"Над рекой Ляохэ разгорались огни..."
- Ну, йдем, хлопці! - хотів якраз сказати Богдан, коли раптом зза бараку почулися по асфальті важкий ритм кроків багатьох підкованих чобіт, а якийсь, немов знайомий голос, вигукнув на все горло, розтягаючи склади слів:
- Сот-ня! Піііс-ня!
Важкі чоботи вдарили ще більш ритмічно а зза бараку появились перші трійки відділу, що вертався мабуть із ранкових вправ. Вояки одягнені в зелено-брунатні маскувальні одяги, зрівнялись якраз із стоячою на хіднику коло будинку ґрупою, коли з горла "запівайла" десь із середини рядів, понеслось:
- Розпращався стрілець із своєю ріднею...
- Три! Чотири! - гукнув голос підстаршини, і вся сотня вдарила:
- Від'їжджає в далеку дорогу...
Ґрупа цивілів стала, немов закам'яніла. Старшина, що минав їх якраз, махнув теж в їх бік рукою, усміхаючись. Стоячий мов вкопаний в землю Богдан, пізнав - не вірячи власним очам, у ведучому відділ невеликому командирові з машиновою пістолею на рамені... Анатоля Рудича - "Обуха". Цей, проходячи, звернув голову в бік товариша і його ґрупки, та махнув щераз рукою.
- За свій рідний край... - грімкі слова пісні летіли із відкритих ротів стрільців, що йшли замарані болотом і піском. Матовим полиском миготіли синяві дула кулеметів, шаруділи скриньки з муніціею. Покриті маскувальним полотном шоломи хиталися до ритму кроків. Останні ряди минали новобранців. Від них неслось в сіре, чулеє зимове небо, немов визов, немов заперечення усіх "ґаліцієр", вояцьке крилате слово:
...За стрілецький звичай,
Ми йдем в бій за свою перемогу!
- Так, а я називав це "червоно-калиновий баляст"? - подумав Богдан, і попростував на чолі ґрупи в бік будинку.
Олег Лисяк
ЗА СТРІЛЕЦЬКИЙ ЗВИЧАЙ
1953
- Сот-ня! Піііс-ня!
Важкі чоботи вдарили ще більш ритмічно а зза бараку появились перші трійки відділу, що вертався мабуть із ранкових вправ. Вояки одягнені в зелено-брунатні маскувальні одяги, зрівнялись якраз із стоячою на хіднику коло будинку ґрупою, коли з горла "запівайла" десь із середини рядів, понеслось:
- Розпращався стрілець із своєю ріднею...
- Три! Чотири! - гукнув голос підстаршини, і вся сотня вдарила:
- Від'їжджає в далеку дорогу...
Ґрупа цивілів стала, немов закам'яніла. Старшина, що минав їх якраз, махнув теж в їх бік рукою, усміхаючись. Стоячий мов вкопаний в землю Богдан, пізнав - не вірячи власним очам, у ведучому відділ невеликому командирові з машиновою пістолею на рамені... Анатоля Рудича - "Обуха". Цей, проходячи, звернув голову в бік товариша і його ґрупки, та махнув щераз рукою.
- За свій рідний край... - грімкі слова пісні летіли із відкритих ротів стрільців, що йшли замарані болотом і піском. Матовим полиском миготіли синяві дула кулеметів, шаруділи скриньки з муніціею. Покриті маскувальним полотном шоломи хиталися до ритму кроків. Останні ряди минали новобранців. Від них неслось в сіре, чулеє зимове небо, немов визов, немов заперечення усіх "ґаліцієр", вояцьке крилате слово:
...За стрілецький звичай,
Ми йдем в бій за свою перемогу!
- Так, а я називав це "червоно-калиновий баляст"? - подумав Богдан, і попростував на чолі ґрупи в бік будинку.
Олег Лисяк
ЗА СТРІЛЕЦЬКИЙ ЗВИЧАЙ
1953
Click to view