З шухляди....
Я обрізала у годинника секундну і хвилинну стрілки. Обманюю час, що можу ним маніпулювати. Навіщо? Бо так… Бо так я переступаю через нього і через породжені/вироджені ним стереотипи. Про те, що треба поспішати, про те, що треба насолоджуватись миттю, про те, що він - найцінніше, що є… Він нічого не вартий.
Стрілки - всередині мене. Вони рухаються у різні боки, навмання змінюючи час доби і пори року, вони кидають мене з молодості у старість і навпаки. Я вірю їм, а не аж до невихованості голосному бою курантів на міській ратуші.
Люди вигадали годинники, щоб мати пояснення (ооо, люди ж страшно люблять усе розуміти!), чому літо змінює весну,а зима осінь… Чому сонце ховається і замість нього з’являється місяць…
Тепер їм легше дивитись на циферблат, а не на колір денного/нічного неба… Легше перегортати сторінки календаря, а не милуватись зеленим/жовтим листям.
Люди вигадали годинник, щоб боятись його понад все. Вони причепили до механізму стрілки, щоб хапатись за голову при кожному їхньому оберті. Так-так, люди бояться годинників і власного відображення в дзеркалі. А я… я дражнюся з часом і чекаю, поки він вигадає мені щось у відповідь.