диґ диґ диґ сусідський
якшо ви жили в панельному будинку, то знаєте, які умовні тут зони інтимності
через розетки і всілякі там труби чутно звуки чиєїсь любові, крики, запахи вечері чи найдешевших цигарок
коли ми були малі, то говорили з сусідом через ту ж таки розетку, співали в ліфті, щоб сусіди, які сидять на кухні, дуже добре чули наші дуркування, а коли я з братом сильно товклась по хаті, то сусідка знизу починала гримати по батареях і ми одразу вистрибували на диван і сиділи принишкло :)
до цього звиклося. навіть трохи ненормально, коли в хаті тихо занадто довго. але є в цій нашій будинковій буденності один специфічний момент. ота сусідка, яка гримала по батареях, щонеділі врубає на всю потужність радіо-трансляцію Служби Божої. пані Валєвська (найімовірніше то не її справжнє прізвище, а приклеїлось з радянських часів за надмірну любов до однойменних парфумів) дуже сувора тітка. і дуже уважна: влітку її улюбленим заняттям є сидіння на балконі і розглядання перехожих через бінокль. так от оце недільне прокидання під молитви на всю хату мене шалено напрягало. але вже якось звиклось. забили всі. хіба один раз в ліфті хтось приклеїв папірець з написом "ВАЛЄВСЬКА, СКРУТИ ЗВУК". не побачила, видно.
2 місяці тому в нас з'явились нові сусіди. вони не мають звички прокидатись в неділю під церковний хор. той новий сусід пішов на переговори до Валєвської. дзвонив і дзвонив в двері, а йому не відчиняли. він не розгубився - викрутив пробку. світло пропало - Валєвська вискочила на коридор. мусила вже стикнутись з сусідом. не знаю достеменно, в яких тонах і якого змісту була розмова. є різні версії. але факт один - в неділю тепер тихо.
а для мене мораль така: нові люди - то добре. і взагалі з сусідами варто говорити
через розетки і всілякі там труби чутно звуки чиєїсь любові, крики, запахи вечері чи найдешевших цигарок
коли ми були малі, то говорили з сусідом через ту ж таки розетку, співали в ліфті, щоб сусіди, які сидять на кухні, дуже добре чули наші дуркування, а коли я з братом сильно товклась по хаті, то сусідка знизу починала гримати по батареях і ми одразу вистрибували на диван і сиділи принишкло :)
до цього звиклося. навіть трохи ненормально, коли в хаті тихо занадто довго. але є в цій нашій будинковій буденності один специфічний момент. ота сусідка, яка гримала по батареях, щонеділі врубає на всю потужність радіо-трансляцію Служби Божої. пані Валєвська (найімовірніше то не її справжнє прізвище, а приклеїлось з радянських часів за надмірну любов до однойменних парфумів) дуже сувора тітка. і дуже уважна: влітку її улюбленим заняттям є сидіння на балконі і розглядання перехожих через бінокль. так от оце недільне прокидання під молитви на всю хату мене шалено напрягало. але вже якось звиклось. забили всі. хіба один раз в ліфті хтось приклеїв папірець з написом "ВАЛЄВСЬКА, СКРУТИ ЗВУК". не побачила, видно.
2 місяці тому в нас з'явились нові сусіди. вони не мають звички прокидатись в неділю під церковний хор. той новий сусід пішов на переговори до Валєвської. дзвонив і дзвонив в двері, а йому не відчиняли. він не розгубився - викрутив пробку. світло пропало - Валєвська вискочила на коридор. мусила вже стикнутись з сусідом. не знаю достеменно, в яких тонах і якого змісту була розмова. є різні версії. але факт один - в неділю тепер тихо.
а для мене мораль така: нові люди - то добре. і взагалі з сусідами варто говорити