Їду. Сталося, звершилося. Нарешті їду... Пишу, щоб краще зрозуміти, що час перебування тут скоротився до однієї доби. Так довго добивалося і так швидко сталося))
Та відчуття мене проймають якісь двоякі. З однієї сторони - звичайно радість. О так, моя кохана Прага - злата Прага. Місто казковомагічне-алхімічне. Місто гармонійного перетину минулого з майбутнім, місто поєднання непоєднуваного, місто Кафки та Кундери, місто спокою і темпу, пива та абсенту. Моя любов з першого погляду.
Та чомусь сумую. Сумую за те, що ще на одну фамілію поповнився список виїзджих. Сумую за рідним містом - файним містом. Містом, де люди є прості, цікаві, божевільні). Вони тут люблять смачно залипати та файно жартувати. Місто затишку й комфорту, де озеро на середині...)
Їду щоб лишити тут половину себе, щоб там оновитись, ще раз перетворитись і потім тутка знову опинитись)).