Не найкраща сторінка історії
У останньому числі часопису Military History Monthly - за червень 2012 року опублікована невелика стаття про епізод історії Британської імперії, що часто згадаується як приклад ганьби. Іноді навіть вважають, що в Британії ця сторінка невідомо, замовчується і т.д. Коротко кажучи, це не так
Смерть Ліззі фан Зил
Невідомий фотограф, концентраційний табір Блумфонтейн, 1901
Під час 2ї Бурської війни британські війська почали виселяти бурське цивільне населення у, можливо, першому випадку використання концентраційних таборів (так у статті - насправді піонерами цієї справи були іспанські війська на Кубі). Жінок та дітей бурських партизанів, що відмовилися здатися чи зрадити своїх співвітчизників, було зігнано у переповнені та антисанітарні табори, з небезпечно недостатнім постачанням продовольством
У 1901 році лорд Кітченер вирішив, що військова патова ситуація - що коштувала британським платникам податків £2.5м на місяць - надто затягнулася. Використовуючи тактику випаленої землі, британська армія спробувала елімінувати будь що, що могло б живити бурських партизанів. В результаті було знищено 30 тисяч ферм, а також цілковито чи частково знищено більш як 40 міст. Жінок і дітей відвезли на возах чи на залізничних платформах до найближчих концтаборів
Погане харчування у таборах призвело до швидкого розповсюдження таких хвороб як коклюш, кір, черевний тиф, дифтерія, бігунка, дизентерія - особливо серед дітей. Британський журналіст і видавець Вільям Томас Стід писав, засуджуючи британську політику тконцтаборів:"Кожна дитина, що померла через зменшення вдвоє їхніх продовольчих пайків з метою тиску на їхніх родичів що все ще знаходяться на полі бою, була цілеспрямовано замордована. Система половинних пайків є викрита й зганьблена як холоднокровна дія державної політики, що вживана з метою забезпечення здачі людей, яких ми не здатні перемогти на полі бою"
Лише після відвідин таборів британською гуманітарною діячкою Емілі Гобгавз, делегатки Фонду Підтримки Нужденних Жінок і Дітей Південної Африки, умови в таборах почали покращуватися. Обурена умовами, свідком яких вона стала, Гобгавз повернулася до Британії та оприлюднила 15-сторінкову Доповідь про відвідини таборів для жінок і дітей в Капській провінції та Колоніях Оранжевої ріки. Її дуже критикували британські засоби масової інформації та уряд, але їй вдалося наробити достатньо шуму щоб забезпечити більше фінансування на допомогу жертвам війни
Постійний тиск на британський уряд призвів до того, що закиди Гобгавз було досліджено Комісією Фосетта, що відвідала різні табори та підтвердила первісні оцінки Гобгавз.
Ліззі фан Зил померла від виснаження та недогляду у концтаборі Блумфонтейна під час одних із відвідин Гобгавз. Вона потрапила у неволю після того, як її батько-бур відмовився здатися. Гобгавз, страшенно зворушена смертю маленької дівчинки, вирішила зробити її символом страждань, що випали на долю бурських в'язнів. Одна бурська жінка згадувала:
"Вона була тендітною, слабою маленькою дитиною, що старшенно потребувала гарного догляду. Але оскільки її мати була однією із "небажаних" через те, що її батько ані здався, ані зрадив свій народ. Ліззі призначили найменший пайок, і вона так страждала від голоду, що через місяць табору її перевели в нову малу лікарню. Тут з нею поводилися суворо. Англійський лікар і медсестрти не розуміли її мови, і оскільки вона не говорила англійською, визначили її як розумово неповноцінну, хоча вона була цілком нормальна. Одного дня вона почала у відчаї звати на маму, колли пані Бота підійшла до неї щоб втішити. Вона казала дитині, що та скоро знову побачить свою маму, коли її грубо обірвала одна з сестер, кажучи, щоб вона не чіпала дитину, бо від тієї лише клопіт"
(цитується з Stemme uit die Verlede (Голоси з минулого), збірки свідчень під присягою від жінок, що були ув'язнені в концентраційних таборах під час Другої Бурської війни, 1899-1902)
------------
далі в статті коротка довідка про Емілі Гобгавз, я краще дам посилання на розлогішу статтю у вікіпедії http://en.wikipedia.org/wiki/Emily_Hobhouse
(до речі, там сказано, що вона пои війні зустрічалася із бурськими генералами, й ті підтввердили, що ситуація із бурськими жінками й дітьми була тим фактором, що спонукав їх до здачі -- так що Кітченер виявився правий у своїй стратегії)
Смерть Ліззі фан Зил
Невідомий фотограф, концентраційний табір Блумфонтейн, 1901
Під час 2ї Бурської війни британські війська почали виселяти бурське цивільне населення у, можливо, першому випадку використання концентраційних таборів (так у статті - насправді піонерами цієї справи були іспанські війська на Кубі). Жінок та дітей бурських партизанів, що відмовилися здатися чи зрадити своїх співвітчизників, було зігнано у переповнені та антисанітарні табори, з небезпечно недостатнім постачанням продовольством
У 1901 році лорд Кітченер вирішив, що військова патова ситуація - що коштувала британським платникам податків £2.5м на місяць - надто затягнулася. Використовуючи тактику випаленої землі, британська армія спробувала елімінувати будь що, що могло б живити бурських партизанів. В результаті було знищено 30 тисяч ферм, а також цілковито чи частково знищено більш як 40 міст. Жінок і дітей відвезли на возах чи на залізничних платформах до найближчих концтаборів
Погане харчування у таборах призвело до швидкого розповсюдження таких хвороб як коклюш, кір, черевний тиф, дифтерія, бігунка, дизентерія - особливо серед дітей. Британський журналіст і видавець Вільям Томас Стід писав, засуджуючи британську політику тконцтаборів:"Кожна дитина, що померла через зменшення вдвоє їхніх продовольчих пайків з метою тиску на їхніх родичів що все ще знаходяться на полі бою, була цілеспрямовано замордована. Система половинних пайків є викрита й зганьблена як холоднокровна дія державної політики, що вживана з метою забезпечення здачі людей, яких ми не здатні перемогти на полі бою"
Лише після відвідин таборів британською гуманітарною діячкою Емілі Гобгавз, делегатки Фонду Підтримки Нужденних Жінок і Дітей Південної Африки, умови в таборах почали покращуватися. Обурена умовами, свідком яких вона стала, Гобгавз повернулася до Британії та оприлюднила 15-сторінкову Доповідь про відвідини таборів для жінок і дітей в Капській провінції та Колоніях Оранжевої ріки. Її дуже критикували британські засоби масової інформації та уряд, але їй вдалося наробити достатньо шуму щоб забезпечити більше фінансування на допомогу жертвам війни
Постійний тиск на британський уряд призвів до того, що закиди Гобгавз було досліджено Комісією Фосетта, що відвідала різні табори та підтвердила первісні оцінки Гобгавз.
Ліззі фан Зил померла від виснаження та недогляду у концтаборі Блумфонтейна під час одних із відвідин Гобгавз. Вона потрапила у неволю після того, як її батько-бур відмовився здатися. Гобгавз, страшенно зворушена смертю маленької дівчинки, вирішила зробити її символом страждань, що випали на долю бурських в'язнів. Одна бурська жінка згадувала:
"Вона була тендітною, слабою маленькою дитиною, що старшенно потребувала гарного догляду. Але оскільки її мати була однією із "небажаних" через те, що її батько ані здався, ані зрадив свій народ. Ліззі призначили найменший пайок, і вона так страждала від голоду, що через місяць табору її перевели в нову малу лікарню. Тут з нею поводилися суворо. Англійський лікар і медсестрти не розуміли її мови, і оскільки вона не говорила англійською, визначили її як розумово неповноцінну, хоча вона була цілком нормальна. Одного дня вона почала у відчаї звати на маму, колли пані Бота підійшла до неї щоб втішити. Вона казала дитині, що та скоро знову побачить свою маму, коли її грубо обірвала одна з сестер, кажучи, щоб вона не чіпала дитину, бо від тієї лише клопіт"
(цитується з Stemme uit die Verlede (Голоси з минулого), збірки свідчень під присягою від жінок, що були ув'язнені в концентраційних таборах під час Другої Бурської війни, 1899-1902)
------------
далі в статті коротка довідка про Емілі Гобгавз, я краще дам посилання на розлогішу статтю у вікіпедії http://en.wikipedia.org/wiki/Emily_Hobhouse
(до речі, там сказано, що вона пои війні зустрічалася із бурськими генералами, й ті підтввердили, що ситуація із бурськими жінками й дітьми була тим фактором, що спонукав їх до здачі -- так що Кітченер виявився правий у своїй стратегії)