(no subject)

[chaiika]

"Дивна річ, чомусь із першого погляду я автоматично зарахувала була його до російськомовних і вже наготувалась почути цю їхню силувану нововивчену українську, таку тісну, як нерозношений черевик, із раз у раз випираючими боліснимим саднами чужих фонем - "думафф", "шукафф", і натужними - аж душа обмирає стежити, мов за калікою, - спотиканнями на подумки перекладених із російської конструкціях, так розмовляє наш продюсер - дуже стараючись: "я рахую, що дзвінки в ефір треба прикоротити", "нам потрібна програма більш сильна, з своїм обліком", з чим-чим? - "з обличчям", ага, зрозуміло... (Навіть отакий чисто галицький зворот, "то була моя бабця", ще нічого не доводив, бо ж ці, нові, охоче переймали від галичан характерні слівця, діалектизми, навіть питальні співучі інтонації, й ліпили їх на свій волапюк у найнедоречніших місцях, вочевидь упевнені, що то й є щира українська мова, якої в живому виконанні вони, окрім як від галичан, може, й не чули ніколи, зрештою, а серед галичан що, не буває російськомовних? - послухати лишень, як вони всі в одну душу догідливо щебечуть по-російському, іно опинившись у Києві, а українську зберігають, гейби таємна секта, в суворій конспірації перед місцевим населенням. виключно для вжитку "серед своїх"!)

...

...віра, мова й прапори мінялися в українських родинах ледь не щопокоління, навіть не як костюми, а як одноразові шприци, вколовся - і в відро, і так всю дорогу, від Костянтина Острозького почавши, того самого, що заснував був, сердега, Острозьку Академію насупротив польської експансії - а рідна внучка, бац, прийняла католицтво - і цілу академію здала як на блюдечку тим самим отцям єзуїтам, з якими дід все життя проборовся, і ось це, схоже, й є єдина національна традиція, що й досьогодні лишається чинною - лягати під того, хто наразі найдужчий..."

Оксана Забужко "Музей покинутих секретів"