КРУГЛИЙ СТІЛ ЕКСПЕРТІВ "МІФОЛОГІЗАЦІЯ ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ"
http://lrc.org.ua/projects/etnogenez-ua.html
Наскільки походження українців та давня історія України правдиво висвітлюється в мас-медіа? Чи є питання етногенезу українців та давньої історії України політизованими і чому? Чи можна назвати спроби зробити історію українського народу більш древньою проявом комплексу національної меншовартості? Чи створює міфологізація етногенезу українців та давньої історії України загрозу суспільству та майбутньому держави? Які існують ризики через невірне ставлення до етнічної історії? Чому саме трипільська культура стала відправною точкою для створення етноміфології? Яким є ставлення наукової спільноти до міфологізації історії України?
Експертам пропонувалося відповісти на наступні запитання:
Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор, зав. кафедрою історії НаУКМА
1. Мені дуже важко погодитися з професором Півтораком, що зацікавлення давньою історією України "стало можливим через об’єктивне вивчення історії". Причиною тут є явища зовсім іншого характеру - це перемонтування історичної пам’яті, яке завжди відбувається у суспільстві, коли відбуваються великі соціальні зміни й інші зрушення. "Історична пам’ять" - я завжди беру це поняття в лапки - є синонімом міфу, бо історичної пам’яті як такої не існує. "Історична пам’ять" - це міф, сфабрикований підручниками та популярною історією. У ситуації, у якій опинилася Україна під час Перебудови і за початків незалежності, постала потреба перемонтувати стару "історичну пам’ять", виготовлену у кабінетах партійних керівників. Як вона була перемонтована, і яких клінічних форм вона набрала (я не боюся вжити це слово) - краще скажуть колеги-археологи. … Я би повторила слідом за незабутнім Свиридом Петровичем Голохвастовим: "Все от необразованности". Тому що абсурдні ідеї висловлені аматорами на кшталт Плачинди, або археологами, які займалися одними проблемами, а потім занурилися у речі, їм незнайомі, на зразок Шилова, були зустрінуті з таким ентузіазмом інтелігентною спільнотою України - письменниками, журналістами, учителями. А це показує, яким був рівень освіти цього середнього прошарку інтелігенції в Україні. Рівень, гідний Плачинди… Тому що інакше цю ситуацію пояснити важко.
2. Який стан освіченості шкільних учителів, і який стан письменницького середовища, і який стан т.зв. "зацікавлених" рідною історією, - такий і стан освіченості журналістів. Журналісти цілком дорівнюють рівнем освіченості тим, хто їх навчав. У мас-медіа саме тому й переважають ці дивні уявлення… Те, що їм було запропоновано, настільки вражало екзотичністю величезною, та ще й (ви пригадайте), особливо в умовах романтично-патріотичного піднесення кінця 80-х - на початку 90-х років. … Такий був час, така хвиля була розкручена й піднята журналістами. І головна провина того, що цей вірус набув такого величезного масштабу лежить на глибокій, дрімучій неосвіченості наших журналістів. Годі сказати, що через Міністерство освіти у нормативні програми шкільного підручника пройшла "Велесова книга". І це такого масштабу скандал, який показує - хто сидить у Міністерстві освіти… Це показує, яким є рівень освіченості членів науково-методичної ради шкільного підручника. Ми зараз живемо у демократичному просторі - можна видати будь-яку книжку, але на таких книжках не мусить стояти гриф Міністерства освіти, і такі речі не повинні запроваджуватися у шкільний підручник.
3. Коли у т.зв. "історичну пам’ять" закладається заряд ксенофобії - це ніколи нічим хорошим не кінчається. Кого цікавлять приклади, - зверніться, - Європа ними повна, і як правило ілюстраціями такого типу пам’яті є перша і друга світові війни. Історична пам’ять та історичний міф - історичний підручник може в собі містити що завгодно, крім елементів ксенофобії та закликів до неї.
4.Тут я скажу дуже прагматично, бо Трипілля - це, по-перше добре досліджена ділянка, по-друге, це - добрий бізнес-об’єкт, яким вона й залишається, і через це розкручується.
5. Я не погоджуюсь з тим, що подібні речі можуть служити хоч у якійсь мірі для патріотичного виховання молоді…
У моєму "герметичному колі" колег до усього цього снобістське, в’їдливо снобістське ставлення. Ну що тут коментувати, про що тут дискутувати, бо усе абсолютно очевидно. Але це для нас, - а для журналістів, масового споживача з того ж не дуже гарною гуманітарною освітою ці речі такими очевидними не є. Чи можна переконати цих прибічників, адептів, пропагаторів цих ідей, переконати шляхом газетних статей та проповідей з екрану телевізора? Думаю, що ні. "Історичний міф" або т.зв. "історична пам’ять" не піддається деконструкції шляхом учених розмов… Канони історичного міфу задаються красним письменством та задаються школою. Це не значить, що не треба писати чи говорити… але найголовніше - треба подумати про міністерство освіти, щоб воно викорінило це зі шкільного підручника, який і закладає основи "історичної пам’яті".
http://lrc.org.ua/projects/etnogenez-ua4.html
Найкраща рекомендація цій дискусії -- ось цей анонімний відгук:
З електронного листа до організотарів круглого столу:
"Хотілося б знати, які саме експерти брали участь у роботі круглого столу у філії Соломонового ун-ту. Маю на увазі прожидівський відстойник так званої "могилянської академії". Адже вказані прізвища всіляких неуків та невігласів типу яковенок та залізнячків не є повноважними проводити такі "столи", оскільки вони є ганьбою Українського народу і звичайними заробітчанами сеї незалежної дегенеративної Хозарії, яку жидовствуючі зовуть "україною".
З повагою - Академік Словянської акад. Вишеслав Троянь".
(Підозрюємо, що "Вишеслав Троянь" - це "творчий псевдонім", бо лист відправлено з інтернет-порталу анонімної електронної пошти).
http://lrc.org.ua/projects/etnogenez-ua2.html
Наскільки походження українців та давня історія України правдиво висвітлюється в мас-медіа? Чи є питання етногенезу українців та давньої історії України політизованими і чому? Чи можна назвати спроби зробити історію українського народу більш древньою проявом комплексу національної меншовартості? Чи створює міфологізація етногенезу українців та давньої історії України загрозу суспільству та майбутньому держави? Які існують ризики через невірне ставлення до етнічної історії? Чому саме трипільська культура стала відправною точкою для створення етноміфології? Яким є ставлення наукової спільноти до міфологізації історії України?
Експертам пропонувалося відповісти на наступні запитання:
- Чому сьогодні вважаються актуальним питання походження українського народу?
- Наскільки етногенез українців та давня історія України правдиво висвітлюються в мас-медіа? Наскільки сучасним є викладання історії України, зокрема щодо походження українського народу?
- Чи є питання етногенезу українців та давньої історії України політизованими і чому? Чи можна назвати спроби зробити історію українського народу більш древньою проявом комплексу національної меншовартості?
- Чи створює міфологізація етногенезу українців та давньої історії України загрозу суспільству та майбутньому держави? Яки існують ризики через невірне ставлення до етнічної історії.
- Чому саме трипільська культура стала відправною точкою для створення етноміфології?
- Яким є ставлення наукової спільноти до міфологізації історії України?
Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор, зав. кафедрою історії НаУКМА
1. Мені дуже важко погодитися з професором Півтораком, що зацікавлення давньою історією України "стало можливим через об’єктивне вивчення історії". Причиною тут є явища зовсім іншого характеру - це перемонтування історичної пам’яті, яке завжди відбувається у суспільстві, коли відбуваються великі соціальні зміни й інші зрушення. "Історична пам’ять" - я завжди беру це поняття в лапки - є синонімом міфу, бо історичної пам’яті як такої не існує. "Історична пам’ять" - це міф, сфабрикований підручниками та популярною історією. У ситуації, у якій опинилася Україна під час Перебудови і за початків незалежності, постала потреба перемонтувати стару "історичну пам’ять", виготовлену у кабінетах партійних керівників. Як вона була перемонтована, і яких клінічних форм вона набрала (я не боюся вжити це слово) - краще скажуть колеги-археологи. … Я би повторила слідом за незабутнім Свиридом Петровичем Голохвастовим: "Все от необразованности". Тому що абсурдні ідеї висловлені аматорами на кшталт Плачинди, або археологами, які займалися одними проблемами, а потім занурилися у речі, їм незнайомі, на зразок Шилова, були зустрінуті з таким ентузіазмом інтелігентною спільнотою України - письменниками, журналістами, учителями. А це показує, яким був рівень освіти цього середнього прошарку інтелігенції в Україні. Рівень, гідний Плачинди… Тому що інакше цю ситуацію пояснити важко.
2. Який стан освіченості шкільних учителів, і який стан письменницького середовища, і який стан т.зв. "зацікавлених" рідною історією, - такий і стан освіченості журналістів. Журналісти цілком дорівнюють рівнем освіченості тим, хто їх навчав. У мас-медіа саме тому й переважають ці дивні уявлення… Те, що їм було запропоновано, настільки вражало екзотичністю величезною, та ще й (ви пригадайте), особливо в умовах романтично-патріотичного піднесення кінця 80-х - на початку 90-х років. … Такий був час, така хвиля була розкручена й піднята журналістами. І головна провина того, що цей вірус набув такого величезного масштабу лежить на глибокій, дрімучій неосвіченості наших журналістів. Годі сказати, що через Міністерство освіти у нормативні програми шкільного підручника пройшла "Велесова книга". І це такого масштабу скандал, який показує - хто сидить у Міністерстві освіти… Це показує, яким є рівень освіченості членів науково-методичної ради шкільного підручника. Ми зараз живемо у демократичному просторі - можна видати будь-яку книжку, але на таких книжках не мусить стояти гриф Міністерства освіти, і такі речі не повинні запроваджуватися у шкільний підручник.
3. Коли у т.зв. "історичну пам’ять" закладається заряд ксенофобії - це ніколи нічим хорошим не кінчається. Кого цікавлять приклади, - зверніться, - Європа ними повна, і як правило ілюстраціями такого типу пам’яті є перша і друга світові війни. Історична пам’ять та історичний міф - історичний підручник може в собі містити що завгодно, крім елементів ксенофобії та закликів до неї.
4.Тут я скажу дуже прагматично, бо Трипілля - це, по-перше добре досліджена ділянка, по-друге, це - добрий бізнес-об’єкт, яким вона й залишається, і через це розкручується.
5. Я не погоджуюсь з тим, що подібні речі можуть служити хоч у якійсь мірі для патріотичного виховання молоді…
У моєму "герметичному колі" колег до усього цього снобістське, в’їдливо снобістське ставлення. Ну що тут коментувати, про що тут дискутувати, бо усе абсолютно очевидно. Але це для нас, - а для журналістів, масового споживача з того ж не дуже гарною гуманітарною освітою ці речі такими очевидними не є. Чи можна переконати цих прибічників, адептів, пропагаторів цих ідей, переконати шляхом газетних статей та проповідей з екрану телевізора? Думаю, що ні. "Історичний міф" або т.зв. "історична пам’ять" не піддається деконструкції шляхом учених розмов… Канони історичного міфу задаються красним письменством та задаються школою. Це не значить, що не треба писати чи говорити… але найголовніше - треба подумати про міністерство освіти, щоб воно викорінило це зі шкільного підручника, який і закладає основи "історичної пам’яті".
http://lrc.org.ua/projects/etnogenez-ua4.html
Найкраща рекомендація цій дискусії -- ось цей анонімний відгук:
З електронного листа до організотарів круглого столу:
"Хотілося б знати, які саме експерти брали участь у роботі круглого столу у філії Соломонового ун-ту. Маю на увазі прожидівський відстойник так званої "могилянської академії". Адже вказані прізвища всіляких неуків та невігласів типу яковенок та залізнячків не є повноважними проводити такі "столи", оскільки вони є ганьбою Українського народу і звичайними заробітчанами сеї незалежної дегенеративної Хозарії, яку жидовствуючі зовуть "україною".
З повагою - Академік Словянської акад. Вишеслав Троянь".
(Підозрюємо, що "Вишеслав Троянь" - це "творчий псевдонім", бо лист відправлено з інтернет-порталу анонімної електронної пошти).
http://lrc.org.ua/projects/etnogenez-ua2.html