Сходили подивилися нову екранізацію "Анни Кареніної"
Перед тим я читав (не баз задоволення, маю сказати) оповіді однієї пані, що знімалася у масовці до фільма: https://sites.google.com/site/annakareninablogdrama/home
Тому було цікаво, що ж то вийде в результаті
Сподобалося - надзвичайно. Навіть при тому що "конец немного предсказуем" (С)
Чудові актори на головних ролях. Оскільки в режисера не було завдання клєйміть російський старий режим, то чоловік Анни (у несподіваному виконанні Джада Лоу) вийшов цілком достойною й людяною людиною (даруйте на тавтології). Чув, що Вронський якийсь ніякий -- але ж він і є ніякий, просто молодий жеребець без особливих позитивних рис, пустишка, і лише кохання наповнює його певною гідністю, шляхетністю й почуттям обов"язку. А от Анна у чудовому (напевно заявка на Оскар, як я хоч трохи на цим справах знаюся) виконанні Кіри Найтлі аж ніяк не невинна жертва, а цілком автор власної долі... (мізогінізм Толстого? напевно)
Несподівано (при всій моїй нелюбові до кіноіскусства) сподобалося рішення режисера знімати фільм як теартальне видовище, в декораціях театру, і не соромитися цього, а використовувати як ще один інструмент в митецькому арсеналі. Навряд чи режисер не зміг би знайти фінансування на натурні зйомки -- тим більше що частина епізодів знімалася в Росії (більш того, в Кіжах -- я знаю, знаю, що знаменита багатоглава церква означає не якусь абстрактну "рашн чорч" для тих хто в темі - яле не вони є цільовою авдиторією; да, і ізба як поміщичий маєток це теж "сильний, несподіваний хід", але в контексті загальної театральності не сильно відрізняється від зйомок маленької моделі потягу, наприклад, або хореографічного стукання печатками чиновників у присутственному місці де служить Стіва Облонський (чудово грає і нагадує Нікіту Міхалкова у Собаці Баскервілів або у Жорстокому романсі).
Ну а оскільки театр, то можна вибачити й дивацькі однострої (як військові, так і цивільні, з дурними чорними погонами на сюртуку Кареніна чи мундирами однополчан Вронського. Мені така манера зйомок нагадала радянські кінокартини, наприклад, "Звичайнісіньке чудо" за Шварцем, де театральності не просто не соромляться, але, як то кажуть, embrace
Чудова музика, хореографія - при тому не лише танців - теж. Ну й останнє - чекатимемо на вихід режисерського варіанту фільма, бо у екранний час втиснули далеко не все з того, щро було зняте.