західна" течія це потік води, що тече на захід) і про те, як впливало на неї та на полінезійське суспільство південне коливання в Тихому океані, що породжує Ель-Ніньйо та Ла-Нінью. Автор показує, як зміни клімату в одному регіоні призводять до змін у іншому, навіть досить віддаленному. Автор чесно визнає, що ми ще надто мало знаємо про роботу океанських механізмів, що не завадило йому дати достатньо тревожні погнози на майбутнє щодо впливів океанів на клімат Землі.
Фейґен визнає, що Середньовічний теплий період був часом розквіту для Європи. З цим неможливо не згодитися, хай автор і дещо сильніше ніж зробив би хтось абсолютно безсторонній, підкреслює зріст рівня феодального насильства й війн у Європі в цей час (мовляв, не все було аж так чудово; взагалі опис Європи у Фейґена має багато дрібних неточностей, що зрозуміло, оскільки професійно він займався переважно іншими регіонами). Але щоб повністю позбавити цей період ореолу "добрості", він підкреслює, що в інших частинах планети теплий період визвав не покращення, а погіршення умов життя людей, посухи, голод и часто колапс культур, держав і цивілізацій. Фейґен навіть пропонує змінити усталену назву Середньовічного теплого періоду на Середньовічний посушливий період. В цьому було б певне раціональне зерно, якби не досить позоре бажання додати ваги аргументам кліматичних алармістів. У описі подій за межами Європи також подекуди виникають питання. Наприклад, про досвід Китаю оповідається майже виключно на основі даних геології та археології, тоді як довга китайська традиція письмової історії практично ігнорується, так само як і документи китайського чиновницького апарату. Фейґен пояснює це тим, що китайська традиція не приділяла увагу клімату. Може й так, але в сусідніх Кореї та Японії збереглися щорічні записи про те, коли вперше зацвіла вишня.
Автор пише: "Що не викликає заперечень, то це те, що якщо ми знову приведемо в дію кліматичну історії тисячолітньої давнини - а про ще сильніше потепління годі й говорити, - то побачимо, наскільки людство вразливе до сил свого довкілля." Він вказує на те, що людство зараз набагато чисельніше й відповідно потребує і споживає набагато більше ресурсів. Його оповідь про водопостачання для міст південного заходу Сполучених Штатів визиває справедливі побоювання щодо того, наскільки можуть продовжуватися поточні тенденції. Що автор не надто бере до уваги це здатність людства пристосуватися до нових умов, а також безмежну винахідливість та можливості технологічного прориву у вирішенні проблем, що можуть повстати перед людством.
Українському читачеві варто звернути увагу на те, що книга Фейґена показує, що глобальне потепління в минулому призводило до того, що життя в одних регіонах ускладнювалося, у інших навпаки покращувалося. У минулому Європа точно виграла від потепління, так що можна очікувати, що якщо справді клімат стане теплішим, Європа разом з Україною знову отримає більш сприятливі умови. Справа за тим, щоб скористатися із нової ситуації, і знову опинитися у виграші. Так що книгу дуже варто прочитати, у ній є достатньо цікавої інформації і ідей, що можуть стати гарною поживою для роздумів.