(no subject)
Мені подобається читати Платона, розбирати, критикувати, визнавати, копатися, вичитувати, сперечатися...
Мені подобається дивитися розумні фільми - німі, чорно-білі, нема значення.
Мені подобається за обідом визначати поняття щастя і сприймати це серйозно.
Мені подобається робити виставки і бачити повагу та серйозне ставлення до цього.
Мені подобається любити вчитися і читати мистецькі книжки на роботі.
Але кілька днів тому я зрозуміла дуже сильну річ про себе.
Я хочу бути журналістом або соціальним діячем. Я не можу спокійно сидіти в теплій аудиторії з кавою на столі і шукати слабкість в Сократових аргументах. Це займає весь час. Лекції до 11 вечора, робота в студії до пів ночі... Ми говоримо про абсолюти, ідеали, принципи і цінності. Ми займаємся концептуальним мистецтвом. Все це відзеркалює наш внутрішній стан, але і заморожує його ззовні, в чомусь штучному, чужому і під кінець - часто навіть фантастичному і надуманому. Аргументи - як спосіб спекуляції та підняття самоцінності. Мистецтво - як поклик визнання, пафос, продовження реальності.
Все це прекрасно, цікаво і, попри змішані вічуття, мабуть найкраще, що сталося зі мною за життя. Але все це займає надто багато часу. Думання про світ, відображення своїх нутрощів. Щоразу здається от-от і я зрозумію все-все-все! Насправді ж, що більше ми навчаємося, то більше питань у нас виникає. Більше того, система освіти якраз ставить за мету правильне формування питань, а не відповідей.
Але скільки часу в мене є до того, щоб діяти? Навіть не так: а чи готова я ніколи не діяти? Я вірю, що є люди, створенні чисто для теоретики, готові витратити все життя на навчання і роздуми. Чесно, я думала, одна них. Виявилось, зовсім не так. Я хочу діяти якомога швидше. Звичайно, добре, коли дії будуть виваженими і причинними. Можливо я багато втрачаю, не кидаючи все для того, щоб насолоджуватись найкращим досвідом свого життя. Але я не можу дозволити собі витратити ще мінімум 5 років на сидіння за столом з книжками і маринованими академіками, що своїми знаннями настільки прониклися світом, що опинились далеко від нього. Я витрачу на це ще багато років, але не в такому масштабі. Навчання стає абсолютно егоїстичним пошуком себе, якщо не витрачати часу більше ні на що. Навіщо тоді світ, якщо зациклюватись лише на собі?
В цей момент розумію, чому деякі люди знаходять мудрість так пізно - вони просто ніколи не мали можливості займатись лише нею. Я маю, але мабуть не використаю її. Мудрість можливо ще прийде, навколо поки вистарчає очевидних проблем. Якщо треба - на все життя вистарчить.
Мені подобається дивитися розумні фільми - німі, чорно-білі, нема значення.
Мені подобається за обідом визначати поняття щастя і сприймати це серйозно.
Мені подобається робити виставки і бачити повагу та серйозне ставлення до цього.
Мені подобається любити вчитися і читати мистецькі книжки на роботі.
Але кілька днів тому я зрозуміла дуже сильну річ про себе.
Я хочу бути журналістом або соціальним діячем. Я не можу спокійно сидіти в теплій аудиторії з кавою на столі і шукати слабкість в Сократових аргументах. Це займає весь час. Лекції до 11 вечора, робота в студії до пів ночі... Ми говоримо про абсолюти, ідеали, принципи і цінності. Ми займаємся концептуальним мистецтвом. Все це відзеркалює наш внутрішній стан, але і заморожує його ззовні, в чомусь штучному, чужому і під кінець - часто навіть фантастичному і надуманому. Аргументи - як спосіб спекуляції та підняття самоцінності. Мистецтво - як поклик визнання, пафос, продовження реальності.
Все це прекрасно, цікаво і, попри змішані вічуття, мабуть найкраще, що сталося зі мною за життя. Але все це займає надто багато часу. Думання про світ, відображення своїх нутрощів. Щоразу здається от-от і я зрозумію все-все-все! Насправді ж, що більше ми навчаємося, то більше питань у нас виникає. Більше того, система освіти якраз ставить за мету правильне формування питань, а не відповідей.
Але скільки часу в мене є до того, щоб діяти? Навіть не так: а чи готова я ніколи не діяти? Я вірю, що є люди, створенні чисто для теоретики, готові витратити все життя на навчання і роздуми. Чесно, я думала, одна них. Виявилось, зовсім не так. Я хочу діяти якомога швидше. Звичайно, добре, коли дії будуть виваженими і причинними. Можливо я багато втрачаю, не кидаючи все для того, щоб насолоджуватись найкращим досвідом свого життя. Але я не можу дозволити собі витратити ще мінімум 5 років на сидіння за столом з книжками і маринованими академіками, що своїми знаннями настільки прониклися світом, що опинились далеко від нього. Я витрачу на це ще багато років, але не в такому масштабі. Навчання стає абсолютно егоїстичним пошуком себе, якщо не витрачати часу більше ні на що. Навіщо тоді світ, якщо зациклюватись лише на собі?
В цей момент розумію, чому деякі люди знаходять мудрість так пізно - вони просто ніколи не мали можливості займатись лише нею. Я маю, але мабуть не використаю її. Мудрість можливо ще прийде, навколо поки вистарчає очевидних проблем. Якщо треба - на все життя вистарчить.