це фотографія

[chapeye]

не має в собі жодної художньої цінності.

(зліва направо: Антон, Антон, Антон. - Токмак, травень 2010)


але вона несе цінність зовсім іншого гатунку.

її знято з капоту жовтих покоцаних "Жигулів", із яких на всю лабав шансон.

ця фотографія - наука для вошивих інтелігентішок на кшталт мене,
щодо того, як воно - зневажливо називати когось "гопником"
а таких, кажися, багато.



у Токмаку у мого мотоцикло порвало нафіг "фірмовий" і дуже розрекламованої фірми ланцюг.

ці два хлопці - обох звуть Антон - доти зі мною не були знайомі.
але, побачивши трабли, вони одразу почали видзвонювати знайомих. потрібного ланцюга ні у кого не було.
тоді один із них згадав, що в гаражі має старий ланц від радянського "Мінська".
вони поїхали на інший кінець міста. повернулися з ланцюгом. довжини не вистачало.

Антони прямо на землі поклали дошку. без спеціальних машинок - що називається, на коліні,
за допомогою молотка та напильника
вони вибили покоцані ланки з одного ланцюга, вибили зайві з іншого -
і склепали два ланцюга докупи.

а я при цьому міг хіба що тупо втикати або максимум притримувати -
для мене зробити щось без спеціальних інструментів здавалося неможливим.

і на їхньому ланцюгу я доїхав із Токмака через пів-України та всю Молдову додому.

на незнайому людину вони витратили купу свого часу.

це щодо зневаги, яку часто можна побачити, "освічених" до "роботяг".

***

і знаєте, врешті я був навіть радий, що цей ланцюг лопнув.
мене це багато чого навчило.