так що продовжуємо шукати видавців...
Післямова
Битва під Лопушним, як показано у цій книзі, ознаменувала собою певний рубіж у боротьбі із татарською загрозою. Перемога польсько-литовсько-руського війська над переважаючими силами татарської орди на чолі із найближчими родичами кримського хана Менглі Гірея завершила період масових наїздів Кримського Ханства на Польщу і Велике Князівство Литовське. Звичайно, до цього результату також прилучилися більш широкі зміни у балансі сил у Східній Європі, а саме безпрецедентне розширення Московської держави на південь, у бік Дикого Поля та кордонів Кримського Ханства, із відповідним послабленням Великого Князівства Литовського.
Але треба зазначити, що зміна напряму зовнішньої політики Кримського ханства відбулася не сама собою, чи то після тверезого аналізу державним керівництвом Криму приорітетів зовнішньої політики країни у новій ситуації. Навпаки, після того, як Велике Князівство Литовське втратило чверть своєї території на користь Московської держави, татарські походи на Литовську Русь продовжувалися. Знадобилася відчутна поразка у 1506 році під Клецьком, щоб почалися реальні переговори між королем Сигизмундом і ханом Менглі Гіреєм про можливість угоди, при тому що польсько-литовська сторона давно пропонувала укласти мир між володіннями Ягеллонів і Кримським ханством.
Проте навіть в умовах переговорів татарські наїзди продовжувалися, і продовжувалося пустошіння теренів Київщини, Волині, Галичини і Білої Русі. Остаточно підштовхнула Менглі Гірея до укладення миру та переорієнтації грабіжницьких спрямувань своїх підданих на терени недавнього союзника, Великого Князівства Московського, саме поразка під Лопушним - не виключено, що особиста трагедія хана, загибель його онуків, стала необхідним поштовхом.
Важко переоцінити значення такого повороту ходу історії для України. Спад інтенсивності татарських набігів, при умові вироблення системи оборони проти татарів як у Польщі, так і у Великому Князівстві Литовському, означав можливість відновлення руху хліборобського населення у казково родючі степові землі.
Хоча татарські походи не припинилися зовсім, система оборони краю від татарів могла досить успішно впоратися із малими грабіжницькими походами, і нерідко розбивала великі походи. Історичні факти показують, що твердження, що подекуди ще зустрічається в українській чи російській історіографії, що Велике Князівство Литовське й королівство Польське усунулися від виконання свого обов’язка по захисту земель Русі та руського населення від небезпеки смерті, полону чи розорення з боку сусіднього кочового державного утворення, не може бути визнане таким, що відповідає дійсності.
Поступово почалася повторна хліборобська колонізація Дикого Поля. Закладалися нові поселення, міста, зводилися нові замки, що включалися у систему оборони краю. Межа хліборобського заселення степу поступово зсувалася далі на південь і схід.
Хоча ми бачимо початки українського козацтва на степових теренах вже на рубежі XV і XVI століть, зріст козацтва та перетворення його у один із детермінантів української історії, почався із відновленням руху Русі на південний схід. Так що не буде надмірним перебільшенням сказати, що зріст на наших теренах українського козацтва, що забарвило наступний етап української історії, багато в чому завдячує відвазі воїнів князя Костянтина Острозького і Миколая Камєнєцького 28 квітня 1512 року на полях між Вербівцем і Лопушним.
І тепер, бува, орач дивиться під ноги
І дивується, що спис, знівечений, довгий
Вивернув, або сайдак, ратище іржаве,
А чи шапку, чи стрілу, чи шишак кривавий.
Битва під Лопушним, як показано у цій книзі, ознаменувала собою певний рубіж у боротьбі із татарською загрозою. Перемога польсько-литовсько-руського війська над переважаючими силами татарської орди на чолі із найближчими родичами кримського хана Менглі Гірея завершила період масових наїздів Кримського Ханства на Польщу і Велике Князівство Литовське. Звичайно, до цього результату також прилучилися більш широкі зміни у балансі сил у Східній Європі, а саме безпрецедентне розширення Московської держави на південь, у бік Дикого Поля та кордонів Кримського Ханства, із відповідним послабленням Великого Князівства Литовського.
Але треба зазначити, що зміна напряму зовнішньої політики Кримського ханства відбулася не сама собою, чи то після тверезого аналізу державним керівництвом Криму приорітетів зовнішньої політики країни у новій ситуації. Навпаки, після того, як Велике Князівство Литовське втратило чверть своєї території на користь Московської держави, татарські походи на Литовську Русь продовжувалися. Знадобилася відчутна поразка у 1506 році під Клецьком, щоб почалися реальні переговори між королем Сигизмундом і ханом Менглі Гіреєм про можливість угоди, при тому що польсько-литовська сторона давно пропонувала укласти мир між володіннями Ягеллонів і Кримським ханством.
Проте навіть в умовах переговорів татарські наїзди продовжувалися, і продовжувалося пустошіння теренів Київщини, Волині, Галичини і Білої Русі. Остаточно підштовхнула Менглі Гірея до укладення миру та переорієнтації грабіжницьких спрямувань своїх підданих на терени недавнього союзника, Великого Князівства Московського, саме поразка під Лопушним - не виключено, що особиста трагедія хана, загибель його онуків, стала необхідним поштовхом.
Важко переоцінити значення такого повороту ходу історії для України. Спад інтенсивності татарських набігів, при умові вироблення системи оборони проти татарів як у Польщі, так і у Великому Князівстві Литовському, означав можливість відновлення руху хліборобського населення у казково родючі степові землі.
Хоча татарські походи не припинилися зовсім, система оборони краю від татарів могла досить успішно впоратися із малими грабіжницькими походами, і нерідко розбивала великі походи. Історичні факти показують, що твердження, що подекуди ще зустрічається в українській чи російській історіографії, що Велике Князівство Литовське й королівство Польське усунулися від виконання свого обов’язка по захисту земель Русі та руського населення від небезпеки смерті, полону чи розорення з боку сусіднього кочового державного утворення, не може бути визнане таким, що відповідає дійсності.
Поступово почалася повторна хліборобська колонізація Дикого Поля. Закладалися нові поселення, міста, зводилися нові замки, що включалися у систему оборони краю. Межа хліборобського заселення степу поступово зсувалася далі на південь і схід.
Хоча ми бачимо початки українського козацтва на степових теренах вже на рубежі XV і XVI століть, зріст козацтва та перетворення його у один із детермінантів української історії, почався із відновленням руху Русі на південний схід. Так що не буде надмірним перебільшенням сказати, що зріст на наших теренах українського козацтва, що забарвило наступний етап української історії, багато в чому завдячує відвазі воїнів князя Костянтина Острозького і Миколая Камєнєцького 28 квітня 1512 року на полях між Вербівцем і Лопушним.
І тепер, бува, орач дивиться під ноги
І дивується, що спис, знівечений, довгий
Вивернув, або сайдак, ратище іржаве,
А чи шапку, чи стрілу, чи шишак кривавий.