хочу перейти на гонзо - та вмінь бракує
зокрема, до вже піднятої десь колись дискусії -
мене давно цікавить ця тема.
можна читати або на інхвопорні (там колонка вужча),
або тут
Міф про об'єктивність
Артем Чапай // 12.03.2009
Ми були посеред пустелі, коли наркота почала діяти.
Хантер Томпсон
Безпосереднім приводом для написання цієї статті, над якою я вже давно міркував, стала масова критика такого собі Володимира Йадороба за назву статті про Ю.Тимошенко “ЄЕСУчка“. Я не збираюся захищати оглядача чи цю статтю - однак така увага до матеріалу ще раз нагадала мені про деякі питання. Не знаю, як на Заході, а в Україні досі побутує думка, що журналістика “може” бути об’єктивною. Я вже не кажу про “повинна”. На моє скромне переконання, об’єктивна журналістика - це міф. Розберемо за пунктами.
Як і багато інших, автор починав працювати журналістом в інформаційному агентстві. Здавалося б, що може бути “об’єктивнішим”, ніж просто інформування про події та передача поглядів без “taking sides”? Нас навчали за посібниками Ройтерс, як висловлюватися фразами, не навантаженими цінностями… Але є кілька проблем:
а) Поділ на “ньюсмейкерів” і “не-ньюсмейкерів”. Це призводить до того, що так звана об’єктивність майже завжди зводиться до передачі офіційної позиції - яка сама по собі завжди є необ’єктивною.
б) Я дуже скоро помітив, як сильно залежить зміст матеріалу від “беку” (підверстки на зразок ”як раніше повідомляло агентство”). Наприклад, коли міністр внутрішніх справ і його радники-начальники дезінформують (у ході виборчої кампанії) про зв’язок між мігрантами та “екзотичними” хворобами - можна просто додати бек про кількість мігрантів, і тим посилити дезінформацію. А можна навести статистику про поширення дуже навіть соціальних хвороб - “екзотичного” СНІДу та “неекзотичного” туберкульозу - в білих гетто Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Миколаєва.
в) Із потоку свідомості та підсвідомості ньюсмейкера, із потоку подій і не-подій репортер повинен обрати “інформаційний привід“. Що є інформаційним приводом, а що ним не є - визначається редакційною політикою. А саме поняття редакційної політики, за визначенням, виключає об’єктивність.
г) Ну і підбір цитат. Як і визначення інформаційного приводу, він залежить від суб’єктивності редакційної політики та суб’єктивності конкретного журналіста. Можна навмисно подати такі цитати, які дискредитують - а можна їх прилизати або, у випадку телебачення, вибрати найбільш цілісні. Майстрами тонкої дискредитації через буквальну розшифровку інтерв’ю показали себе журналісти Обкома.
Багато хто, поміркувавши, зрозуміє, про що йдеться. У тому ж інформагенстві мій шеф-кореспондент постійно називав засоби масової інформації - засобами масової дезінформації. Правда, він це вічно повторював про конкурентів
хоча de te fabula narratur. Розглянемо кілька прикладів.
Кілька прикладів
1. Колишній американський журналіст у Москві розповідає, як через кілька років зі здивуванням дізнається, що чеченські “борці за свободу” в американських ЗМІ перетворилися на “терористів”. Чудовий взірець об’єктивності та використання ненавантаженої цінностями лексики, чи не так?
2. Історія, яку я розповідаю постійно
Антивоєнний марш та про-воєнний контрмарш на річницю іракської війни, 17 березня 2007 у Вашингтоні. Washington Post подає цитати з обох сторін - але обирає підлітків-радикалів з антивоєнного боку (серед десятків тисяч звичайних людей), і молитву стареньких вояків з провоєнного (кількох поміж сотень байкерів і гопників). Зверніть увагу, що я теж тут вживаю навантажену цінностями лексику. Але не лицемірю з претензією на об’єктивність.
3. Журнал “Український тиждень” звільняє головного редактора та його заступника, зокрема, за відсутність “чітко акцентованої точки зору на процеси державотворення та розвитку нації”. Іншими словами, за те, що вони або менш суб’єктивні, або їхній погляд не відповідає суб’єктивному поглядові інвестора.
4. Журналіст з іншого українського тижневика, що претендує на об’єктивність і спеціалізується на топ-50 розкоші та інших рейтингах, розповідає про те, як суто цитатами героїв статті викладають будь-яку точку зору. Можна знайти інженера, вдоволеного своєю зарплатнею, або такого, що налаштований на бунти. “Головне - його сфотографувати”, у випадку цього журналу.
5. Ведучий програми ТСН розповідає про бійку у Верховній Раді з кривою усмішкою і явно іронізує. Гумор - це прекрасне явище, але він, за визначенням, - суб’єктивний.
Апофеозом лицемірства у своїй претензії на об’єктивність є, мабуть, американська мережа Fox News. Вони мають два основні гасла: Fair and Balanced (справедливо і збалансовано) та We Report, You Decide (Ми повідомляємо, Ви вирішуєте). Проте майже всі, кого я знаю, помічають відверту пропаганду в новинах цієї компанії. Майже як російський РТР
Яка розумная цьому альтернатіва? (c)
Безперечно, я й сам радше прочитаю ту ж Бі-Бі-Сі чи Ройтерс, ніж Українську правду чи РІА Новості, наприклад. Проте, з одного боку, й вони заслуовують на свою дозу критики за упередженість, а з іншого - це пов’язано не стільки з об’єктивністю, скільки з більшою чесністю. А це різні поняття, як я спробую показати нижче. Ще більшою мірою “якість” ЗМІ для більшості з нас обернено пропорційна відстані їхніх цінностей від наших (наприклад, тому особисто я перестав читати “ідеологічно оновлений” Український Тиждень).
Намагання “не ставати ні на чий бік”, на яке претендують більшість ЗМІ, де-факто призводять до того, що медіа стає на бік сильнішого (див. вище про “ньюсмейкерів” та “інформаційні приводи”). Натомість, чесний журналіст просто прямо дає зрозуміти, хто та які цінності йому ближчі. Це може бути “народ”, чи “робітники”, чи “бідні” - чи вже прямо “влада”, “сильна рука”. Принаймні, це не буде лицемірним.
Історії про “невтручання”, якого вимагає нинішня лицемірна журналістська етика, малоймовірні хоч би тому, що сама присутність телекамери, мікрофона, репортера змушує людей поводитися зовсім по-іншому. Натомість “включене спостереження” надає більше розуміння і дозволяє вести полеміку.
Просто цікавмй історичний курйоз. Пулітцерівська премія часто надається за глибину аналізу, об’єктивність ЗМІ. Між тим сам Пулітцер був одним із родоначальників жовтої преси. Повертаючись принагідно до статті Йадороба: жовтизна визначається передусім не вживанням економіко-зоологічних термінів на кшталт ЄЕСУчка, а рівнем самого матеріалу (оцінювати який тут не будемо). Інша річ, що психологічний ефект заголовок викликав не такий, як хотілося б - але принаймні автор чесний у вираженні свого ставлення.
Особисто для мене взірцем чесності є Хантер Томпсон, який відверто висловлював власний погляд. Він абсолютно точно описував події (але події включають і його - як глядача, мислячу особу з позицією та й діяча), завжди строго дотримувався цифр, часу з точністю до хвилини, калібрів зброї
А між тим, не претендував на об’єктивність. Так, заснований ним стиль “гонзо” почався з відомої статті 1970 року The Kentucky Derby is Decadent and Depraved (Дербі в Кентукі Неповноцінне). Сама назва прямо говорить про її чесну суб’єктивність.
Саме відмовившись від “об’єктивності” на користь щирості та чесності, Томпсон став видатним журналістом. Поза всіляким сумнівом, такий стиль потребує таланту (на противагу “професійності” ремесла) і підходить не для всіх випадків. Однак різниця між писанням від першої особи та від третьої, емоційністю та відстороненістю - питання стилю або жанру, і аж ніяк не більшої або меншої об’єктивності. Тому що її нема ніде. Журналіст, ЗМІ завжди мають позицію - але одні чесні щодо цього (в тому числі перед собою), а інші лицемірять із претензією на об’єктивність.
“Розумная альтернатіва” полягає в тому, щоб визнати:
1) поняття об’єктивності у “журналістській етиці” слід замінити на поняття чесності - зокрема, в плані “редакційної політики” чи погляду конкретного оглядача.
2) так званий професіоналізм журналіста полягає в зіставленні фактів, способі вираження думок, здатності міркувати, аналізувати, полемізувати і так далі - але аж ніяк не в об’єктивності.
Ітогі подвідьом (с)
(для тих, кому ліньки читати все інше)
На моє скромне переконання, претензії журналістів на об’єктивність пов’язані або з самообманом і браком рефлексії - або (особливо у випадку “матьорих” і топ-ієрархів у ЗМІ) з величезною дозою лицемірства.
Уявлення про “об’єктивність” варто (у своїй душі, я не кажу про офіційне) замінити на уявлення про чесність - у тім числі про чесність позиції в усіх випадках незалежно від жанру. Це стосується як ЗМІ, так і читачів при оцінці повідомлень.
Артем Чапай
мене давно цікавить ця тема.
можна читати або на інхвопорні (там колонка вужча),
або тут
Міф про об'єктивність
Артем Чапай // 12.03.2009
Ми були посеред пустелі, коли наркота почала діяти.
Хантер Томпсон
Безпосереднім приводом для написання цієї статті, над якою я вже давно міркував, стала масова критика такого собі Володимира Йадороба за назву статті про Ю.Тимошенко “ЄЕСУчка“. Я не збираюся захищати оглядача чи цю статтю - однак така увага до матеріалу ще раз нагадала мені про деякі питання. Не знаю, як на Заході, а в Україні досі побутує думка, що журналістика “може” бути об’єктивною. Я вже не кажу про “повинна”. На моє скромне переконання, об’єктивна журналістика - це міф. Розберемо за пунктами.
Як і багато інших, автор починав працювати журналістом в інформаційному агентстві. Здавалося б, що може бути “об’єктивнішим”, ніж просто інформування про події та передача поглядів без “taking sides”? Нас навчали за посібниками Ройтерс, як висловлюватися фразами, не навантаженими цінностями… Але є кілька проблем:
а) Поділ на “ньюсмейкерів” і “не-ньюсмейкерів”. Це призводить до того, що так звана об’єктивність майже завжди зводиться до передачі офіційної позиції - яка сама по собі завжди є необ’єктивною.
б) Я дуже скоро помітив, як сильно залежить зміст матеріалу від “беку” (підверстки на зразок ”як раніше повідомляло агентство”). Наприклад, коли міністр внутрішніх справ і його радники-начальники дезінформують (у ході виборчої кампанії) про зв’язок між мігрантами та “екзотичними” хворобами - можна просто додати бек про кількість мігрантів, і тим посилити дезінформацію. А можна навести статистику про поширення дуже навіть соціальних хвороб - “екзотичного” СНІДу та “неекзотичного” туберкульозу - в білих гетто Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Миколаєва.
в) Із потоку свідомості та підсвідомості ньюсмейкера, із потоку подій і не-подій репортер повинен обрати “інформаційний привід“. Що є інформаційним приводом, а що ним не є - визначається редакційною політикою. А саме поняття редакційної політики, за визначенням, виключає об’єктивність.
г) Ну і підбір цитат. Як і визначення інформаційного приводу, він залежить від суб’єктивності редакційної політики та суб’єктивності конкретного журналіста. Можна навмисно подати такі цитати, які дискредитують - а можна їх прилизати або, у випадку телебачення, вибрати найбільш цілісні. Майстрами тонкої дискредитації через буквальну розшифровку інтерв’ю показали себе журналісти Обкома.
Багато хто, поміркувавши, зрозуміє, про що йдеться. У тому ж інформагенстві мій шеф-кореспондент постійно називав засоби масової інформації - засобами масової дезінформації. Правда, він це вічно повторював про конкурентів
хоча de te fabula narratur. Розглянемо кілька прикладів.
Кілька прикладів
1. Колишній американський журналіст у Москві розповідає, як через кілька років зі здивуванням дізнається, що чеченські “борці за свободу” в американських ЗМІ перетворилися на “терористів”. Чудовий взірець об’єктивності та використання ненавантаженої цінностями лексики, чи не так?
2. Історія, яку я розповідаю постійно
Антивоєнний марш та про-воєнний контрмарш на річницю іракської війни, 17 березня 2007 у Вашингтоні. Washington Post подає цитати з обох сторін - але обирає підлітків-радикалів з антивоєнного боку (серед десятків тисяч звичайних людей), і молитву стареньких вояків з провоєнного (кількох поміж сотень байкерів і гопників). Зверніть увагу, що я теж тут вживаю навантажену цінностями лексику. Але не лицемірю з претензією на об’єктивність.
3. Журнал “Український тиждень” звільняє головного редактора та його заступника, зокрема, за відсутність “чітко акцентованої точки зору на процеси державотворення та розвитку нації”. Іншими словами, за те, що вони або менш суб’єктивні, або їхній погляд не відповідає суб’єктивному поглядові інвестора.
4. Журналіст з іншого українського тижневика, що претендує на об’єктивність і спеціалізується на топ-50 розкоші та інших рейтингах, розповідає про те, як суто цитатами героїв статті викладають будь-яку точку зору. Можна знайти інженера, вдоволеного своєю зарплатнею, або такого, що налаштований на бунти. “Головне - його сфотографувати”, у випадку цього журналу.
5. Ведучий програми ТСН розповідає про бійку у Верховній Раді з кривою усмішкою і явно іронізує. Гумор - це прекрасне явище, але він, за визначенням, - суб’єктивний.
Апофеозом лицемірства у своїй претензії на об’єктивність є, мабуть, американська мережа Fox News. Вони мають два основні гасла: Fair and Balanced (справедливо і збалансовано) та We Report, You Decide (Ми повідомляємо, Ви вирішуєте). Проте майже всі, кого я знаю, помічають відверту пропаганду в новинах цієї компанії. Майже як російський РТР
Яка розумная цьому альтернатіва? (c)
Безперечно, я й сам радше прочитаю ту ж Бі-Бі-Сі чи Ройтерс, ніж Українську правду чи РІА Новості, наприклад. Проте, з одного боку, й вони заслуовують на свою дозу критики за упередженість, а з іншого - це пов’язано не стільки з об’єктивністю, скільки з більшою чесністю. А це різні поняття, як я спробую показати нижче. Ще більшою мірою “якість” ЗМІ для більшості з нас обернено пропорційна відстані їхніх цінностей від наших (наприклад, тому особисто я перестав читати “ідеологічно оновлений” Український Тиждень).
Намагання “не ставати ні на чий бік”, на яке претендують більшість ЗМІ, де-факто призводять до того, що медіа стає на бік сильнішого (див. вище про “ньюсмейкерів” та “інформаційні приводи”). Натомість, чесний журналіст просто прямо дає зрозуміти, хто та які цінності йому ближчі. Це може бути “народ”, чи “робітники”, чи “бідні” - чи вже прямо “влада”, “сильна рука”. Принаймні, це не буде лицемірним.
Історії про “невтручання”, якого вимагає нинішня лицемірна журналістська етика, малоймовірні хоч би тому, що сама присутність телекамери, мікрофона, репортера змушує людей поводитися зовсім по-іншому. Натомість “включене спостереження” надає більше розуміння і дозволяє вести полеміку.
Просто цікавмй історичний курйоз. Пулітцерівська премія часто надається за глибину аналізу, об’єктивність ЗМІ. Між тим сам Пулітцер був одним із родоначальників жовтої преси. Повертаючись принагідно до статті Йадороба: жовтизна визначається передусім не вживанням економіко-зоологічних термінів на кшталт ЄЕСУчка, а рівнем самого матеріалу (оцінювати який тут не будемо). Інша річ, що психологічний ефект заголовок викликав не такий, як хотілося б - але принаймні автор чесний у вираженні свого ставлення.
Особисто для мене взірцем чесності є Хантер Томпсон, який відверто висловлював власний погляд. Він абсолютно точно описував події (але події включають і його - як глядача, мислячу особу з позицією та й діяча), завжди строго дотримувався цифр, часу з точністю до хвилини, калібрів зброї
А між тим, не претендував на об’єктивність. Так, заснований ним стиль “гонзо” почався з відомої статті 1970 року The Kentucky Derby is Decadent and Depraved (Дербі в Кентукі Неповноцінне). Сама назва прямо говорить про її чесну суб’єктивність.
Саме відмовившись від “об’єктивності” на користь щирості та чесності, Томпсон став видатним журналістом. Поза всіляким сумнівом, такий стиль потребує таланту (на противагу “професійності” ремесла) і підходить не для всіх випадків. Однак різниця між писанням від першої особи та від третьої, емоційністю та відстороненістю - питання стилю або жанру, і аж ніяк не більшої або меншої об’єктивності. Тому що її нема ніде. Журналіст, ЗМІ завжди мають позицію - але одні чесні щодо цього (в тому числі перед собою), а інші лицемірять із претензією на об’єктивність.
“Розумная альтернатіва” полягає в тому, щоб визнати:
1) поняття об’єктивності у “журналістській етиці” слід замінити на поняття чесності - зокрема, в плані “редакційної політики” чи погляду конкретного оглядача.
2) так званий професіоналізм журналіста полягає в зіставленні фактів, способі вираження думок, здатності міркувати, аналізувати, полемізувати і так далі - але аж ніяк не в об’єктивності.
Ітогі подвідьом (с)
(для тих, кому ліньки читати все інше)
На моє скромне переконання, претензії журналістів на об’єктивність пов’язані або з самообманом і браком рефлексії - або (особливо у випадку “матьорих” і топ-ієрархів у ЗМІ) з величезною дозою лицемірства.
Уявлення про “об’єктивність” варто (у своїй душі, я не кажу про офіційне) замінити на уявлення про чесність - у тім числі про чесність позиції в усіх випадках незалежно від жанру. Це стосується як ЗМІ, так і читачів при оцінці повідомлень.
Артем Чапай