Рецензія, Ола і Ото
ото за вихідні прочитав всі три книжечки "Ола і Ото" за авторством пані Рудої Олександри і вирішив написати відгук-рецензію. Сподвигло мене на це по перше те, що книжки перечитав разів зо три підряд, а таке трапляється зі мною нечасто. Ну і настрій відповідний, звичайно.
Отож, що ми там маємо? На перший погляд жіночо-іронічне фентезі про юну чарівницю, яка вчиться у школі, у яку закохується могутній маг... добивається її взаємності, про вірного друга-напівгнома, трохи постільних сцен, трохи кохання (часом розділеного, часом ні) і багато жартів - студентських та не тільки. Особливо запам'ятовується любов авторки до нарисної геометрії (закреслено) магії. Особливо виділяється "лицар без страху та докору" - Ірга, він же коханий головної героїні. Надивовижу несимпатичної, між іншим.
Приємні деякі стилістичні знахідки авторки - доречне звертання "пані та панна" на даль вони нерозгорнуті - ієрархія в книзі стандартно-фентезійна, барони, герцрги, монархія. якби Авторка трішки пооригінальнічала і додала окрім "пані та панна" при звертанні ще деякі натяки на баронів, шляхту, описалаб б на фоні якийсь рокош оригінальність світу виросла б в рази. Помітив неевликий баг із співвідношенням кількості чоловіків та жінок у гномів... ото й усе. Читається легко, перша книга трохи нерівна, далі краще. Ага, ще демони, що з'явились наприкінці виглядають трішки роялисто, на початку про них ані згадки. ото й усе.
А потім подумав про другий пласт. Далі - спойлери.
про світ.
Це не просто світ, це світ ПІСЛЯ фінальної батви Добра та Зла, Світла та Темряви. Ну і темрява перемогла. Може тому, що Світло дещо переборщило з фанатизмом, можливо тому що людська інквізиція дістала не тільки ельфів та гномів, але й людей... і коли першим двом расам Темрява запропонувала нейтралітет - вони погодились, а люди... люди воювали між собою.
А потім війна закінчилась і пішло подальше життя. Новій, хай навіть дуже темній еліті теж треба їсти та розважатись, полчища нежиті спустошують поселення, а правити кістяками некомільфо... Так, паладинів уже немає, тому їх нішу займають некроманти які уже не піднімають мертвяків (хоча і це роблять) а упокоюють їх. І допустити створення держави нежиті переможцям теж якось не цікаво, тому якось треба воювати, створюються магічні школи куди набираються учні... життя іде. Ну нічого, що головний герой - некромант і піднімає мертвих, може там хтось податки не заплатив, треба переконати. Зате симпатичний такий, що дівчатка прямо скачуть йому в ліжко... щоправда дівчаток йому не треба, йому потрібна саме головна героїня. Не повезло хлопцю, мама у нього була надто вже оригінальна, ще й загинула героїчно. А далі - по Фрейду, Ірга шукає копію матері - і знаходить... а потому й мусить терпіти. любов - зла. Цікаво було б почитати цю книжку з чоловічої точки зору: він однозначно розуміє свої комплекси і навіть пробує з ними боротись, але, але...
А все-таки в царстві переможної Темряви нічого аж-аж не відбувається. Ну головну героїню під час навчання пробують отруїти вбити і згвалтувати. Ну сама вона кілька разів робує когось убити. Ну продає Олу її кращий друг за тридцять срібляків (закреслено) - за три золотих... тобто ті самі тридцять срібляків. Спеціально так написано?
другий шар книжки: навіть в царстві темряви життя продовжу\ться загалом за тими ж законами. Тут мені якась цитата на язиці крутисть, типу що якщо б диявол посів місце бога то змушений би був прийняти атрибути божественності, але дослівно не пам'ятаю. А що героїня нормально сприймає те, що після смерті попаде в пекло (і навіть майже попадає туди) - то теж нормально. Адже темряві потрібні не тіла, а душі, чи не так?
Книжка має ще й третій шар. Зеркало у якому можна роздивитись ну якщо не нашу реальність, то самого себе.
ми ж-бо живемо так само ;-)
а взагалі рекомендую весело читати, воно того варто. І якщо на думку спадає порівняння з Громико, то я мабуть віддам перевагу "Олі і Ото".
Отож, що ми там маємо? На перший погляд жіночо-іронічне фентезі про юну чарівницю, яка вчиться у школі, у яку закохується могутній маг... добивається її взаємності, про вірного друга-напівгнома, трохи постільних сцен, трохи кохання (часом розділеного, часом ні) і багато жартів - студентських та не тільки. Особливо запам'ятовується любов авторки до нарисної геометрії (закреслено) магії. Особливо виділяється "лицар без страху та докору" - Ірга, він же коханий головної героїні. Надивовижу несимпатичної, між іншим.
Приємні деякі стилістичні знахідки авторки - доречне звертання "пані та панна" на даль вони нерозгорнуті - ієрархія в книзі стандартно-фентезійна, барони, герцрги, монархія. якби Авторка трішки пооригінальнічала і додала окрім "пані та панна" при звертанні ще деякі натяки на баронів, шляхту, описалаб б на фоні якийсь рокош оригінальність світу виросла б в рази. Помітив неевликий баг із співвідношенням кількості чоловіків та жінок у гномів... ото й усе. Читається легко, перша книга трохи нерівна, далі краще. Ага, ще демони, що з'явились наприкінці виглядають трішки роялисто, на початку про них ані згадки. ото й усе.
А потім подумав про другий пласт. Далі - спойлери.
про світ.
Це не просто світ, це світ ПІСЛЯ фінальної батви Добра та Зла, Світла та Темряви. Ну і темрява перемогла. Може тому, що Світло дещо переборщило з фанатизмом, можливо тому що людська інквізиція дістала не тільки ельфів та гномів, але й людей... і коли першим двом расам Темрява запропонувала нейтралітет - вони погодились, а люди... люди воювали між собою.
А потім війна закінчилась і пішло подальше життя. Новій, хай навіть дуже темній еліті теж треба їсти та розважатись, полчища нежиті спустошують поселення, а правити кістяками некомільфо... Так, паладинів уже немає, тому їх нішу займають некроманти які уже не піднімають мертвяків (хоча і це роблять) а упокоюють їх. І допустити створення держави нежиті переможцям теж якось не цікаво, тому якось треба воювати, створюються магічні школи куди набираються учні... життя іде. Ну нічого, що головний герой - некромант і піднімає мертвих, може там хтось податки не заплатив, треба переконати. Зате симпатичний такий, що дівчатка прямо скачуть йому в ліжко... щоправда дівчаток йому не треба, йому потрібна саме головна героїня. Не повезло хлопцю, мама у нього була надто вже оригінальна, ще й загинула героїчно. А далі - по Фрейду, Ірга шукає копію матері - і знаходить... а потому й мусить терпіти. любов - зла. Цікаво було б почитати цю книжку з чоловічої точки зору: він однозначно розуміє свої комплекси і навіть пробує з ними боротись, але, але...
А все-таки в царстві переможної Темряви нічого аж-аж не відбувається. Ну головну героїню під час навчання пробують отруїти вбити і згвалтувати. Ну сама вона кілька разів робує когось убити. Ну продає Олу її кращий друг за тридцять срібляків (закреслено) - за три золотих... тобто ті самі тридцять срібляків. Спеціально так написано?
другий шар книжки: навіть в царстві темряви життя продовжу\ться загалом за тими ж законами. Тут мені якась цитата на язиці крутисть, типу що якщо б диявол посів місце бога то змушений би був прийняти атрибути божественності, але дослівно не пам'ятаю. А що героїня нормально сприймає те, що після смерті попаде в пекло (і навіть майже попадає туди) - то теж нормально. Адже темряві потрібні не тіла, а душі, чи не так?
Книжка має ще й третій шар. Зеркало у якому можна роздивитись ну якщо не нашу реальність, то самого себе.
ми ж-бо живемо так само ;-)
а взагалі рекомендую весело читати, воно того варто. І якщо на думку спадає порівняння з Громико, то я мабуть віддам перевагу "Олі і Ото".