Треба було зі злості пару вухами три дні пускати...
...і не могти дати собі з цим відчуттям злості ради, аж поки не прийшло банальне усвідомлення того, що я все одно не можу змінити того, чого не можу. І все. І злість як рукою зняло.
І небо знову стало блакитне, і знову чути щебіт пташок, і задирикувато скачуть білочки деревами...
Довкола стільки прекрасних речей, на які варто дивитися, які варто чути, читати і так далі. Однак є речі злі, прикрі і підступні, які отруюють життя, перекривають кисень і світ стає сірим.
Увімкнула французьку музику, поспілкувалася з хорошою людинкою, почитала добру дитячу казку. Усе стало на свої місця.
І я вже й не знаю, може, й варто було трохи позлитися, щоб прийшло усвідомлення такої простої істини - життя надто коротке, щоб витрачати його на всілякі непорозуміння.
І небо знову стало блакитне, і знову чути щебіт пташок, і задирикувато скачуть білочки деревами...
Довкола стільки прекрасних речей, на які варто дивитися, які варто чути, читати і так далі. Однак є речі злі, прикрі і підступні, які отруюють життя, перекривають кисень і світ стає сірим.
Увімкнула французьку музику, поспілкувалася з хорошою людинкою, почитала добру дитячу казку. Усе стало на свої місця.
І я вже й не знаю, може, й варто було трохи позлитися, щоб прийшло усвідомлення такої простої істини - життя надто коротке, щоб витрачати його на всілякі непорозуміння.